Вітання та роздуми до професійного свята надіслав наш колега та друг Микола Єременко, який через окупацію росіян вимушений був покинути рідні місця.
“Це мій десятий, ювілейний День журналіста за час служіння цій професії. Наприкінці 2015 року мене обрали на посаду редактора Чернігівської районної газети «Нива» Запорізької області. Крім того, двадцять років тому вийшла у світ моя перша книга «Край шляху Муравського…». На сьогодні їх уже 24, хоча писати статті до газет я почав ще з 1981 року… ” – пише Микола ЄРЕМЕНКО.
Тож, наведемо його звернення та вітання до Дні журналіста повністю.
Вдячний колективу, з яким працював, та ветеранам редакції – дай їм Боже здоров’я і сил. Світла пам’ять тим майстрам пера, які відійшли в інші світи. Найкращі побажання нашим передплатникам і читачам, заради яких і для яких працюють медійники.
Велика подяка нашим партнерам – районним друкарням Чернігівки, Токмака, Бердянська, а також побажання здоров’я і щастя їхнім працівникам. Щира вдячність усім працівникам «Укрпошти» різних рівнів і, звичайно ж, тим, кого завжди чекали, чекають і чекатимуть люди, — нашим невтомним листоношам. Всім здоров’я, щастя, Миру та Перемоги!
Уже тринадцятий рік Україна палає у вогні. Українські Сили оборони разом з усім народом за підтримки наших партнерів ведуть відчайдушну боротьбу за свою незалежність і територіальну цілісність проти споконвічного, підступного ворога — московії. І ми обов’язково здобудемо Перемогу.
Під час російсько-української війни частина журналістів узяла до рук зброю і стала на захист України.
Так, Олександра Анатоліївна Давиденко (позивний «Вирва») із Запоріжжя працювала телерадіожурналісткою на «Суспільне Запоріжжя». У 2021 році вона змінила перо на кулемет у батальйоні оперативного призначення «Свобода» 4-ї бригади НГУ «Рубіж». 24 березня 2026 року за особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу, старший солдат Олександра Давиденко удостоєна звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Олександра Давиденко – перша жінка в історії НГУ, яка отримала це найвище звання.
Пам’ятаємо тих професіоналів-медійників, які загинули зі зброєю в руках, захищаючи Україну. Не можу не згадати запорізьких журналістів, які віддали життя за Батьківщину в лавах Сил оборони.
- Матвєєв Сергій Миколайович, «Мольфар» (04.08.1987 – 05.01.2026) – блогер, який на своїх сторінках у соцмережах ділився гумористичними відео з війни. Він зібрав 300-тисячну авдиторію підписників і понад мільйон лайків, акумулював великі суми коштів на підтримку свого та інших військових підрозділів. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. У січні 2024 року зазнав тяжкого поранення, але знову повернувся на фронт. Оператор БПЛА у складі підрозділу «Тарантул» (РУБпАК – 710 ОБРО). Під час виконання обов’язків військової служби помер від серцевого нападу 5 січня 2026 року поблизу села Софіївка Запорізької області. Похований 09.01.2026 р. на Матвіївському кладовищі в Запоріжжі.
- Шемчук Олег Леонідович (10.08.1994 – 15.09.2022) – журналіст-розслідувач редакцій «Наші гроші» та «Запорізький центр розслідувань». Письменник-початківець, у листопаді 2021 року видав свою першу книгу «7 днів на білому світі». Став на захист України з початку повномасштабного вторгнення. Кулеметник 53-ї окремої механізованої бригади Олег Шемчук зник безвісти під час бою під містом Бахмутом Донецької області 15 вересня 2022 року. Тіло вдалося повернути «На Щиті» до Запоріжжя 3 квітня 2024 року. Похований у місті Запоріжжя.
- Якунін Олег Іванович, «Балтика» (18.12.1969 – 18.03.2022) – народився у місті Києві. Український журналіст, головний редактор запорізьких сайтів Afisha.zp та Misto.zp.ua. Сержант Збройних сил України, який у перший день повномасштабного вторгнення військ країни-агресора став на захист Батьківщини. Загинув, захищаючи Україну, 18 березня 2022 року в місті Волноваха Донецької області. Похований у місті Запоріжжя. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2022, посмертно).
Вічна світла пам’ять та Царство Небесне Героям, полеглим за Україну. Честь!
З початку окупації значної частини Запорізької області, вимкнувши українське мовлення, загарбники розпочали терор проти українських медіа, які ще діяли на тимчасово окупованій території. Невипадково українські журналісти стали жертвами рашистського терору.
Так, Рощина Вікторія Володимирівна (06.10.1996, м. Запоріжжя – 19.09.2024, м. Кізел Пермського краю) – українська журналістка, правозахисниця, військова кореспондентка, яка серед іншого висвітлювала російське вторгнення в Україну та битву за Маріуполь. Співпрацювала з «Громадським радіо», «Українською правдою», «Радіо Свобода», «UA: Першим», «Цензор.НЕТ».
Уперше її захопили в березні 2022 року у Василівці, але вона втекла з підвалу. Її автомобіль розстрілювали рашисти. 11 березня Вікторію Рощину на 10 діб затримали в Бердянську співробітники ФСБ РФ. Випустили її лише після того, як вона записала відео із заявою, нібито російські військові «врятували їй життя». Повторно її викрали в серпні 2023 року, після чого тривалий час нічого не було відомо. Вона пройшла катівні Бердянської колонії №77, СІЗО №2 міста Таганрог та СІЗО №3 м. Кізел Пермського краю. 19 вересня 2024 року вона померла від катувань та виснаження. У лютому 2025 року тіло Вікторії Рощиної передали Україні. 8 серпня 2025 року в Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності відбулося прощання з Вікторією. Похована на Байковому кладовищі. Лауреатка нагороди Міжнародного жіночого медіафонду «За мужність у журналістиці». Нагороджена орденом Свободи (1 серпня 2025, посмертно).
Зазнали гонінь та ув’язнень адміністратори та журналісти мелітопольських проукраїнських телеграм-каналів (зокрема «Ріа-Мелітополь» та «Мелітополь — це Україна»). Російські окупаційні сили звинувачують та заарештовують їх за «державну зраду», «шпигунство» та «сприяння терористичній діяльності». Серед них уже отримали терміни ув’язнення Яна Суворова (14 років), Георгій Левченко (16 років), Владислав Гершон (15 років). Марка Каліуша, як у радянські часи, відправили до психлікарні з непідтвердженим діагнозом «шизофренія». Звільнений під час обміну полоненими 24 серпня 2025 року.
Про долю викрадених Максима Рупчова, Олександра Малишева, Євгенія Ільченка та ветерана журналістики Ірини Левченко досі нічого не відомо. Анастасія Глуховська утримується у СІЗО №3 м. Кізел Пермського краю. Більшість затриманих рашисти звинувачують у «тероризмі».
У березні 2022 року російські військові захопили офіс бердянського медіахолдингу «ПРО100», де утримували понад 50 співробітників, а на даху облаштували позиції снайперів. Бердянських медійників залякували та спонукали до співпраці, але ті не погодилися і переважно виїхали з окупації. Журналісти незалежних бердянських видань, таких як «Локатор-медіа» та «Бердянськ 24», були змушені покинути окуповане місто, рятуючись від переслідувань. Вони релокувалися в інші регіони України (зокрема, до Запоріжжя, Києва чи Дніпра), але продовжують працювати, фіксувати воєнні злочини та викривати колаборантів. Костянтина Овсянникова з Приморська викрали, але за деякий час відпустили, і він виїхав на підконтрольну Україні територію.
Це ще раз підтверджує, що орки бояться медійників. Сил, терпіння та швидкого звільнення з полону нашим колегам!
За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, станом на 11 травня 2026 року росія вбила щонайменше 150 медійників. Із них 21 журналіст загинув під час виконання професійних обов’язків, 10 стали цивільними жертвами війни, а 119 представників медіа загинули, захищаючи Україну в лавах Сил оборони. Щонайменше 26 медійників перебувають у полоні.
Незважаючи на терор та загибель колег, медійники України та Запорізької області стоять у прямому й переносному сенсах на передньому краї боротьби за незалежність. Адже відомо, що перо — це теж дуже гостра зброя.
Так, фронтова журналістка із Запоріжжя Дар’я Зирянова працює операторкою телеканалу «Ми — Україна». Вона одна з тих, хто п’ятий рік документує війну під обстрілами в Запорізькій області. За поданням Національної спілки журналістів України Указом Президента України наприкінці 2025 року Дар’ю Зирянову нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Таким же орденом до Дня журналіста нагороджений голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
А як не розповісти про тих, хто щодня творить інформаційний фронт «Голосу Гуляйпілля» та онлайн-платформи Гуляйполе.City, продовжуючи працювати заради своєї громади з релокованого хабу в Запоріжжі? Це титани спротиву: Тетяна Велика — директорка та редакторка, Тамара Борт — журналістка, Ліза Кудиненко — журналістка, Сергій Савицький — верстальник, Оксана Спудка — бухгалтерка. Честь!
Для підтримки, захисту та об’єднання медійників під час війни створено Запорізький Центр журналістської солідарності (ЦЖС) — регіональний хаб Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Він надає всебічну допомогу як місцевим професіоналам, так і журналістам, які були змушені евакуюватися з прифронтових територій та окупованих зон.
Дорогі колеги! Бажаємо вам натхнення, професійного зростання, визнання, достатку і мирного неба над головою! Бажаю вам завжди знаходити цікаві теми, бути об’єктивними та невтомними у своїй роботі.
З професійним святом!
Сообщение Перо, що стало зброєю: запорізькі журналісти на лінії вогню появились сначала на Газета МИГ.