Кожна історія з книги Миколи Єременка «За Україну, за її Волю» – болісна, бо створений автором портрет людини – посмертний.
Це історії від солдата до генерала, від безробітного до доларового мільйонера, від колишнього ув’язненого до судді та поліціянта, від місцевого депутата до мера міста, від 23-річного до 58-річного, від медика до бойового медика та санітара, від волонтера до рятувальника, від студента до науковця, від Героя України до тих, хто не встиг отримати нагород та навіть статусу УБД…
БЕРЕЖЕЦЬКИЙ ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
Герой російсько-української війни Бережецький Юрій Васильович (26.10.1969 – 03.03.2023), українець, солдат, старший навідник 3-го відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Сухопутних військ Збройних сил України.
Юрій Васильович Бережецький народився 26 жовтня 1969 року в селі Богданівка Чернігівського (сьогодні Чернігівської громади Бердянського) району Запорізької області. Юрій був наймолодшою дитиною у дружній родині Василя Михайловича (26.04.1935 – 18.06.2006) та Раїси Іванівни (27.12.1937 – 11.01.2007) Бережецьких, де ще виховувалися сестра Зоя та брат Олександр. Василь Михайлович після закінчення навчання працював на інженерних посадах у радгоспі «Чернігівський», а мама – бухгалтером у цьому ж радгоспі. Проживала родина в селі Богданівка. Тут Юрій пішов до школи, де отримав перші знання. У 1981 році батька обрали головою колгоспу ім. Богдана Хмельницького в сусідньому селі Широкий Яр, куди й переїхала родина. Кмітливому, активному в навчанні та громадському житті школи Юрію навчання давалося легко, він ріс міцним, любив спорт та був вправним у футболі, тенісі, шахах. Оскільки Широкоярська школа була неповною середньою, то середню освіту випускники цієї школи здобували в сусідній Владівській середній школі. Навчався Юрій добре, був дуже активним у всіх шкільних справах, завжди був готовий допомогти товаришам, особливо любив уроки фізичної культури, початкової військової підготовки та історії. Після закінчення школи в 1986 році, коли прийшов час обирати навчальний заклад для здобуття вищої освіти, він обрав уже «династійний» для чоловічої частини їхньої родини (як батько та брат Олександр, який ще й став кандидатом сільськогосподарських наук) факультет механізації сільського господарства Мелітопольського інституту механізації сільського господарства.
Гарний, міцної статури, компанійський юнак був душею компанії, чудово грав на гітарі, співав, брав участь у художній самодіяльності школи та інституту, за ним «сохла» не одна дівчина. Навчання давалося легко, техніку він любив, тож усе складалося добре. Після закінчення другого курсу був призваний на дійсну строкову службу до Збройних сил СРСР. Службу проходив у 1988 – 1990 роках на території РРФСР у частинах ракетних військ стратегічного призначення. Служба стала додатковою школою життя, а вміння та навички, здобуті під час служби, знадобилися й під час захисту України. Після демобілізації Юрій продовжив навчання в інституті, який закінчив у 1993 році, отримавши спеціальність «інженера-механіка сільгоспвиробництва».
Уся подальша трудова біографія Юрія Бережецького була пов’язана з селянською роботою на землі, власне як і всієї їхньої родини з діда-прадіда. Саме в цей час в Україні зароджувався фермерський рух, одним із піонерів якого на території району став і він, заснувавши фермерське господарство з символічною назвою «Почин» на території Широкоярської сільської ради. Підтримку Юрію та іншим родичам надавав брат Олександр, який мав таку можливість. Через 5 років Юрій уже працював інженером у мехзагоні, а потім – керівником агровиробництва ФГ «Чернігівське» в Богданівці. Ще через певний час він очолив ТОВ «Фаворит» у селі Олексіївці Куйбишевського району. Пізніше знову повернувся працювати на посаду керівника агровиробництва ФГ «Чернігівське», де й працював до повномасштабного вторгнення московії в Україну. На всіх ділянках роботи Юрій Бережецький зарекомендував себе як знаючий, ініціативний спеціаліст, умілий організатор, авторитетний керівник. Підприємства, які він очолював, брали посильну участь у благодійних проєктах із підтримки бійців АТО та їхніх родин, переселенців, малозабезпечених сімей.
З початку повномасштабного вторгнення перебував разом із цивільною дружиною Іриною в окупації в с. Олексіївка Пологівського району. Зрозумівши, що звільнення окупованої території не станеться швидко, рятуючи власні життя, вони на початку серпня 2022 року виїздять до Запоріжжя, щоб включитися в боротьбу з підступним ворогом. Оговтавшись від пережитого під час окупації та переїзду, Юрій Васильович стає на військовий облік, розуміючи, що Вітчизні потрібні захисники, щоб здолати зло, яке прийшло на нашу землю з метою знищити українців та Україну. Попри вже не молодий вік, він вирішує стати на захист України. Спочатку вступає до підрозділу самооборони міста, а незабаром Юрій уже військовослужбовець ЗСУ.
Розпитуючи друзів героя про його характер, я почув таке: Юрій був людиною, яка не знала страху, будь це спорт чи їзда на автомобілі, чи ризик отримати травму, рятуючи товаришів. Він був патріотом України, а захищати Батьківщину в роду Бережецьких – це святе. У роки Другої світової війни їхній дід Михайло Юхимович Бережецький, житель села Мокрий Став, воював у гаубичному полку водієм трактора, яким переміщали гаубицю. За мужність і героїзм, виявлені в боях із захисту Батьківщини, відзначений двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За відвагу» та іншими нагородами. Після війни відбудовував господарство, працюючи в місцевому сільгосппідприємстві. Служив на флоті тато, капітаном запасу став брат Олександр.
Захищати Україну Юрію Бережецькому випало в одному з кращих підрозділів ЗСУ – 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Бригаду було засновано на початку російсько-української війни восени 2014 року, місцем базування бригади стали міста Луганської області Сєвєродонецьк (Сіверськодонецьк) та Лисичанськ. Під час війни на сході України свою звитягу і славу бригада здобувала в боях за Авдіївку та на Світлодарській дузі.
Після широкомасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року з’єднання бригади брали участь у боях за Вугледар, Бахмут, Авдіївку. Воював Юрій переважно під Бахмутом та Авдіївкою на посаді старшого навідника 3-го відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 53-ї ОМБр у званні солдата. Воював, не шкодуючи ні здоров’я, ні життя. Під час бойових дій отримав тяжку контузію та три легкі поранення кінцівок. Але свято дотримуючись вимог девізу бригади, розміщеного на її шевронах: «ОРУЖЖЯ НЕ ЗНІМАЙТЕ», завжди повертався у стрій. Коли закінчилася його остання відпустка у січні 2023 року, брат Олександр Васильович відвозив його із Запоріжжя до місця збору в Кривий Ріг. Під час розмови Юрій якось сказав: «За той час, що був на війні, я побачив багато смертей та тяжких поранень побратимів. Війна наша справедлива, я не боюся смерті, розумію, що вона може дістати кожної хвилини бою. Я ні про що не шкодую, адже це мій вибір». Він постійно хвилювався за доньку Віолетту, допомагав їй матеріально й завжди підтримував морально. Хвилювався за дружину Ірину, сестру і брата, а також їхні родини, яких дуже любив. Намагався підтримувати побратимів та друзів. Життя та історія Юрія Бережецького нагадує чимось історію сучасних «мажорів»: він виріс у досить комфортних умовах завдяки батькам, сестрі Зої та брату Олександру. Але стрижень любові до Батьківщини та готовності віддати життя за її свободу був головним.
Розповідає брат героя Олександр Бережецький: «Юрій зателефонував 26 лютого ввечері й радісно повідомив, що сьогодні вдало відстрілявся, поціливши в «Урал» із боєкомплектом, було дуже гучно та яскраво палало. Комбат сказав, що направить документи на нагородження. Ідемо на ротацію. Через день він повідомив, що підрозділ, який повинен був їх міняти, зазнав тяжких втрат, тож ротація відміняється. Від Юри не було дзвінків, я телефонував 4, 5, 6 березня – телефон не відповідав, а 8 нам повідомили, що він загинув.
Уже після поховання я зателефонував його побратиму Володимиру на псевдо «Кривбас», він розповів мені: «Ми вистріляли боєкомплект по позиціях ворога й почали відходити по траншеях, ворожий снайпер поранив Юру. Попри небезпеку ми вчотирьох поклали його на плащ-палатку й почали евакуацію. Ми не могли залишити побратима. Наш комбат Петрушевський прикривав нас, наносячи удари по ворогу. Ми донесли Юрія до перших наших окопів, де лікар зробив йому укол, і ми продовжили евакуацію, він був живий. Потім нас накрило щільним вогнем артилерії, дісталося всім, у Юрія були численні осколкові поранення живота, він помер, не приходячи до тями». Ці події відбувалися на Авдіївському напрямку фронту.
Поховали Юрія Бережецького 12 березня 2023 року з військовими почестями за присутності близьких та рідних, побратимів, друзів та земляків на Кушугумському військовому цвинтарі селища Кушугум поблизу Запоріжжя.
Вічна Світла Пам’ять та Царство Небесне Герою!
Микола ЄРЕМЕНКО
Література:
Єременко М. М. 26.10. – 55 років із дня народження Олександра Васильовича Бережецького (26.10.1969, с. Богданівка Чернігів. р -ну(нині Чернігів. ОТГ Бердян. р-ну)– 03.03.2023 смт Кушумум. Запоріз. р-ну), українець, солдат, старший навідник 3-го відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Сухопутних військ Збройних сил України/ Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2024 рік: календар і короткі бібліогр. Списки КЗ «ЗОУНБ» ЗОР; уклад. І.В.Шершньова; відп. за вип. О.В. Волкова.- Запоріжжя Статус, 2023. С.377- 381
Чернігівська громада Запорізької області. Бережецький Юрій Васильович ..[Електронний ресурс] / Чернігівська громада Запорізької області // Facebook. – Режим доступу : https://www.facebook.com/chegromada/?locale=uk_UA. – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.03.2023. – Дата перегляду: 20.03.2023.
Сообщение Історії з книги Миколи Єременка «За Україну, за її Волю»: Юрій Бережецький появились сначала на Газета МИГ.