До обговорення важливих для нашого життя тем Український кризовий медіацентр постійно запрошує регіональних журналістів.
Наразі у межах колективного інтерв’ю «Україна. Європейський код: Сільське господарство» ми долучилися до розмови про реальні виклики аграрної євроінтеграції України, готовність фермерів, бізнесу та громад до нових правил ЄС, перехід до логіки Спільної аграрної політики, конкурентоспроможність українських виробників і роль громад у сільському розвитку.
Наразі ведеться дискусія і всередині самого ЄС: як буде виглядати політика Європейського Союзу в сфері агро після 2027 року? Яким буде цей загальний фінансовий кошик? Яким чином будуть витрачатися кошти на сільський розвиток, і на підтримку агровиробництва безпосередньо.
І десятого червня шукали відповідей на питання, що зміниться в умовах ЄС для українського фермера? Чи зможуть малі і середні агробізнеси адаптуватися до європейських стандартів? І чи стануть громади а площадкою, яка адаптується до вимог, яка включена в вимоги Європейського Союзу.
ІНавколо теми аграрної євроінтеграції за ці роки наросла величезна кількість міфів, що євростандарти знищать малого підприємця, малого агровиробника, що це вигідно лише великим агрохолдингам, що Україна стане сировинним придатком. Про ризики, бо вони також в цій темі є.
В цей день в Українському кризовому медіацентрі було троє спікерів, в прес-центрі і онлайні. Це експерти, які дивляться на ці питання з трьох площин: державної політики, бізнесу і громад.
Це Ольга Трофімцева, керівниця проєкту «Німецько-український агрополітичний діалог» (АПД Україна), Ukraine Facility Platform, заступниця міністра аграрної політики з питань євроінтеграції (2016–2019), в.о. міністра (2019). заступник голови ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» (ВАР). Та Ігор Абрам’юк, директор з розвитку Всеукраїнської асоціації громад. Модераторка: Ірина Малик, фахівчиня з комунікації реформ, експертка з публічного управління.
Євроінтеграція у фокусі інтересів товаровиробника
– Що ж для України означає євроінтеграція? Заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький стверджує, що на 74 відсотків виконано зобов’язання перед ЄС щодо сільського господарства. Та кажіть, будь ласка, що це означає для агровиробника, фермера, для громади, вже сьогодні?
Відповіла Ольга Трофімцева, яка долучилася до розмови онлайн:
– Дуже часто останні десять років ми дивимось на європейську інтеграцію через призму торгівлі, перемовин, зобов’язань і всього іншого. Але як на мене це набагато ширша тема. І це про зміну логіки роботи всієї системи: від окремих агровиробників, маленьких фермерів. Неважливо де – в Львівській чи в Сумській області. І закінчуючи роботою і державних інституцій, від профільних профільних міністерств до інших інституцій і інститутів, задіяних чи то в формулюванні аграрної політики, чи в її імплементації.
Питання не лише на аграрному виробництві. Це розвиток сільських територій, сільських регіонів. Це все, що пов’язано з розвитком села як такого, в широкому розумінні.
Це процес трансформації для держави, державних інституцій, і для кожного виробника чи то меду, чи то горіхів, чи того, хто вирощує льон чи технічні коноплі.
Також дуже багато говорять про інтеграцію в спільну аграрну політику ЄС. А що це означає? Мова про стандарти виробництва. Не лише про використання засобів захисту рослин чи тих же добрив. Мова про те, що кожен агровиробник, хоч малий, хоч великий, має відповідати основним вимогам щодо простежуваності всього виробництва – всього процесу від поля до столу, згідно принципів політики. А з іншого боку також все-таки я сподіваюсь, що наші агровиробники точно так же будуть інтегровані й до інструментів і механізмів спільної аграрної політики, які пов’язані з наданням фінансової підтримки, прямих субсидій.
Ми говоримо про євроінтеграцію на рівні держави, уряду, завдань профільного міністерства і так далі. А насправді, якщо ви поспілкуєтесь з колегами з Польщі чи будь-яких інших країн ЄС, вони скажуть, що євроінтеграція і вступ починається в першу чергу з кожної окремої громади, з кожноїо ТГ, з кожного села відповідно.
І це знову ж таки питання і економічного, і технологічного, і екологічного управління ресурсами, наявними в громаді. Тому ось вся ця комплексність – завдання як для агровиробників, так і для громад.
Вступ до ЄС і підвищення цін: що потребує пояснення?
– Пані Ольга, але ж кожна трансформація має свою ціну. Є додаткові витрати, пов’язані із переходом на нові правила, а є ситуації, які впливають на ціну. Війна, логістика, ціна добрив… Загальна економічна політика. Як правильно і коректно пояснювати?
– Потрібно саме правильно, коректно пояснювати. На ціну кінцевого продукту, який ми з вами купуємо чи то у фермера, чи десь в супермаркеті, впливає багато різних факторів. І серед цих факторів, звичайно, – прямі витрати на виробництво. І те, що інвестує фермер чи агровиробник на виробництво, потім відповідно впливає на переробку цієї продукції. Ця продукція має доїхати до роздрібної мережі, має там зберігатись, вона має відповідним чином продатись і так далі.
Ще є, звісно, податкове законодавство, яке там стимулює чи не стимулює інвестування. Є програми підтримки наших агровиробників. Та коли ми говоримо про європейську інтеграцію, потрібно розуміти, що це ж теж не зникне, а знову ж таки, трансформується.
І ці програми, і ця підтримка буде лише виглядати зовсім по-іншому.
Та ми чуємо негативні міфи і лякалки, які іноді у нас курсують, – щодо вступу до Європейського Союзу. Але я особисто не очікую, що у нас на наступний день після вступу до ЄС всі малі фермери зникнуть чи драматично зростуть ціни на продукти харчування.
Багато хто може підтвердити, що європейська спільна аграрна політика і спільне регулювання в Європейському Союзі, в сфері агро в тому числі, – це саме про передбачуваність. І про те, чого що якраз наш агробізнес зокрема часто хоче бачити, від держави.
Передбачуваність і довгостроковість, прозорість прав правил гри на ринку.
І згідно цих правил, цих рамкових умов, ми можемо спокійно працювати.
Відверто про ризики
– На сьогоднішній день, напевно, я б так таких виділила, три основних моменти. Перший – це наша інституційна спроможність як на рівні держави, на рівні центральних органів влади. Так і, до речі, в громадах.
Тому що ця система розгалужена, вона вимагає багато ресурсів, в тому числі і людських. Вимагає інституцій, які будуть займатись питаннями від виплатної агенції, про яку, напевно, теж вже багато хто чув, до питань адміністрування й локального розвитку громад. Тому ось ця інституційна наша спроможність – це перший виклик.
Друге – це обмін інформаціїєю. Це теж один із сильних моментів, який дуже розвинутий дуже добре працює в більшості країн Європейського Союзу.
Мова йде про трансфер знань і технологій і для фермерів, обмін між різними групами фермерів і іншими представниками агросектору.
Тому що це не тільки агровиробники. Є переробники, інші учасники. А процес трансферу знань та інформації у нас поки що працює обмежено. Хоча є багато проєктів, які працюють в сфері дорадництва, допомагають якраз із точки зору розповсюдження знань, необхідної інформації щодо всього, що стосується європейської інтеграції саме в практичних її елементах.
І третій момент, це, напевно, – це нова реальність, як її іноді називають. Або нова нормальність, яка пов’язана з геополітичною нестабільністю, що зросла. І з тим, що ми маємо об’єктивні та перешкоди і фактори у вигляді повномасштабної агресії. Яка нікуди не поділась, на жаль.
І це теж ускладнює нашим виробникам і державі процес європейської інтеграції. Та ми за останні роки в тому числі зробили дуже серйозний прогрес і дуже багато домашньої роботи виконали, яку, напевно, вперше в історії Європейського Союзу, сме Україна робить під час війни.
Так, наприклад, в сфері фітосанітарних вимог, ми маємо найкращий прогрес. Більше 80% національного законодавства вже адаптовано до європейських директив.
Але європейська інтеграція – це не лише про законодавство, це про реальний бізнес кожного дня, про кожного виробника, чи то у Львовській, чи то в Харківській, чи то в Вінницькій області.
Позиція Всеукраїнської Аграрної Ради
– Пане Денисе, якщо б отак уявити ситуацію, в якій зараз проголосували агровиробники України, й задати їм запитання, а чи підтримують вони наразі вчтуп ЄС? Ч турбуються вони, що не встигають?
– Напевно, я буду говорити виключно в розрізі нашої асоціації, тому що, якщо дивитися на географічну карту, – це такий зріз, який дає думки товаровиробників по всій території України. Тому що у нас 1300 учасників, в кожній області є представники ВАР. І ми вже кілька років ведемо конкретні дискусії стосовно того, як вони вбачають себе на ринку Європейського Союзу.
Безумовно, що згідно з обраним напрямком, ми визначили для себе членство в Європейському Союзі. Отже, маємо імплементувати свій бізнес, своє законодавство до тих принципів, директив, які існують в Європейському Союзі.
Але знову ж таки, як це робити в період великої війни? Втрати, які сьогодні несуть товаровиробники, є надвеликими. І всі зобов’язання, які лягають на їхні плечі, безпосередньо пов’язані тільки з їхніми особистими можливостями.
Відверто потрібно говорити, що в 2000-х на шляху до євроінтеграції Польща, Литва, Латвія, Румунія мали певну державну підтримку й підтримку з Європейського Союзу.
На жаль, в контексті тих умов, які ми сьогодні бачимо, три чверті нашого середнього та малого аграрного бізнесу не мають можливості до кінця виконати всі зобов’язання і потребують перехідного періоду.
І тут я б визначив певні чотири позиції, на які сьогодні орієнтуються товаровиробники. І власне ці позиції озвучені Всеукраїнською аграрною радою і ще іншими великими аграрними асоціаціями.
Буквально четвертого березня на зустрічах в Брюселі ми зазначили, що аграрний сектор потребує перехідного періоду для тих всіх імплементацій, які зазначила пані Ольга. Але не вже зараз, а з моменту вступу. Тому що ми всі стаємо з вами в багатьох моментах заручниками. І чуємо ми про 2028-й, 2029, 2030, 2040 – і ніхто не може сказати конкретної дати. Але вимоги вже поставлені зараз. Затрати потрібно нести вже зараз.
Тому перша позиція: ми готові імплементуватись, але хочемо мати перехідний період з моменту вступу на десять років. Це дуже важливий ключовий момент. Бо якщо ми беремо на себе зобов’язання, відповідно ми хотіли, щоб наші партнери теж розуміли, на яку підтримку ми очікуємо. А так як ми стаємо умовно потенційними учасниками європейської зони, то хочемо мати можливість претендувати на підтримку в рамках єдиної європейської аграрної політики.
Якщо дивитися на сьогоднішній день, всі європейські країни, товаровиробники мають там певні субсидії на гектар в залежності від регіону. Але український товавиробник на цьому шляху нічого немає. Тому, власне, якщо ми маємо виконувати зобов’язання, то ми хоча б якісь певні етапи фінансування теж мали отримувати. І це було правильно і справедливо.
І тут ми говоримо про можливість доступу до структурних фондів, які існують Європейському Союзу, які б могли виділяти кошти під ці всі додаткові речі – на переробку, наприклад.
Потім, якщо ми виконаємо всі зобов’язання, імплементуємось, беремо на себе зобов’язаннях і в засобах захисту рослин, і щодо безпечності тварин – всі ті умови простежуваності від поля до столу, то, напевно, не має виникати будь-яких запитань і заперечень з боку європейських наших колег.
І зрозумілим чином не має відбуватися тиску з боку фермерських асоціацій на те, щоб повною мірою лібералізувати доступ української продукції на європейський ринок.
Тому що ми вже бачимо: виникають проблеми і відбувається тиск, наприклад, чи Польщі, Словаччини чи Угорщини.
Ми бачимо, що в 2025-му році з у нас скоротилися товарообіг з Європейським Союзом. Якщо в 2024-му році ми мали більше 17 млрд євро товарообігу, то в 2025-му році ця цифра складала 15,2 млрд. До таких змін спонукають дії політиків в Європейському Союзі, які запроваджують обмеження. І український товар не може бути відповідно представлений.
Тому має бути повна лібералізація ринку української продукції на європейських полицях. І це був би додатковий інструмент і розуміння, що ця політика відбувається не за одним напрямком, мовляв, ви тільки повинні і зобов’язані виконувати.
А це показник добросусідських відносин, які будуть стосуватися підтримки українського товаровиробника.
– Чи відчуває бізнес, що йому відкривається європейський ринок?
– Є дві складови. Якщо дивитися на роботу членів нашої асоціації, переважна більшість з них займаються вирощуванням в рослинництві і мають тваринництво.
Відповідно, якщо дивитися на їхні експортні ринки, то вони не орієнтуються виключно на Європейський Союз. Вони працюють по ринках Азії, Африки, близького Сходу. Але знаємо статистику, що, наприклад, 50 відсотків загального експорту кукурудзи купує Європейський Союз. Тобто безпосередньо і з точки зору і логістики ми розуміємо, що це і швидко, і дешевше. І це преміальний ринок. Якщо ми вирощуємо продукцію ще й без ГМО, за неї доплачують. Плюс ми повинні розуміти, що Європа – це 500 млн населення платоспроможного населення і відповідно продукція, яку ми будемо реалізовувати – це постійний ринок, на який можна претендувати. Тому, звичайно, потенціал тут є.
Якщо дивитися на продукцію з доданої вартості з квітня 2022 року, коли почали працювати Коридори солідарності, позиції без квот і без мит, – це значно більше дало стимулу розвитку української продукції з доданої вартості, яка почала шукати контрагентів в Європейському Союзі та сміливо виходити на полиці європейських торгівельних мереж.
І це було досить таки правильно. Та мало зворотній позитивний й негативний ефект. Польські фермери проти, але польські переробники молочної сировини – за, щоб українська продукція була на їхньому ринку. Тому що вони купують якісну сировину за доступною ціною – наприклад, кукурудзу. Угорські аграрії проти, але їхні заводи, які займаються переробкою насіння сонячнику, ріпаку і сої – за те, щоб українська продукція була. Тому потенціал є, і є можливості розвитку двосторонніх відносин Україна – ЄС.
Єдине, потрібно, щоб дійсно працювали визначені правила. А ми бачимо, що Угорщина, Польща, Словаччина визначили перелік товарів, які вони забороняють. Це є пряме порушення європейського законодавства.
Тому, якщо цих моментів не буде виникати, звичайно, буде ставати більше перспективного виробництва всередині країни, яке буде рухатись на зовнішні ринки. Але я ще хотів би нагадати один момент, пов’язаний із конкурентноспроможеністю. На простому прикладі.
Ми п’ятий рік у великій війні – на простому прикладі. Є звернення великих власників, операторів морських портів, про те, що атаки російської федерації продовжуються. Логістика дорожчає, страхові ризики зростають. Відповідно, маємо сьогодні досить значну кількість перехідних залишків, яких не мали попередні роки. І сьогодні ринок потребує підтримки для того, щоб мати можливість на рівні держави страхувати ці ризики, і через міжнародні фонди залучати фінансування для того, щоб відбудовувати свою інфраструктуру.
Але поки це не працює, ціна всередині країни для українського товаробника знижується. Фрахт, який дорожчає, зростає. Ціна знижується і відповідно росте навантаження на українського аграрія. Страхування дорожчає, ціна знижується, падає на плечі українського товаробника. І в цих обставинах говорити про рівні умови євроінтеграції і можливості бути адаптивним до тих вимог, які стоять – це, чесно кажучи, нереальна історія.
І сектор, який сьогодні тримає економіку, аграрна продукція – 60 відсотків від загального експорту – після всіх цих вимог просто буде стояти з простягнутою рукою.
А цього дуже б не хотілося. Війна знижує нашу конкурентноздатність і життєздатність.
– В чому переваги європейського фермера перед українським
– Це стосується саме конкурентноздатності. В Європейському Союзі багато років фермерство – це, я б не сказав, бізнес, це існує соціальна складова роботи. Це підтримка розвитку місцевого населення, громад, самозайності людей.
А в українських умовах це сформований бізнес, який без будь-якої підтримки зміг сам себе сформувати, надав показники і сьогодні адаптується до того, щоб бути на ринках Європейського Союзу.
Тому на перших ми бачимо, що в рамках єдиної аграрної політики, маючи ці субвенції на підтримки на один га, європейці мають можливості бути фінансово стабільнішими за те, як може працювати аграрний ринок в Україні.
Другий момент: єдиною пільгою, яку сьогодні можуть отримувати українські виробники, щоб бути конкурентним – це збереження четвертої групи оподаткування для товаровиробників. Поки що нас запевняють, що вона вона збережеться і буде діяти, але після вступу до Європейського Союзу, скоріш за все, будуть говорити про те, щоб цю пільгу прибрати.
І знову ж таки, субвенції, які мав би отримувати український аграрний бізнес, український бюджет цього не витягне…
Де брати воду?
Звучить запитання Ігоря Новікова із Снігурівки:
– Село знаходиться на півдні України, а це для нашого сільського господарства завжди була зона ризикованого землеробства. Після підрива Каховської ГЕС тут з поливом стало зовсім складно. Тому, чи має у нас на півдні України відроджуватись меліорація? Чи можуть українські громади розраховувати на гранти та інвестиції ЄС для відновлення меліорації принаймні на півдні України?
– Проблема для всіх південних регіонів, не тільки для Миколаївщини, а й для інших є практично такою критичною. Думаю, що тут найближчим часом повинні бути якісь якісь рішення.
Коли ж ми говоримо про ЄС в даному випадку, то це скоріш за все мова не про поновлення старих радянських систем меліорації. А про інвестування в нові або оновлені, ефективні і екологічно стійкі системи управління водними ресурсами. Тому що говорити про розбудову систем меліорації і іригації треба не тільки у південних регіонах України. Загалом потрібна говорити про ефективне управління водними ресурсами.
Про використання прісної води річок, ставків , озер, підземних вод, опадів і все таке інше і все інше.
У багатьох країнах Європейського Союзу частково за гроші ЄС, частково за гроші національних бюджетів, бо зазвичай це співфінансування, є програми, які спрямовані на фінансування водозберігаючих технологій, і наприклад, повторне використання води для якраз для зрошення сільськогосподарських угідь.
Тому потрібні модернізація іригаційних систем, енергоефективне обладнання для насосних станцій, що, зрозуміло, також дуже важливо, в тих умовах з енергопостачанням, які ми маємо.
Плюс цифровізація цих всіх процесів. Європейський банк реконструкції розвитку й інші донори зараз займаються саме оцими питаннями розвитку, співпрацюють із міністерством, із окремими громадами, із окремими організаціями водокористувачів.
Це не лише проблема України і півдня України. З цими ж проблемами стикаються Іспанія, південь Франції, деякі інші регіони в Європейському Союзі. Тому питання балансу і ефективного управління водними ресурсами є надзвичайно важливими, критичними. Йому приділяється багато уваги. І починати треба від співпраці в науковій площині, коли наші науковці, дослідники співпрацюють з колегами з європейських інститутів.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК
Захід відбувся в рамках проєкту «Євроінтеграція: просто про складне» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Сообщение Передбачуваність і довгостроковість, прозорість прав правил гри на ринку появились сначала на Газета МИГ.