Герой цієї історії — уродженець Енергодара, інженер-технолог за освітою, колишній працівник запорізьких підприємств. Нині він перебуває у СІЗО за підозрою у державній зраді. За його словами, йому інкримінують статтю, що передбачає від 15 років ув’язнення до довічного позбавлення волі.
У тиші слідчого ізолятора слова звучать особливо глухо. Без емоцій, без помітного хвилювання, майже побутово чоловік розповідає про те, як листувався з давнім знайомим, що залишився на окупованій території, надсилав йому відео з підприємства та обговорював прильоти по Запоріжжю. Усе це він називає «звичайним житейським спілкуванням». Матеріали інтерв’ю та пряма мова зафіксовані у розмові, наданій редакції
Показово, що чоловік погодився на розмову добровільно. Ще п’ятеро інших підозрюваних у держзраді спершу також дали згоду на інтерв’ю, однак в останній момент відмовилися спілкуватися з українськими журналістами.
«Окупували і окупували»
24 лютого 2022 року він згадує без деталей. Каже, саме повернувся із заробітків у Польщі або Чехії, а новину про початок повномасштабної війни сприйняв майже відсторонено. Жодних особливих емоцій щодо захоплення міста, де народився, співрозмовник не демонструє. Пояснює це безсиллям і відсутністю впливу на ситуацію.
— Початок повномасштабного вторгнення пам’ятаєте? 24 лютого 2022 року. Як для вас це сталося?
— Здається, я тоді тільки нещодавно повернувся з Польщі. Працював там, якщо не помиляюся. Або в Польщі, або в Чехії. Якраз приїхав сюди. Напевно, лише через батьків.
— А те, що рідне місто, Енергодар, окупували з перших днів, знали про це?
— Ну звісно, знав. Окупували й окупували. А що я міг зробити?
«Просто розмовляли»
Ключовою фігурою в його справі став друг, із яким він працював на одному із заводів, а також їздив на заробітки за кордон. Після окупації той залишився у Василівці.
Підозрюваний наполягає: вони спілкувалися «як усі знайомі». Обговорювали життя, ціни, обстріли, ситуацію в містах. Втім, саме під час такого «побутового спілкування» чоловік, як він сам визнає, переслав знайомому відео виробничого процесу з підприємства, де працював.
— Ви зараз у СІЗО. Як це сталося?
— Менше треба було спілкуватися зі знайомими й родичами з того боку.
З другом дуже довго спілкувалися, ще до СІЗО. Разом працювали і на заводі, і в Польщі, ще до війни. Хороший друг.
Так сталося, що він був в окупованій Василівці. Звідти їздив на роботу. Під час листування спілкувалися.
— На які теми спілкувалися?
— Про те, як вони там живуть, які ціни. Найелементарніше — побутові речі. Він теж цікавився, як у нас тут.
Усі знали через телеграм-групи, де прильоти, що відбувається. Це все обговорювали. Просто телефонували дізнатися, як життя, як справи.
Чи шкодує про скоєне?
Підозрюваний визнає провину лише частково, хоча й не заперечує факту передачі матеріалів.
— Ви не замислювалися про наслідки?
— Ні. А про що треба було замислюватися?
— Спроби вербування були від вашого знайомого?
— Ні, такого не було. Це вже в СІЗО розкрутили розмову, що людина співпрацювала по той бік. Але я, звісно, співпрацював лише по краях.
— Як безпосередньо почалося слідство у вашій справі? До вас прийшли з обшуками?
— Так. Напевно, я показав йому те, чого не треба було показувати.
— Як ви себе зараз почуваєте? Про що думаєте?
— Якби знав, що ситуація так складеться, цієї можливості не було б. Що опинюся тут — ні, не думав. На суді можна натягнути що завгодно.
— Про що ви шкодуєте?
— Про те, що цю війну вже давно можна було закінчити.
Ставлення до війни, росіян і майбутнє України
Найбільш промовистою частиною розмови стає тема майбутнього. Підозрюваний зізнається: колись мріяв відкрити крафтову пивоварню. Сьогодні ці плани звучать як щось із паралельної реальності. Своє майбутнє в Україні після вироку він оцінює песимістично.
— Ваше ставлення до війни?
— Негативне, звісно. Якби ставився позитивно, напевно, вже давно воював би. Війну можна було давно припинити.
— Чи вважаєте ви, що Російська Федерація напала на Україну і розпочала повномасштабну війну проти нас?
— Повномасштабну — так. Як не крути. Виправдовувати тут нічого не треба.
— А загалом як до Росії, до росіян ставитеся?
— Такі ж мирні люди, як і в нас. Ніхто не заслуговує війни. Багато хто так само потрапляє на фронт і не хоче помирати. За чужі інтереси воювати ніхто не хоче.
Заявка на обмін
Адвокат порадив підозрюваному подати заявку на обмін.
— Чи будете проситися на обмін? Чи мобілізуватися до українського війська?
— На обмін уже подав запит. Адвокат одразу сказав про таку можливість. Кому тут потрібні такі, як я? У в’язниці? Думаю, ні. На волі? Теж ні.
— Вірите, що обмін можливий?
— Не знаю. Не бачив, щоб таких міняли.
— Якщо буде можливість, ви поїдете з України?
— Чому одразу за кордон? Може, всередині країни обміняють. А хто хоче сидіти за 111-ю статтею 15 років або довічно?
— Ви визнаєте свою причетність до злочину?
— Частково визнаю.
— Чому так упевнені у своїй винуватості?
— Якщо людині світить довічне — значить, довічне. У нас буває не мінімум, а максимум.
Майбутнє Запоріжжя
Песимістичний прогноз у підозрюваного і щодо майбутнього Запоріжжя.
— Вам подобається Запоріжжя у складі України? Чи розглядаєте інший сценарій для міста?
— Не знаю. Обстріли все ближче й ближче. Можливо, буде друга Азовсталь, усе місто.
— Як бачите завершення війни? Чи переросте вона в інший формат?
— Переросте. Буде гірше. Будемо всі воювати.
Щось усередині підказує мені, що це швидко не закінчиться. Буде якесь замороження, але ненадовго. Потім знову війна. Це буде другий Ізраїль.
Спілкувався: В’ячеслав Твердохліб
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp