Дивовижні трапляються співпадіння. Та, може, людство ходить по колу, шукаючи та знаходячи ті самі граблі, якими вже отримувало по лобі. Та так і не перетворило гулі на досвід…
Колись у Першій світовій мій дід потрапив під отруйну атаку. Запитати, де та коли це трапилося, можна хіба що ШІ. Він і розповість, що це, можливо, трапилося на території Польщі, Білорусі чи Литви, приблизно у 1915 році. Там мій дід, якому тоді було трохи більше 20-ти, та якого разом із односельчанами привезла себе захищати російська імперія, вибачте – із Забайкалля, – назавжди втратив здоров’я. Тож, співпадінь навіть більше, ніж може знайти ШІ. Та протигаза у діда не було. І залишки легень йому зберіг у життєздатному стані родич бабусі, з якою дід і одружився у 1920-ті, вже вдома, неподалік від Байкалу.
Протигази траплялися мені на фото та у газетних публікаціях 1930-х. На сторінках «Червоного Запоріжжя» мене вразив звіт про марш-кидок чи не на 30 кілометрів, які пробігли робітниці одного з заводів Запоріжжя – у протигазах.
В радянській країні такі спортивні заходи були символом тривожної атмосфери: чекали на війну з світовим імперіалізмом, передбачали, що будуть й хімічні атаки (від місцевих “шкідників” та запроданців контрреволюції чекали провокацій також). Тож, бійці та інструктори ОСОАВІАХІМ навчали населення користуватися засобами індивідуального захисту.
Готувалися.
Після приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера у 1933 році в СРСР значно посилили підготовку до можливої війни. У країні проводили масові навчання з цивільної оборони, а фотографії людей у протигазах регулярно публікувалися в газетах, журналах і пропагандистських виданнях як символ готовності населення до захисту від повітряних нальотів і хімічної зброї. Крутили кінохроніку із закликами, що кожен робітник має вміти працювати в протигазі.
До тренувань без можливості відмовитися заохочувалися робітники заводів і фабрик, школярі та студенти під час занять із цивільної оборони, медичний персонал і рятувальники.
Художник Олександр Дейнека. Санінструктори в протигазах. 1930 р.
В протигазах й на паради виходили! (Згайдуються й “зарницы” часів мого дитинства, до речі. Та це вже було після Другої світової, коли радянські лідери чекали на Третю світову).
А це фото – з архіву Миколи Баришева, на якому дівчини завбачливо зняли протигази, щоб показати свої милі обличчя. Локація знахідки – Запоріжжя, де, ймовірно, закінчилося життя однієї з учасниць маршу в протигазах, який трапився… неподалік Анапи. Датоване фото 12-м лютого 1939 року. Прізвища дівчат – Драч, Собко та Єременко… Це «Поход в честь XXI годовщины…» якоїсь радянської військової події, нерозбірливо, бо за майже 90 років зблід олівець.
Ці дівчата напередодні Другої світової – підготовлені.
І ці хлопці з сьогодення Запоріжжя – також. Знайомство трапилося в липні на одній із зупинок Запоріжжя, під час війни нинішньої (не дай Боже, третьої світової). І це також ознака готовності до біди.
Бо хлопці сказали, що оці протигази у них не єдині. Вони мають й запасні.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Микола БАРИШЕВА та з його архіву
Сообщение Протигази на вулицях Запоріжжя як відгук Першої та Другої світових появились сначала на Газета МИГ.