Запоріжжя і Маріуполь інколи називають «молочними братами». Міста, закладені майже в один час (1770-й і 1778-й), мають багато спільних рис в промисловому й соціальному розвитку.
Авторка цих рядків докладно писала про спорідненість ще у 2018 році, коли відвідала Маріуполь під час проєкту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». І побачила схожі одно-двоповерхові будиночки у старому місті, «сталінки» та багатоповірхівки на центральних проспектах, театр, і, звичайно, заводські труби, що однаковісінько отруювали мешканців. Хіба що Маріуполь розташовано біля моря, а Запоріжжя — на берегах Дніпра.
24 лютого 2022 року розпочалась повномасштабна війна росії проти України. Маріуполь одним із перших прийняв на себе удар ворога.
Місто опинилося в кільці й під безперервними ударами, лише з 16 березня 2022р. у маріупольців з’явилася перша можливість вийти з окупованого міста. Люди виходили пішки, на випадковому транспорті, часто втрачаючи дорогою рідних. Саме географічно найближче, вільне Українське Запоріжжя стало одним із перших міст, куди хлинув потік людей, що тимчасово втратили свій рідний дім.
На п’ятому році повномасштабної війни маріупольці залишаються, мабуть, найчисельнішою спільнотою нових мешканців Запоріжжя. Аби дізнатися, як їм ведеться у нашому місті, «МИГ» завітав до Центру підтримки внутрішньо переміщених та/або евакуйованих осіб «ЯМаріуполь.Запоріжжя».
На момент нашого візиту в затишному приміщенні поточною роботою займалися фахівчині, консультували маріупольців, приймали заяву до МРЗ, видавали гуманітарну допомогу.
У сусідній кімнаті проходила зустріч маріупольців з проєкту «Золотий вік». А ми з начальницею Центру «Я Маріуполь.Запоріжжя» пані Юлією Дресвянніковою спілкувалися в дитячій світлиці.
«Я Маріуполь» – система допомоги в масштабах країни
Термінова евакуація з міста, яке за розміром не надто менше за Запоріжжя, була неабияким випробуванням для всіх.
«У пікові місяці 2022 року через Запоріжжя пройшло понад вісім тисяч маріупольців, – розповідає пані Юлія. – Хтось одразу поїхав далі, хтось затримався на тижні, хтось планував лишитися на довший час. Стало зрозуміло, що стихійна допомога не зможе працювати довго — потрібна була система.
Ініціатором створення мережі центрів підтримки БФ Я Маріуполь виступив голова Мапіупольської міської ради Вадим Бойченко за підтримки Донецької обласної військової адміністрації. Перший центр «ЯМаріуполь.Дніпро» відкрили у квітні 2022 року, у травні 2022р. відкрили центр «ЯМаріуполь.Запоріжжя». Відтоді мережа розрослася до 22 центрів БФ Я Маріуполь, по всій країні».
З перших днів у центрі “ЯМаріуполь.Запоріжжя” працювала команда фахівців: психолог, юрист, рекрутер, адміністратор, працівник з дітьми, лікар. Люди отримували багато гуманітарної допомоги: продуктові набори, постільну білизну, ліки. Формула була простою: людина вийшла без нічого, отже, починати треба з базового.
У грудні 2022 року при центрі відкрився ще й побутовий блок, де працюють перукар, швачка, пральня та стоматологічний кабінет. Спочатку він обслуговував лише маріупольців, але згодом до нього почали звертатися й усі охочі мешканці Запоріжжя.
За чотири роки спільнота маріупольців поменшала, особливо коли Запоріжжя почало регулярно зазнавати ударів КАБами. Станом на сьогодні у полі зору центру залишається близько чотирьох тисяч людей. За приблизною оцінкою, 30–40% із них — люди пенсійного віку, решта — працездатне населення, значна частина якого працює у місті Запоріжжі.
Головний біль: житло
На запитання, яка проблема хвилює маріупольців найбільше, начальник центру підтримки внутрішньо переміщених та/ або евакуйованих осіб Юлія Дресвяннікова відповідає без роздумів.
«Знаєте, це не секрет. Головна проблема — це житло. Так само, як і для всіх міст, котрі тимчасово залишили свої домівки. Тому що без житла, без праці — неможливо жити».
Орендоване житло з’їдає значну частину бюджету, а ціни продовжують зростати. Невелика частина маріупольців живе в гуртожитках, які місто Запоріжжя виділило з 2022 року: спочатку проживання було безкоштовним, сьогодні мешканці вносять мінімальну оплату — насамперед за комунальні послуги, які є досить вартісними. Але більшість маріупольців живе в орендованих квартирах.
Начальник військової адміністрації міста Маріуполя Вадим Бойченко ініціював програму «Соціальне житло для Маріупольців»: брати порожні гуртожитки університетів у оренду, робити ретельний сучасний ремонт та потім пропонувати заселитися тимчасово у просторі кімнати. За договором люди зможуть проживати там ще два-три роки після завершення війни — доки не з’ясуються обставини повернення.
На сьогодні повністю відремонтовано й заселено три гуртожитки в Дніпрі, один — у Києві, відкрито гуртожиток у Чернівцях, готується до відкриття у Кропивницькому. Ремонтні роботи проводяться сьогодні і у місті Запоріжжя.
Про щоденну працю фахівців «ЯМаріуполь.Запоріжжя»
У центрі працює юрист-консульт пані Віолетта, на сьогодні це дуже важлива посада, оскільки маріупольці регулярно звертаються з правовими питаннями, подачєю заяв до МРЗ, питаннями щодо втрати житла, документів, пов’язаними зі спадщиною, майновими правами; соціальними та пенсійними питаннями, питаннями військовослужбовців, ветеранів та їх родин.
Знайти роботу допомагає рекрутер центру, який веде базу вакансій і підбирає позиції з урахуванням досвіду людини.
«Наші маріупольці кожного дня можуть приходити до центру, якщо щось не виходить з роботою, чи хтось підпадає під скорочення — рекрутер завжди з ними працює», – каже пані Юлія.
Значна частина маріупольців працевлаштована на «Запоріжсталі», чимало людей працює в торговельних мережах, зокрема в АТБ, а також у сфері медичних послуг та освіті.
Спеціаліст ЦНАП пані Марина приймає і оформлює документи на різноманітні послуги.
Окремий і особливо важливий сьогодні фахівець — помічниця ветерана пані Оксана, вона працює з військовими ветеранами та їх родинами, які можуть завжди їй подзвонити і отримати всіляку допомогу.
Менеджерка проєкту пані Оксана займається прийомом маріупольців, пошуком донорів і координацією процесів усередині центру.
Адміністраторка пані Ірина реєструє маріупольців, веде облік виданої допомоги і стежить за єдиною базою даних, у якій видно, в якому місті хто й яку допомогу отримує — це дозволяє відстежувати переміщення людей між містами й не втрачати з ними зв’язок.
У центрі працює дитяча кімната, якою опікується фахівчиня Світлана. Робота будується за планом — є щомісячний графік і щотижневий розклад, згідно з яким проводяться розважальні та навчальні заняття, включно з підготовкою до першого класу. При центрі також діє міні-дитячий садочок, куди діти можуть приходити з 10-ї до 17-ї години. З дітьми, які потребують особливої допомоги, працює логопедка пані Ірина.
Фахівчиня культурного напряму пані Анжа організовує дозвілля для маріупольців: домовляється з культурними та розважальними центрами міста про відвідування виставок, вистав і концертів, а також курує проєкт активного довголіття «Золотий вік» для пенсіонерів.
Ну, а фахівець із звʼязків з громадськістю Вікторія веде соцмережі центру — Telegram-канал, Facebook, Instagram, — а також займається взаємодією з донорами й організацією співпраці з митцями та спортивними об’єктами міста.
Вежа, яку неможливо зруйнувати
Мабуть, найемоційніша частина роботи центру — та, що пов’язана з творчістю маріупольців. Туга за рідним містом тут перетворюється на картини, інсталяції та рукоділля, які стають частиною простору центру.
Пан Анатолій Бесчастний— людина, яка, за словами керівниці центру, «не може сидіти без праці» і майструє різні об’єкти власними руками — з коробок, дроту, підручних матеріалів.
Одна з представлених у центрі інсталяцій — знаменита маріупольська водонапірна вежа початку ХХ століття — зроблена саме ним. Нещодавно він приніс до центру макет-інсталяцію заводу імені Ілліча з відтвореною вивіскою біля прохідної, а зараз працює над інсталяцією «Азовсталі».
Рукодільниця пані Ганна Філатова — майстриня без обмежень: «Я не знаю, чого вона не може робити», – каже про неї пані Юлія.
Пані Ганна теж створила свою версію вежі, а на момент розмови разом із командою центру готувала інсталяцію якоря — символу Маріуполя — до наступного Дня міста, який відзначатиметься у вересні.
Є у центрі ще одна вежа – дитяча. Це картина, яку намалювала дівчинка Юля. Вона створила її не за фотографією, а по пам’яті. На запитання, що надихнуло її на роботу, для чого їй був цей малюнок, дівчинка відповіла, зашарівшись:
Маріупольці приносять до центру не лише власні роботи, а й подарунки одне одному та співробітникам: хтось дарує вірші й слова подяки, хтось — картину, зроблену з мушель, вивезених колись із маріупольського берега.
Місто Марії, яке процвітатиме знову
До повномасштабного вторгнення Маріуполь був містом, яке розцвіло та було зручним для життя.
«На жаль, на сьогодні ми цього не маємо, але твердо знаємо що Маріуполь Український і ми все відбудуємо! У місті Марії по-іншому не може бути»,
— завершує розповідь начальниця центру Юлія Дресвяннікова.
На цій переконаності, що тимчасове не стане постійним, а зруйноване відродиться, тримається робота команди центру, десятків волонтерів, благодійних фондів і тисяч самих маріупольців. Місто Марії продовжує жити сьогодні в сердцях маріупольців. Які зараз є мешканцями Запоріжжя, Дніпра, Києва та інших українських міст.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та з архіву Центру
PS: У тексті побіжно згадується побутовий центр «ЯМаріуполь.Турбота», відкритий у грудні 2022 року. Детальніше про те, хто тут працює, та які послуги можуть отримати не тільки маріупольці, а й інші мешканці міста, «МИГ» розповість незабаром.
Сообщение Як живуть у Запоріжжі внутрішньо переміщені особи міста Марії появились сначала на Газета МИГ.