30 років Незалежності: як запоріжанка обрала професію на все життя

Запоріжанка 30 років працює на одному підприємстві

24 серпня виповнюється 30 років незалежності України. За ці роки у нашій країні багато що змінювалося. Разом з нею мінялися і люди. Історія становлення незалежності нашої держави була непростою, також, як і долі багатьох українців. Люди намагалися знайти себе у молодій країні, яка тільки ставала на ноги. Для деяких запоріжців разом із незалежністю України, настав новий етап у професійному плані, який вплинув на все їхнє життя і допоміг пережити важкі часи у країні.

На металургійному комбінаті «Запоріжсталь» працює унікальна жінка Лариса Жовніренко. Вона єдина жінка на виробництві в чотирьох бригадах аглоцеху. Лариса Вікторівна прийшла працювати на підприємство в липні 1991 року на посаду дозувальника. Тоді їй було 26 років. У неї за плечима було п’ять років роботи вихователем у дитячому садку.

— Коли я працювала в дитячому садочку, були різні проблеми: дітей не вистачало, садки закривали, скорочення, маленькі зарплати або їх взагалі не виплачували, — згадує Лариса Жовніренко. — Я шукала стабільність. Хотілося впевнено стояти на ногах, тому прийшла працювати на «Запоріжсталь». У роки перебудови в дитсадку я отримувала 85 карбованців, а на металургійному підприємстві — 500. Ось така тоді була різниця. В ті часи на «Запоріжсталі» були одні з найвищих зарплат, як і зараз. На початку 90-х було страшнувато. Але на «Запоріжсталі» мені було спокійно. Я була впевнена, що це підприємство буде працювати, щоб не сталося, і людей не скорочуватимуть. Я бачила, як закривалися маленькі підприємства, на яких працювали мої друзі. Тоді дуже багато людей залишалися без роботи і без зарплат. А я не переживала. В нас ніколи не було затримок із зарплати. На «Запоріжсталі» завжди все було стабільно.

30 років Лариса Вікторівна вже працює дозувальницею в одному цеху, в тій самій бригаді за графіком чотири на один. Робота у неї непроста і дуже відповідальна. Наразі більшу частину робочого часу Лариса Вікторівна проводить у приміщенні, яке називається епідна.

-Я виконую дуже багато функцій, — розповіла Лариса Жовніренко. — Але основна — стежити за приладами в епідній та дозувати матеріали по заданих показниках. Але, при необхідності, я можу взяти в руки лопату та закидати концентрат або інший матеріал. Я працювала на всіх ділянках аглоцеху. Були моменти, що і лопату з рук не випускала. Було все, але наша бригада завжди справлялася.

Лариса Вікторівна добре пам’ятає, якою була наша країна 30 років тому, яким був комбінат «Запоріжсталь».

— За 30 років наше підприємство дуже змінилося, і тільки в кращій бік, — зазначила Лариса Жовніренко. — За ці роки на «Запоріжсталі» реалізували безліч різних екологічних проєктів, удосконалили виробництво. Дуже багато зроблено було і для співробітників. З кожним роком створювалися більш комфортні умови для роботи. Звичайно, змінювалася і я. Я постійно вчуся, вдосконалююся, складаю іспити, отримую новий досвід. За роки роботи дуже запам’яталися спортивні змагання, поїздки всією бригадою на море, свята з колегами.

З усіма своїми обов’язками жінка відмінно справляється. Після роботи вона поспішає до улюблених онуків і на дачу, де в неї росте безліч квітів. Вдома жінка розводить кактуси. Дуже дорожить зустрічами зі своїми старшими колегами. Робота її дисциплінує, допомагає залишатися молодою та енергійною.

Читайте також: Працівники запорізького підприємства організували своє робоче місце за японською системою.