Аліна Терех працює у команді Запорізької міської програми «Герої на щиті». Вона сама вдова полеглого на полі бою Героя і дуже добре розуміє, яке значення має шана до загиблих захисників та збереження пам’яті про них. Історія Аліни – це про велике кохання та сподівання, в які втрутилася війна. Про непоправні втрати, мужність та надію.
Мабуть, кохання з дитинства…
Зі своїм майбутнім чоловіком Денисом Аліна познайомилася ще у дітсадочку, вони разом ходили до однієї групи. Потім навчалися в одній школі у паралельних класах. Далі їх шляхи розійшлися. Але 2015-го, коли Аліна вже навчалася на психолога у Запорізькому національному університеті, вони знов випадково зустрілися. І вже більше не розлучалися.
Офіційно одружилися 2018-го, а вже через рік народилася донечка Поліна.
Молода сім’я жила окремо від батьків, в орендованій квартирі, доволі скромно. Але в ній було головне – затишок, любов та взаєморозуміння.
Війна, яка змінила все
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, донечці було лише два рочки, – розповідає молода жінка. – Було дуже страшно. І після того, як по жилих кварталах почати прилітати ракети С-300, ми виїхали до родичів у Івано-Франківськ. Але вже за 20 днів повернулися. Вирішили, що краще все ж таки бути вдома, усім разом. Денис працював на одному з великих підприємств, тож на саме необхідне грошей вистачало. Ми тоді сподівалися, що війна от-от закінчиться, і росіян відженуть він наших кордонів. Але, на жаль, надії не виправдалися. І тоді, на початку літа 2024 року, Денис пішов добровольцем у 23 ОБрОГП Національної Гвардії України.
За словами Аліни, її чоловік потрапив на Донецький напрямок, який був й досі залишається одним із найгарячіших і найбільш напружених ділянок фронту. У грудні 2024–го, напередодні різдвяних свят, він ненадовго приїхав додому у відпустку. А потім знову повернувся на фронт. І вже 13 лютого 2025 року загинув під селом Успенівка.
Найстрашніший день
– Я знала, що якраз 14 лютого, у День святого Валентина, Денис повинен був виходити з позиції, – згадує найстрашніший день у своєму житті Аліна. – Ми його чекали, готували з донькою валентинки. Напередодні Дня закоханих, 13-го ввечері, я несподівано отримала від побратима чоловіка дивне повідомлення в Інстаграмі. Він запитав, чи давно я спілкувалась з Денисом. Я відповіла, що десь тиждень тому, перед тим, як він йшов на позицію. Тоді він написав: «Денис на щиті…»
Далі Аліна погано пам’ятає, що відбувалося. Спершу взагалі не зрозуміла нічого – не хотіла розуміти. Та й офіційних повідомлень не було. Почала писати подругам, дружинам побратимів свого чоловіка, телефонувала батькам – вони намагалися заспокоювати.
Телефонувала командирам Дениса, але ніхто не відповідав. Дзвонила татові Дениса, який служив разом із сином, але у ті дні не виходив на передову. Він також не відповів. Але своїй дружині написав, що скоро приїде і усе розповість…
«Тут я нарешті зрозуміла, що мого Дениса вже немає», – каже Аліна.
Далі був суцільний жах. У цей момент жінка була вдома лише вдвох з маленькою донькою. Малеча бачила, що з матусею якась страшна біда, але повелася, як дуже доросла дівчинка, ще й втішала маму – доки не прийшла бабуся. А потім приїхав і батько Дениса, який вже офіційно повідомив про його загибель.
Останній бій
Пізніше побратими розповіли, як це сталося. Денис вже збирався повертатися з позиції, коли несподівано до них прорвалася група російських військових. Денис зустрів їх перший, почав відстрілюватися, захищаючи побратимів. Ворога знищили. Проте Денис загинув. Інші наші хлопці у тому короткому контактному бою залишилися живі.
Вже наступного дня після страшної звістки про загибель чоловіка Аліна почала знов телефонувати його командирам та капелану військової частини, щоб взагалі зрозуміти, де знаходиться тіло Дениса і як його доставити до Запоріжжя для поховання. На той момент у місті вже існувала програма «На щиті», проте про неї майже ніхто не знав, не було ні контактів, ні якоїсь взаємодії. Нічого. Тому Аліні довелося усе організовувати самій, лише родина допомагала.
Дениса поховали на кладовищі Святого Миколая. Його було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, посмертно.
Нове покликання: допомагати іншим родинам загиблих військових
Півтора місяці після похорону Аліна майже не виходила на вулицю і не з ким не спілкувалася. Крім батьків, які тимчасово переїхали до неї і всіляко підтримували. А потім їй зателефонували з ГО «Разом.Юа» і запропонували приєднатися до нової програми «Герої на щиті», яка тільки запускалася. Головна мета програми – супровід родин загиблих Героїв, з моменту самого повідомлення про трагедію, під час поховання і надалі, якщо потрібно. Аліна зголосилася, бо вже не мала змоги залишатися вдома наодинці зі своїм горем. Проте мала власний сумний досвід і фах психолога, щоб підтримати родини у найважчі моменти.
– Спершу у цій програмі були я та Іра Рибка, яка теж втратила чоловіка на війні. – розповідає Аліна. – Потім доєдналися ще двоє дівчат. Ми підтримуємо зв’язок з усіма місцевими ТЦК, до яких зазвичай першими надходить офіційна інформація про загибель бійця. Отримав таку інформацію, їдемо до родини, щоб сповістити про сумну звістку. Це найбільш складний та болючий момент, і для нас також. Але ж ми можемо хоча б як-то підтримати морально і психологічно родину. Це безперечно краще, ніж, як то було зі мною, отримати звістку про загибель чоловіка з допису в Інстаграмі. Також ми супроводжуємо родину на упізнання. Після цього їдемо вже до КП «Ритуал» оформлювати саме поховання. Місто виділяє на це понад 30 тисяч гривень. Крім того, займаємося організацією гідного похоронного кортежу. Тіло Героя чи Героїні перевозять проспектом Соборним із зупинкою для вшанування, після чого кортеж прямує до Церкви Покрови Пресвятої Богородиці на Хортиці, – якщо рідні згодні. Після церкви ми їдемо на кладовище, де вже відбувається погребіння.
Також родині загиблого Героя надається листівка з інформацією, як подати заявку на вшанування загиблого на Алеї Слави, Дереві пам’яті тощо.
За словами Аліни, дуже важливо, щоб про загиблих Героїв і Героїнь пам’ятали не лише їх близькі, а й усі містяни. І такі пам’ятки – нагадування про те, хто заради нашого захисту віддав своє життя.
Заради донечки
Для самої Аліни Терех наразі головний стимул жити та з надією дивитися у майбутнє – це її донечка Поліна. У вересні цього року вона вже піде у перший клас.
На жаль, тато цього не побачить…
Але дружину та доньку Героя не забувають та підтримують його побратими. Тепер це їх спільна велика родина.
Як народжувалася програма «Герої на щиті»
Шана до загиблих захисників та їхньої пам’яті – одне з найгостріших питань для близьких полеглих Героїв.
Громадська організація “РАЗОМ.ЮА” доклала та продовжує докладати зусилля до того, аби у Запоріжжі загиблі герої не ставали ані невидимими, ані забутими.
– Ми чули купу скарг на КП “Ритуал” щодо поховань, на ТЦК щодо похоронної команди та вручення нагород посмертно, – розповідає голова ГО «Разом.Юа» Ігор Ілюшкін. – З перших днів створення нашої громадської організації восени 2024 року я став вивчати можливості, як цей процес нормалізувати та привести до якогось єдиного зразка. У місті та області вже існувала програма «На щиті». Тобто проводи хлопців мали бути з автоколоною, з урочистостями, з відспівуванням на Хортиці… Але, за цією програмою церемонії чомусь проводилися лише одне-два рази на місяць. Бо не було ніякої взаємодії та контакту з родичами загиблих. Ми пішли до представників влади. Змалювали ситуацію, кажемо: “Ось у нас є команда, є плани з конкретними кроками, як їх реалізувати”. Потім ще були зустрічі з ТЦК, обласною та міською владою. Нам сказали: “Спробуйте, ми допоможемо”.
За словами Ігоря Ілюшкіна, для того аби мати можливість впливати на ці процеси та якось контролювати їх, громадським активістам дали певні важелі. Наприклад, Аліна Терех стала співробітником управління з питань ветеранської політики обладміністрації.
Анастасія Сірук стала начальником відділу “Центру національного спротиву” при Запорізькій облдержадміністрації. Ірина Рибка стала адміністратором зв’язку у ТЦК та СП. І справа почала налагоджуватися.
Офіційний порядок програми
Наразі міська програма «Герої на щиті» у Запоріжжі — це офіційний порядок проведення урочистої церемонії прощання та вшанування пам’яті полеглих захисників. Вона реалізується за підтримки Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради та передбачає єдиний, гідний ритуал проводів Героїв.
Ключові складові
Єдиний ритуал. Церемонія прощання включає спеціальний супровід похоронної колони та правила віддання шани полеглим під час руху, почесну варту, використання державного прапора та військового оркестру. Також під час руху траурного кортежу передбачено зупинку та публічний заклик до перехожих вшанувати пам’ять загиблих Героїв хвилиною мовчання.
Правила для мешканців. Запоріжцям пропонується зупинитися, вклонитися, покласти руку на серце або зняти головний убір під час проїзду автоколони з тілом Захисника.
У рамках вшанування на Алеї Слави відкрито Алею пам’яті полеглих Героїв, де встановлені стенди з портретами військовослужбовців.
Програма спрямована на виявлення глибокої поваги до родин загиблих, недопущення ганебного ставлення до жалобних процесій та збереження світлої пам’яті про подвиг кожного Захисника і Захисниці.
Світлана ШКАРУПА,
Фото авторки, з архіву Аліни Терех та з відкритих джерел
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение «Герої на щиті»: історія кохання, втрати і нового покликання Аліни Терех появились сначала на Газета МИГ.