Вчитель. Бойовий медик. Ветеран. Волонтер. Студент. Викладач. Усе це – про Володимира Четверика із Токмака, який мешкає зараз у Запоріжжі. З 2014 року він знав: велика війна неминуча. Коли у 2022-му окупанти захопили його місто, педагог побачив на власні очі, що «визволителі» роблять із учнями, яких знав поіменно. Евакуювався, вступив до лав ЗСУ і пройшов шлях від Лиману до Макіївки з позивним «Медик». Після важкої контузії, складної операції та довгої реабілітації повернувся до активного життя. І продовжує працювати над відновленням себе та інших.
“МИГ” поспілкувався з Володимиром Четвериком особисто.
Токмак, хімія і принцип «вміти все»
Народився Володимир у селі Лосинівка Ніжинського району, але виріс на Запоріжжі, у Токмацькому районі. Там закінчив школу, звідти вступив до Мелітопольського державного педагогічного інституту, де отримав освіту за фахом «викладач хімії і біології». З 1998 року і до початку повномасштабного вторгнення жив і працював у Токмаку.
У школі чоловік-вчитель – це завжди ресурс. Особливо коли він не тільки досконало знає свій предмет, а й уміє все решту. Крім хімії та біології, Четверик вів фізкультуру й уроки з предмету «Захист України» (здобув додаткову кваліфікацію). Коли колеги йшли на лікарняний, ніколи не відмовлявся їх підмінити. Й не треба забувати про уроки ручної праці, чи-то технологій.
«Вчитель повинен уміти все. Від того, як поцілувати тещу, до підйому літака в повітря», – посміхається Володимир.
І це не жарт. Строкову службу Володимир Четверик проходив ще за Радянського Союзу, і хлопців-механіків справді вчили злітати. Правда, про те, як потім посадити літак, не йшлося…
Може, тоді в голові закарбувалося: якщо треба — навчишся. Та вірогідніше, що Володимир за натурою людина ґрунтовна й міркує так: краще знаннями озброїтись заздалегідь.
«Ми не брати»
2014 рік Володимир Четверик зустрів без ілюзій. Тоді до участі в АТО призвали його кума. Чоловік воював під Пісками, і вчитель із перших вуст дізнався, що таке гібридна війна: без оголошення, без кордонів, без погон на ворогові, але з руйнуваннями українських міст та сіл, зі загиблими й закатованими українцями – військовими й цивільними.
…Токмак опинився під окупацією вже в перші дні повномасштабного вторгнення. Там вчитель отримав першу психологічну травму — він сам так і говорить: «перший ПТСР».
«Те, що там відбувалося, – це фашизм повної структури. У перші дні схопили дуже велику кількість моїх учнів. Просто так, без жодної логіки. Хіба люди, які визволяють, можуть таке робити? Не можуть. Суцільна вседозволеність, зневага, зухвалість тих, хто вдерся в чужу країну, – про яких «братів» може йти мова???»
З окупації Володимиру Четверику з сім’єю вдалося евакуюватися лише через півроку. Родина виїхала за кордон (зараз повернулася). Сам Володимир незабаром пішов служити. Формально мав право на відстрочку як педагог. Але.
«Вчитель, який не розуміється на політичній ситуації, не має права нести стяг, співати гімн і отримувати зарплату. Чоловік-вчитель – це передусім чоловік. Я й пішов до військa. Сам хотів. І так треба було».
111-та Львівсько-Луганська. Позивний «Медик»
111-та окрема піхотна бригада зібрала людей із протилежних кутів країни. Львівські й луганські, галичани й донеччани. Хтось міг припустити, що між ними виникне тертя. Не виникло.
«Жодних відтінків між «східняками» і «західняками» не було. Ні в побуті, ні в бою. Ми досі тримаємо зв’язок, вітаємо одне одного на День піхоти, їздимо, зустрічаємося, відвідуємо полеглих».
На фронті є й інше. Нечасті хвилини відпочинку, коли людина, яка вміє все, може дозволити собі зварити борщ. Просто неба, у великому казані, на всю роту. А ще потурбуватися про тварин, які лишилися без господарів і приходили до військових. Володимир Четверик просив хлопців не чіпати котних кіз. А корів — шість-сім голів приходили щодня – він напоював, витягаючи з колодязя по шість-сім відер води на кожну.
«Вони теж були тільні, не доїлися — і просто співіснували з нами», – з теплою посмішкою згадує Володимир.
Чому у вчителя з’явився позивний «Медик»? Хіміко-біологічна база, двадцять чотири роки в школі, природна схильність розбиратися в тому, як влаштований організм, – тому служив бойовим медиком. Стали у пригоді і знання, якими він володів через викладання предмету «Захист України».
«Незнання техніки не давало нам можливості перемагати. А знання рятували нам життя. Ось виїжджає БТР — а під рукою трофейний РПГ. Читаєш паспорт, виконуєш інструкцію — і БТР не пройшов. Або АГС: перший раз у руках, зарядив, визначив кут, відкрив вогонь по підступах, де вагнерівці йшли «м’ясним штурмом», хвиля за хвилею, – і побратими залишились живі.
А поруч стояли хлопці без спеціальної підготовки — електрики, столяри, фермери, відважні і готові, але які ніколи не тримали в руках АГС… Знання — це сила».
Це не порожні слова. Пізніше, коли Володимир оговтувався після поранення, командири підрозділів рекомендували його один одному як людину, яка тямить у медицині, не боїться передової, може надати допомогу, і кликали до себе. На жаль, відповідав «Медик», контузія, що призвела до ускладнення діяльності центральної нервової системи, стала на заваді. Може, колись…
Соціум змінився… Але ми – демократична країна
«Медик» служив під Лиманом, Макіївкою, крайній бій прийняв у Серебрянському лісі. Там під час танкового обстрілу отримав важку контузію. Четверика евакуювали через Краматорськ до Дніпра, до лікарні Мечникова. Діагноз: велика менінгіома головного мозку.
Потім був Київ, Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені Шалімова. Трепанація черепа, видалення пухлини, після операції – парез правого боку. Реабілітацію Володимир проходив у щойно відкритому відділенні Київської міської клінічної лікарні № 6, де мультидисциплінарна команда під керівництвом Єгора Прокоповича ставила на ноги військових. Починали буквально з нуля: як вправлятися з зубною щіткою, ложкою, кружкою…
Реабілітаційна команда повертає до побуту, до зубної щітки — але потім ти опиняєшся сам. Наодинці із соціумом, який живе за своїми правилами.
Повернувшись до Запоріжжя, Володимир Четверик досить довго шукав психолога. Знаходив кваліфікованих, відданих, підкованих. Але щось не «клацало». Та одного дня ветеран побачив у соцмережах допис про Реабілітаційний простір «Блокпост». Пішов шукати. Знайшов. І відразу потрапив до своєї майбутньої психологині — Ірини Валеріївни Талько.
«У школі в мене є колега Ірина Валеріївна, і перша асоціація спрацювала миттєво. Ми почали з найпростіших речей і поступово дійшли до конкретики: що тригерить, де виникає криза. Зовнішньо я мало реагував, а внутрішньо — було тяжко».
Ірина Талько допомогла набути вміння не поглиблювати кризову ситуацію під час зіткнення різних поглядів на життя.
«Соціум змінився… Ти захищав певні постулати, а в соціумі ті самі постулати хтось оскаржує… Але це демократична країна з багатьма нюансами людської думки. Цього не варто уникати, варто навчитися жити – тут і зараз».
У РП «Блокпост» Володимир Четверик став не просто відвідувачем — він став частиною спільноти, де ветерани, переселенці, сім’ї військових разом шукають точку стійкості.
Університет, школа, волонтерство й нагороди
Зараз Володимир Четверик навчається в Запорізькому національному університеті, здобуває знання з соціальної педагогіки та психології. Аби краще розуміти себе і побратимів, ліпше надавати допомогу. Успішно здав уже дві сесії, освоївши систему онлайн-навчання Moodle. І продовжує викладати хімію і «Захист України» у релокованій Токмакській школі № 5.
«Звертаюся до свідомості дітей, не втомлююся казати, що знання – це сила. Перші уроки починаються з техніки безпеки, із надання першої долікарської допомоги. Я акцентую: ваша аптечка – це ваше життя. Вона тільки для вас, а не для сусіда. Мотивую хлопців і дівчат, бо незнання у військовому стані може бути прирівняне до смерті».
Володимир Четверик волонтерить. Не має офіційного статусу, але має бездоганну репутацію. Фейсбук – його публічне обличчя, де кожна дія задокументована. Відправляє медичне забезпечення на Оріхівський напрямок, Покровськ, Суми, Харківщину. Спочатку працював із захисниками безпосередньо, тепер координується з бригадними координаторами. Він знає, що саме потрібно бойовому медику на передовій, тому збирає набори не за шаблоном — за потребою.
Ветеран нагороджений трьома медалями. Вони важливі для нього в тому сенсі, що свідчать: люди, які робили свою справу й через війну отримали якісь вади, не відсторонені від життя, а соціалізуються і є носіями правдивої інформації.
«Бачу Україну квітучою й оновленою. Тільки так»
Про що мріє Володимир Четверик?
«Колись я думав: от піду на пенсію, займатимусь хобі. Наприклад, пасіка… Бджоли – це така організація, яка потребує аналізу й взяття звідти корисної інформації. Бджолина сім’я схожа на модель країни: кожна особина приносить користь, запилює рослини, підтримує ціле, забезпечує продовження роду… І ще риболовля – це інтелектуальна гра. А також туризм».
Володимир згадує, як 30 років тому з дружиною вперше побував у Криму; як познайомився з керівниками груп з обласної станції юних туристів, як водив потім гірськими стежками дівчат і хлопців з Токмакського району. Які відвідали і Червоні печери, і Кам’яні гриби, і мис Сотеру, і обидві Джурли, і каньйони, й усі водоспади. Він досі пам’ятає кожну стежину, місця, де є вода, де паливо, куди звернути, аби замість яйли не вийти на прірву. Розповідає, як варили чаї з гірських трав на джерельній воді й влаштовували «пізнавальні чаювання» – розведені гарні вина для підняття тонусу й виховання культури споживання.
«Мрію знову стати на стежки кримського туризму. Та найперша мрія – обійняти родину. Вона зараз у різних містах: хтось навчається, хтось несе службу, хтось чекає. Хочеться зустрітися всім разом на дачі біля Енергодара, на Дніпровці. Там солов’ї до ранку…».
Якою Володимир Четверик хоче бачити Україну? Відповідь без паузи.
«Я просто був українцем і виконував свої завдання. То я не хочу бачити, а я ВЖЕ бачу Україну. Тільки сильною. Тільки оновленою. Тільки квітучою. Навіщо жити по-іншому?»
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки, РП «Блокпост» та зі сторінки на Фейсбуці Володимира Четверика
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение Бойовий медик Володимир Четверик: «Захист України – не просто шкільний предмет» появились сначала на Газета МИГ.