“Знаєте, а я скажу!
Бути опікуном для 57 українських дітей у Польщі – це колосальне щоденне навантаження, яке поєднує в собі виснажливу бюрократію, постійний фінансовий дефіцит та важку психологічну роботу з дитячими травмами…”
Такий допис від жінки, з якою ми спілкувалися у благодійному фонді «Меморі 86» під час отримання гуманітарної допомоги (а моя співбесідниця – ВПО, яка втратила все майно на окупованій території) – потребує уваги до ситуації.
Польська система опіки над українськими дітьми, які перебувають у країні через війну, ґрунтується на загальному польському сімейному законодавстві та спеціальних нормах, ухвалених після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Її головна мета – забезпечення законного представництва інтересів дитини, якщо батьки відсутні або не можуть виконувати свої обов’язки.
Так, після повномасштабного вторгнення росії на нашу територію та жорстокість окупаційного режиму, з України намагалися врятувати за кордон велику кількість дітей. 24 лютого 2022 року Польща запровадила інститут тимчасового опікуна (opiekun tymczasowy) для українських дітей, які: прибули без батьків; прибули лише з одним із родичів, який не має законних повноважень представляти дитину; залишилися без законного представника.
Тимчасового опікуна призначає сімейний суд (Sąd Rodzinny). Опікун має право: представляти дитину перед державними органами; оформлювати документи; записувати дитину до школи чи дитячого садка; отримувати медичну допомогу для дитини; оформлювати соціальні виплати.
Після 2022 року польські правозахисні організації та міжнародні структури відзначали, що система тимчасових опікунів дала змогу швидко вирішити питання доступу українських дітей до: освіти; медицини; соціальних виплат; легального перебування.
Водночас у звітах зверталася увага на окремі проблеми: тривале очікування судових рішень у деяких регіонах; нестачу перекладачів; психологічне навантаження на дітей; складність встановлення контакту з батьками, які залишилися в Україні.
Тому, як пише жінка, яка опікується 57-ма (!) українськими дітьми: “відповідальність виходить далеко за межі звичайного виховання чи догляду, перетворюючись на цілодобове управління великою соціально-гуманітарною місією на межі людських можливостей.
Основні виклики та реалії життя опікуна – це колосальне бюрократичне й юридичне навантаження. Оформлення документів для десятків дітей вимагає нескінченної паперової тяганини. Необхідність одночасно дотримуватися законодавства України (щодо захисту прав дітей) та законодавства Польщі (щодо тимчасового захисту, медицини й освіти). Психологічне та фізичне виснаження.
Відсутність особистого часу: режим роботи опікуна триває 24/7 без вихідних та відпусток. Опікун мусить бути емоційною опорою для дітей, часто пригнічуючи власну тривогу та втому. Соціальні виплати часто не покривають усіх реальних потреб (спеціалізовані медогляди, психотерапевти, репетитори, дозвілля).
Догляд за дітьми в чужій країні – це не просто опіка, а щоденний подвиг, який тримається на надлюдській витривалості…”
Тимчасовий опікун не стає батьком чи матір’ю дитини. Після повернення батьків або відновлення можливості здійснювати ними батьківські права повноваження тимчасового опікуна можуть бути припинені.
Та втомлена й виснажена жінка пише: “Більше того, опікун, взагалі, не отримує заробітну плату. Як це може бути? Ось де питаннячко!!!
Я хочу додому. Я хочу до своїх рідних!”
І це дає розуміння, що органі опіки недосконала.
Сообщение Які виклики має долати тимчасовий опікун українських дітей у Польщі появились сначала на Газета МИГ.