Вік – це лише цифра в паспорті, якщо в душі живе справжній дух пригод. Поки більшість людей на сьомому десятку обирають спокійний домашній відпочинок, 78-річний запоріжець Ігор Гірник сідає на свій старенький велосипед і вирушає у велику подорож. У тіктоці він відомий як «Гірник Мандрівник», а його життєве кредо звучить максимально просто: «Мені 78 і я не збираюся зупинятись!».
- «Позаду майже 600 км»: 78-річний тіктокер на велосипеді доїхав до Запоріжжя (ВІДЕО)
Нещодавно цей невтомний чоловік подолав понад 600 кілометрів із Києва до рідного Запоріжжя за вісім днів. «Акцент» поспілкувався з мандрівником про його шалений життєвий досвід, любов до фотографії, саморобні катамарани та ностальгійну мандрівку вздовж каскаду Дніпровських ГЕС.
Непосидючий мандрівник
Ігор Васильович має за плечима величезний і різнобічний життєвий досвід. Він народився в Криму, у Балаклаві, коли його батько ще служив на флоті. Сім’я багато кочувала узбережжям — від Грузії до Болгарії, Феодосії та Одеси, і лише після демобілізації батька осіла в Запоріжжі. Тут минуло його дитинство, навчання і тут він «старіє», як сам жартує пан Ігор. Проте сидіти на одному місці – це абсолютно не про нього.
Його головною рушійною силою завжди був непосидючий характер.
Я з дитинства десь швендяв, десь мене шукали, десь мене ловили, – з усмішкою згадує мандрівник. – Сам я не придумав собі шлях, воно якось по життю мене отак от вело. Я вибирав той шлях, який мені підходить.
Після закінчення інституту Ігор Гірник відпрацював у селі на зрошувальній системі. І саме вода стала його головною стихією.
Я взагалі водний такий, водяний. Хоч у мене знак земний, я Телець, а по душі я водяний. Я завжди мандрував по воді, – сміється він.
Ще зі шкільних років він серйозно захоплювався водолазним спортом, а його першим записом у трудовій книжці в 16 років було «матрос рятувальної служби».
Ця любов до води та мандрів ідеально поєдналася з його основною професією. 35 років Ігор Васильович пропрацював у відділі обстежень на підприємстві «Запоріжгідросталь». Ця робота передбачала постійні відрядження: він об’їздив Дніпровську, Канівську, Дністровську ГЕС, працював на російських станціях на Волзі та Камі, бував у Казахстані та Узбекистані.
Скрізь по всьому каскаду в мене маса друзів.
Окрім води та постійних відряджень, Ігор Васильович усе життя присвятив спорту. У студентські роки він активно брав участь у міських спартакіадах, захоплювався легкою атлетикою і навіть стрибав із жердиною!
Мене завжди наші фізруки штурляли виступати за технікум, – із запалом пригадує він. – Біг, стрибки, настільний теніс, волейбол – я пропустив через себе дуже багато видів спорту. Навіть стрибав із жердиною на змаганнях! А зараз бігаю кроси та плаваю в Дніпрі навіть узимку на відкритій воді.
Саме ця багаторічна фізична дисципліна, за його словами, дозволяє йому і нині без проблем долати такі солідні відстані.
Особливе місце в серці мандрівника займає підводне плавання. Якщо в молодості він міг занурюватися у морі на 20-25 метрів, то зараз робить це переважно «для душі». Колись Ігор Васильович активно займався підводним полюванням, але з часом відмовився від нього.
Мені вже якось і соромно, і противно вбивати. Це не дуже красиве видовище, коли гине риба у тебе на очах. Тому це відходить. А саме занурення – це настільки цікаве заняття, дуже серйозна дисципліна. Пірнаєш на 10-12 метрів, тут треба мати жорсткий самоконтроль, своє відчуття, щоб не потрапити в халепу, – ділиться своєю філософією фотохудожник.
Фотографія: від секретних знімків в армії до мистецтва для вічності
Сьогодні Ігор Гірник – відомий запорізький фотохудожник, який готує персональну виставку до свого майбутнього ювілею. Проте його шлях до художньої фотографії був дуже цікавим і розпочався зовсім не з мистецтва.
Ще до армії він більше захоплювався кінозйомкою, купивши кінокамеру. Але під час військової служби життя звело його з товаришем, який навчив його фотографії. Захоплення швидко перетворилося на важливу місію – Ігорю доручили робити секретний фотоконтроль військових навчань.
Після армії та під час навчання в інституті фотографія стала способом зафіксувати студентське життя: знімали пачками, ночами сиділи й друкували знімки для всієї групи. Але згодом звичайна фіксація моментів “на пам’ять” перестала його задовольняти.
Коли займаєшся цим весь час, колись набридає і хочеться якось рухатися далі. Я став замислюватись, як же його знімати так, щоб не тільки на пам’ять комусь, а й щоб залишалось у вічності для всіх, – ділиться філософією фотограф.
На початку 80-х він приєднався до Запорізького фотоклубу, де сформував свій унікальний стиль, зосередившись на пейзажних та екологічних знімках. Його головна мета у мистецтві – показувати красу світу широкому загалу.
Ностальгійна подорож Дніпром
Ідея подорожі з Києва до Запоріжжя виникла не спонтанно. Для Ігоря Васильовича це був глибоко ностальгійний маршрут – шлях по каскаду Дніпровських ГЕС, де він провів стільки років свого трудового життя.
Бо нас у відрядження возили машинами… А тут їдеш зі своїм туристським скарбом. Проїхати ті села, повз які проїжджав завжди, зупинятися там, де ми робили стоянки колись –це було дуже заманчиво і цікаво. А по-друге, це було пов’язано зі спілкуванням з моїми друзями. Дуже було приємно побачитись з людьми, з якими пройшов цей трудовий шлях, – розповідає мандрівник.
У цю подорож він вирушив не сам, а зі своєю супутницею Юлією, яка виконувала роль операторки, режисерки та відповідала за навігацію.
Сам “гірник мандрівник” покладався на два види навігації, які чудово доповнювали один одного. У нього була своя, перевірена роками система – детальні паперові мапи Черкаської, Київської, Полтавської та Дніпропетровської областей.
Розгортаєш і по маршруту дивишся, де яка стежка, – каже він. – Але зі мною ж моя режисерка Юля. Вона краще орієнтується у своєму смартфоні і водила мене ще в гори. Генеральну лінію ми ніколи не порушували, знаходили джерела, стояночки. Ми гармонійно доповнювали одне одного.
Секрет витривалості: модифікація старенького велосипеда
Здолати 625 кілометрів за 8 днів – завдання не з легких. Особливо, коли твій транспорт – це не сучасний спортивний байк, а старенький велосипед. У пана Ігоря це навіть не “Салют”, а його менший брат – “Аїст”, база якого на 10 сантиметрів коротша.
Щоб велосипед витримав таке навантаження, Ігор Васильович самостійно його модифікував. Це ключовий елемент, який дозволяє йому мандрувати без поломок.
Єдине моє ноу-хау – я поставив на нього сучасні колеса з підсиленими ободами. Бо його рідні не витримують довгих навантажень, спиці ламаються. Коли поставив сучасні — все, це закінчилось. Колесо надійне, вантажиш будь-який вантаж, їдеш. Я налаштував передаточне число так, що мені на ньому дуже комфортно. Ти майже пішки йдеш. А насправді ж тиснеш педалі.
Завдяки простоті конструкції (дві шестерні, ланцюг, втулки), ламатися там просто нічому. Спорядження з собою брали мінімум: намет для ночівлі просто неба, невелика дерев’яна пічка, казанок та посуд. Харчі (крім того, що купували на вечерю чи сніданок) на собі майже не тягали, зупиняючись попити кави на невеликих сільських заправках.
Хоча в середньому за день мандрівники долали по 75-80 кілометрів, був у них і справжній рекордний заїзд.
В цьому поході у нас один був заїзд одного дня дуже крутий – більше 108 кілометрів ми пройшли! – з гордістю розповідає чоловік. – Коли соточку протягли, то втома вже, звісно, відчувалась. Але оскільки тренування вже таке, що ночі вистачило відновитися повністю». Окремим враженням для них став контраст між мирною природою та реаліями війни. «Ми через Київ проїхали і ночували в Трипіллі. А в ту ніч були сумашедші нальоти на Київ, вили сирени. А ми це навіть не почули, весь шлях пройшов у тиші, як у старі добрі часи, коли ми мандрували і ні про що не думали, – згадує Ігор Гірник.
Тиша, лебеді та старі українські хати
Для Ігоря Гірника ці 8 днів стали справжнім ковтком свіжого повітря, особливо після прифронтового Запоріжжя.
Спав чудово. Не чуєш ні вибухів, ні шахедів, ні сирени ніде не виють. Весь шлях пройшов у тиші, як у старі добрі часи, коли ми мандрували і ні про що не думали, – зізнається він.
Подорож подарувала безліч неймовірних зустрічей з українською природою. Одного разу мандрівники натрапили на ціле поле фіолетової фацелії – медоносної культури, де бджоли гули так, ніби стоїш біля вулика.
Пан Ігор з особливим трепетом ставиться до тварин. Дорогою він постійно допомагав дрібній живності: відкидав з дороги вужів, а одного разу врятував їжачка, який спустився до калюжі напитися води, але не зміг подолати високий бордюр на зворотному шляху. А ночівля на річці Мокра Сура запам’яталася тим, що вранці лише за три метри від їхнього намету велично пропливала пара лебедів.
Окрім великих тварин, фотохудожник звертав увагу на найменші деталі, які зазвичай ігнорують водії авто.
Багато метеликів летять, і машини глушать їх своїм повітрям, швидкістю. І вони, бідні, лежать збиті на дорозі, – із сумом зазначає мандрівник. – На машинах летять, вони не бачать, а на велосипеді все це видно. Ми бережем природу, бо ми самі – її діти.
А всі походні труднощі повністю компенсувалися неповторними ранками на свіжому повітрі:
Проводити захід і зустрічати сонце на сході – це дуже приємна річ. Вдома такого не побачиш. Відчуття, що ти на природі і це сонце сходить і тобі посміхається, а коли заходить – ручкою махає, ото ще таке!
Дорогою вони знаходили і справжні архітектурні перлини: напівзруйновані глинобитні хати з очеретяними стріхами та неймовірно красиві будинки, щедро прикрашені народним розписом.
Плани на майбутнє: саморобні катамарани та нові горизонти
Повернення додому не означає завершення мандрів. Окрім велосипеда, гордістю Ігоря Васильовича є його саморобні катамарани. Створювати їх він почав ще у 1968 році. Спочатку це були просто збиті бревна на Чорному морі, а згодом – серйозні надувні розбірні конструкції. На них він перетинав Каспійське море, тричі бував на Байкалі, плавав Білим морем та сплавлявся гірськими річками, як-от Черемош та Прут.
Попереду в нього запрошення від друга на Сумщину, щоб сплавитися річкою Псьол. А тим, хто надихається його історією і хоче спробувати свої сили у веломандрівках, Ігор Гірник радить починати поступово:
З велосипеда я майже не злажу, для мене це як дихати. А щоб їхати в таку подорож, треба нарощувати витривалість. Робити пробіжки на 30, 40, 50 кілометрів. Якщо дотягнеш до 80 км в день –це вже можна вважати, що ти мандрівник. І головне –знаходити відпочинок у живописному місці. Відчуття, що ти на природі, і сонце сходить та тобі посміхається –вдома такого не побачиш!
Поради від Гірника Мандрівника: як підготуватися до великої велоподорожі
Багато людей, дивлячись на активність 78-річного запоріжця, надихаються і запитують, як повторити його досвід. Ігор Васильович наголошує: хоча мандрувати на велосипеді дуже приємно, для таких дистанцій потрібна базова фізична підготовка. «Щоб їхати в таку подорож, це не кожному дано. Треба мати якусь початкову підготовку», — попереджає він.
Для тих, хто хоче розпочати свій шлях у велотуризмі, мандрівник вивів власну формулу поступового нарощування витривалості:
- Починайте з малих дистанцій. «Я можу запропонувати поступово нарощувати ці якості витривалості. Робити виїзди на 30, 40, 50 кілометрів, збільшуючи денні пробіги».
- Орієнтир — 80 кілометрів. «Якщо дотягнеш до 80 км в день, це вже можна вважати, що ти мандрівник, ти вже велосипедом володієш, і своїм здоров’ям, своїми фізичними можливостями ти майже підготовлений до таких мандрів».
- Оптимальний темп у поході. «Я вважаю, що в день треба проїжджати 75, ну максимум 80 кілометрів. Тоді тобі вистачить ночі, щоб відновитися повністю».
- Правильний відпочинок. «Головне — знаходити відпочинок в якомусь живописному місці. Переночував у наметі, повністю відновився, зустрів ранок — і на наступний день знову можеш таку дистанцію накручувати».
А найголовніше – просто любити природу і не боятися зробити перший крок, адже, як каже сам Ігор Васильович: «Ми самі діти природи», і вона завжди віддячить вам неймовірними враженнями.
Всі фото надані Ігорем Гірником
Соціальні мережі Ігоря Гірника: YouTube https://youtube.com/@girnykmandrivnyk?si=_AIt5QyrExhEXgnL
TikTok: https://www.tiktok.com/@nestrumnuj78?_r=1&_t=ZS-97sv1hhvh0D
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
The post 625 кілометрів, вісім днів та старенький «Аїст»: як 78-річний фотохудожник із Запоріжжя проїхав пів країни (ФОТО) first appeared on Портал Акцент.
