Комунарський районний суд Запоріжжя визнав винними двох громадян РФ Олександра Абрамова та Ігоря Горбунова у порушенні законів та звичаїв війни. Їх заочно засудили до 12 років позбавлення волі за захоплення майна трьох українських агропідприємств на окупованій території Запорізької області — ТОВ «ВКФ “Мелітопольська черешня”», ТОВ «Врожайний» та ПП «Алмін-98».
Суд погодився з позицією прокуратури, що йдеться не просто про привласнення бізнесу чи господарський конфлікт, а саме про воєнний злочин проти власності. За версією обвинувачення, російські підприємці використали окупацію Мелітополя, підтримку військових РФ та рішення окупаційної адміністрації, щоб спочатку встановити фізичний контроль над майном українських компаній, а потім створити видимість “законної” передачі активів російській структурі.
Вирок у справі оголосили 8 червня. Розгляд відбувався заочно, оскільки обвинувачені перебувають поза межами підконтрольної Україні території. Участь у процесі брали їхні державні захисники. Обидва просили суд виправдати підзахисних.
Крім покарання у вигляді позбавлення волі, суд задовольнив цивільні позови двох підприємств. З Абрамова та Горбунова солідарно мають стягнути понад 170 мільйонів гривень на користь ТОВ «ВКФ “Мелітопольська черешня”» та понад 35 мільйонів гривень на користь ТОВ «Врожайний». Також суд частково задовольнив позов кінцевої бенефіціарної власниці підприємств Ірини Гришиної про відшкодування моральної шкоди — у розмірі 1 мільйона гривень. У позові ПП «Алмін-98» про стягнення 10 мільйонів гривень матеріальної шкоди суд відмовив через недостатність доказів.
Від “черешневої столиці” до окупаційного управління
Мелітополь до повномасштабного вторгнення називали “черешневою столицею” України. Саме тут щороку збирали значну частину українського врожаю черешні. Група компаній «Мелітопольська черешня» була одним із найбільших виробників та експортерів плодово-ягідної продукції в регіоні. Підприємства мали сади, техніку, склади, виробничі потужності та забезпечували повний цикл від вирощування до продажу продукції.
Бренд «Мелітопольська черешня» ще у 2020 році отримав статус географічного зазначення в Україні. Але після окупації Мелітополя агропідприємства опинилися під контролем російських структур. За матеріалами справи, захоплення почалося наприкінці березня 2022 року.
Суд встановив, що 27 березня 2022 року озброєні представники російських військових формувань проникли на територію центрального офісу підприємств на вулиці Гетьмана Сагайдачного в Мелітополі. Йшлося про будівлі, які належали ПП «Алмін-98» та використовувалися «Мелітопольською черешнею» і «Врожайним». За версією слідства, військові погрожували зброєю, застосували силу до охоронця та фактично заблокували можливість українських власників управляти своїм майном.
Пізніше, 2 квітня, контроль було встановлено і над виробничими потужностями підприємств у селах Садове та Костянтинівка Мелітопольського району. Працівникам повідомляли, що підприємства нібито “націоналізовані”, а керувати ними тепер будуть нові “інвестори з Москви”.
У суді свідки розповідали, що після появи військових на території підприємств зʼявилися цивільні особи, які представлялися представниками нового власника. Один зі свідків повідомив, що коли він намагався зʼясувати, чи можна забрати майно підприємства, йому відповіли: воно вже “націоналізоване” і нічого не повернуть.
Саме цей перший етап і став фактичним захопленням майна. А всі подальші “рішення” окупаційних органів, за словами сторони обвинувачення, були вже спробою оформити те, що відбулося силовим шляхом.
Як, за версією обвинувачення, легалізували захоплення
Прокурор Запорізької обласної прокуратури Микита Маневський у судових дебатах наголошував: справа показує одну з політик РФ на окупованих територіях, коли приватні російські структури користуються війною для власного збагачення.
За версією обвинувачення, Абрамов та Горбунов діяли не самі, а у звʼязці з представниками окупаційної адміністрації та військовими РФ. Після встановлення контролю над активами вони почали оформлювати документи, які мали створити враження законності.
У червні 2022 року була зареєстрована російська юридична особа з майже ідентичною назвою ООО «ПКФ “Мелитопольская черешня”». Її директором став Олександр Абрамов. Засновником цієї структури було російське ТОВ «Южный проект», пов’язане з Ігорем Горбуновим та групою компаній «МАГМА».
Прокуратура стверджувала, що саме ця новостворена російська компанія згодом звернулася до окупаційної адміністрації із заявкою на “тимчасове управління” майном українських підприємств. Документи, за версією слідства, готувалися за участі представників групи «МАГМА» Горбунова, а підписував їх Абрамов.
“Вони звернулися до окупаційної адміністрації з відповідними клопотаннями та листами для створення уявлення про законність власних дій. Іншими словами з метою легалізації захоплення майна”, — зазначав у дебатах прокурор.
У листопаді 2022 року окупаційна адміністрація видала розпорядження про введення “тимчасової адміністрації” щодо майна «Мелітопольської черешні» та «Врожайного». А в липні 2023 року це майно передали за актом приймання-передачі російській ООО «ПКФ “Мелитопольская черешня”» в особі директора Абрамова.
Серед доказів суд дослідив електронне листування, документи з російських реєстрів, протоколи негласних слідчих дій, матеріали з Telegram, платіжні доручення, договори постачання сільськогосподарської продукції, а також документи окупаційної адміністрації про “тимчасове управління” майном.
Окремий блок доказів стосувався того, що захоплені підприємства продовжували працювати вже в російській юрисдикції. У матеріалах справи є договори постачання сільськогосподарської продукції, підписані від імені російської «Мелитопольской черешни» Абрамовим. Зокрема, йшлося про постачання врожаю 2023 року на десятки мільйонів рублів.
Ще один епізод — участь Ігоря Горбунова в публічному заході за участі президента РФ, де його представили як засновника виробничо-комерційної фірми «Мелітопольська черешня». Для слідства це було свідченням того, що російські бізнесмени не поводилися як тимчасові адміністратори, а фактично представляли себе новими власниками захопленого українського бізнесу.
“Ніхто з них у публічній площині не називав себе тимчасовим керуючим чи тимчасовим адміністратором. Фактично це підприємство представлялося як власник цього майна, як повноправний його власник”, — говорив Маневський.
Позиція захисту: “це не воєнний злочин”
Сторона захисту просила суд виправдати обвинувачених. Адвокат Владислав Коротаєв, який представляв інтереси Олександра Абрамова, заявив, що не погоджується ні з кваліфікацією справи, ні з покаранням, якого просила прокуратура.
Захисник наголошував, що частина свідків не бачила Абрамова особисто, не спілкувалася з ним і не могла точно пояснити, яку саме посаду він займав або які дії вчиняв. На думку адвоката, докази обвинувачення ґрунтуються на припущеннях.
“Не погоджуюсь ні з кваліфікацією правопорушення,ні тим паче з покаранням. Жодного прямого доказу того, що мій підзахисний вчинив правопорушення, суду надано не було”, — зазначав Коротаєв у дебатах.
Адвокатка Наталія Хрипченко, яка представляла інтереси Ігоря Горбунова, будувала захист навколо кількох аргументів. Перший — спеціальне судове провадження не означає автоматичного визнання вини. Вона наголошувала, що через відсутність звʼязку з підзахисним не мала можливості узгодити з ним правову позицію, а суд має особливо прискіпливо оцінювати докази в умовах in absentia.
Другий аргумент — допустимість і достовірність доказів. Захисниця зазначала, що значна частина документів походить із джерел на непідконтрольній Україні території або з електронних носіїв, а без оригіналів, на її думку, їх складно перевірити.
Третій і головний аргумент захисту — кваліфікація. Хрипченко наполягала, що навіть якщо йдеться про посягання на приватну власність, воно не обовʼязково є воєнним злочином. Вона називала події радше комерційним або рейдерським конфліктом, а не порушенням законів та звичаїв війни.
“Посягання на чужу приватну власність, навіть під час війни, за своєю субʼєктивною стороною є загальнокримінальним злочином проти власності, а не воєнним злочином”, — заявляла адвокатка.
Також вона зазначала, що сторона обвинувачення не довела попередню змову між Абрамовим і Горбуновим саме на вчинення воєнного злочину. На її думку, факт перебування обох осіб в одному регіоні та участь у реєстрації підприємства не доводять спільного умислу.
Прокурор Микита Маневський на це пояснив, що зв’язок злочину зі збройним конфліктом полягає не в тому, що майно мало використовуватися саме для потреб армії РФ. На його думку, головне, що саме окупація створила умови, за яких російські комерційні структури змогли витіснити законних українських власників.
“Ті дії, які були вчинені щодо українських підприємств, фактично були б неможливі, якби не було збройного конфлікту. Неможливо уявити ситуацію, за якої російські комерційні структури зʼявилися б на території Мелітопольського району і витіснили законних власників при повному ігноруванні тих, хто мав би забезпечувати законність на цій території”, — сказав Маневський.
Він наголосив, що це стало можливим лише за умов окупації та збройного конфлікту. А міжнародне гуманітарне право, за його словами, не вимагає, щоб особа мала умисел порушити конкретну статтю конкретної конвенції. Достатньо, щоб вона усвідомлювала цивільний і захищений статус майна, факт існування збройного конфлікту та звʼязок своїх дій із цим конфліктом.
Суд у вироку фактично погодився з цією позицією. У рішенні зазначено, що захоплення майна українських підприємств було неможливим без умов окупації, коли на тимчасово захопленій території фактично було скасовано право приватної власності для юридичних осіб-резидентів України.
Суд також встановив, що вилучення майна не було зумовлене воєнною необхідністю. Навпаки, захоплені активи використовувалися у комерційних цілях — для ведення господарської діяльності, продажу продукції та отримання прибутку.
“Під час судового розгляду не встановлена будь-яка військова необхідність у фактичному пограбуванні зазначених запасів сільськогосподарської продукції, оскільки вони використані не для військових цілей і не для задоволення потреб населення, а з корисливою метою”, — йдеться у вироку.
Що вирішив суд
Суд визнав Олександра Абрамова та Ігоря Горбунова винними за ч.1 ст.438 КК України — порушення законів та звичаїв війни. Обом призначили максимальне покарання в межах санкції цієї частини статті — по 12 років позбавлення волі.
Водночас суд виключив із формули кваліфікації посилання на ч.2 ст.28 КК України — вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. У вироку пояснили, що диспозиція статті 438 КК України не містить такої кваліфікуючої ознаки, а посилання на форму співучасті у формулі кваліфікації є зайвим. При цьому суд не поставив під сумнів, що обвинувачені діяли спільно з іншими особами.
Обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, суд не встановив. Вирок ухвалили заочно, тому строк відбування покарання Абрамову та Горбунову рахуватимуть з моменту їх фактичного затримання.
Прокурор Микита Маневський у коментарі нашим журналістам зазначив, що сторона обвинувачення надала достатній масив доказів причетності росіян до захоплення майна українських підприємств.
«Сторона обвинувачення вважає, що надано достатній масив доказів, що доводять причетність вказаних осіб до захоплення майна українських підприємств на тимчасово окупованій території, в порушення законів та звичаїв війни. Під час судового розгляду ми надали як документи, які прямо вказують на причетність цих осіб до захоплення підприємств, так і докази того, що надалі вони використовували отримане майно виключно у комерційних цілях. Зокрема, йдеться про документи, які вони подавали до окупаційної адміністрації, щоб створити видимість законності своїх дій і документально оформити захоплення. Також були надані докази, що це майно використовувалося без будь-яких військових мотивів — для власного збагачення або збагачення третіх осіб», — зазначив прокурор Микита Маневський.
На питання, чи може обвинувальний вирок відкрити шлях до подальшого відшкодування збитків власникам захоплених підприємств, Маневський відповів, що теоретично така можливість є.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.
Джерело: 061.ua
