За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Максим, військовополонений. Особистий архів Наталі
Також від командування частини, жінка дізналася, що її син потрапив у полон, а від його побратимів про поранення Максима:
«На його позицію було влучання, і там все загорілося, була дуже сильна контузія. Вже вони з ним попрощалися, але він якимось чином вийшов. В нього була поранена рука, за ним прийшли, щоб евакуювати на завод. Але на іншій позиції були тяжко поранені, яких треба було теж евакуювати» .
Попри поранення, Максим допомагав евакуювати побратимів на завод Ілліча. Звідти і потрапив у полон, каже Наталя:.
«Вони тримали Маріуполь без боєприпасів, в них не було ні їжі, ні води, ні медикаментів. І командування вирішило здаватися в полон. Тому, що там було дуже багато поранених, які просто вже помирали від того, що їм не надавали медичної допомоги».
Спочатку Максим перебував в колонії в Оленівці, згодом його перевели в Тверську область РФ, далі у Мордовію, розповідає Наталя:
Наталя, мати військовополоненого. Суспільне Запоріжжя»Мордовія — це одна із тяжких колоній, пекельних, де дуже катують наших полонених. Після того його перевезли в Донецьку область. І в грудні вже вийшла стаття про те, що його засудили на 24 роки, наче за вбивство мирного жителя. Ті звірства, які росіяни робили там з мирними жителями, вони під катуванням заставляють брати на себе наших хлопців».
Мати Максима каже, за понад два роки у полоні син кардинально змінився: дуже схуд та має криваві рани на обличчі:
Максим, військовополонений. Особистий архів Наталі»Я бачила фото з зали суду, він був дуже худий, блідий, і в нього на обличчі були запеклі рани. Таке враження, що наче катували струмом. Я знаю, що в Мордовії, дуже жорстокі умови, їх дуже б’ють, катують і на них натравлюють собак. Вони стояли по 16-18 годин. Це розповідали хлопці, які поверталися звідти. Всі дуже в страшному вигляді поверталися з тої Мордовії, коли їх звільняли».
Двічі син надсилав листи із полону. Жінка каже, про умови утримання не розповідав, лише писав, що живий:
Лист від Максима з полону. Особистий архів Наталі»В листі він мені написав, що отримав листа з фотографіями. І тоді в листі він мені написав, що: “Передивляюся ці фотографії. Мене підтримує те, що ви на мене чекаєте. Це дає мені сили, що моя сім’я мене чекає».
Наталя з Максимом і молодшим сином. Особистий архів Наталі
Нині Наталя разом із іншими родинами полонених захисників щотижня виходить на мирні акції:
Наталя і її молодший син на одній з мирних акцій у Запоріжж. Особистий архів Наталі»Я постійно їжджу в координаційний штаб, в офіс по правам людини. Були на зустрічі у Турецького омбудсмена пана Малкоча. Ми через українську діаспору в Римі передаємо списки і звернення з допомогою повернути наших захисників. Ми робимо все можливе, звертаємося, де тільки можна. Я намагаюся допомогти хлопцям, які теж з Запоріжжя і теж потрапили до так званого «судилища».
Наталя каже, попри те, що засуджених в РФ оборонців Маріуполя повернути складно, боротись за сина буде до останнього.
Читати ще
Читати ще «Його очі залишилися такі самі, тільки вже дивляться інакше»: історія рідних полоненого нацгвардійця із Запоріжжя
Читати ще «Хочу його обійняти і сказати, що він мій найкращий синочок»: історія мами полоненого запоріжця, який обороняв Маріуполь
