Кожна доля з книги Миколи Єременка «За Україну, за її волю» – це історія про особистість. Рідні, однополчани розповідали автору про наших героїв, і кожен з них має наразі щирий та людяний портрет-оповідання.
ДЗИЗЮК ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
Герой російсько-української війни Дзизюк Олексій Іванович, «Іванович» (13.10.1975 – 22.03.2022), українець, старший солдат, старший стрілець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького (24ОМБр, в/ч А0998, п/п В4680) – військове з’єднання механізованих військ у складі Сухопутних військ ЗСУ чисельністю в бригаду. Базується у м. Яворів на Львівщині.
Олексій Іванович Дзизюк народився 13 жовтня 1975 року в селі Новопрокопівка Токмацького (сьогодні Пологівського) району Запорізької області.
Село засноване у верхів’ях балки річки Куркулак у 1821 році як хутір державних селян, у минулому козаків, вихідців із села Мала Токмачка (1783) Оріхівської волості Бердянського повіту Таврійської губернії, які також переселилися з Чернігівщини.
Третього березня 2022 року село окупували війська російської федерації. Унаслідок бойових дій практично всі будинки в селі зруйновано, жителі покинули населений пункт або були виселені окупантами. На території населеного пункту облаштовано лінію оборони рашистів.
Мама, Ольга Федорівна Дзизюк, сама виховувала своїх синочків: Олексія та Дмитра (1974 року народження). Працювала в місцевому колгоспі то в польовій бригаді, то дояркою на фермі. Дуже любила своїх хлопців, раділа їхнім успіхам і виховала їх гарними, працелюбними, освіченими людьми, патріотами своєї країни. Сини розуміли, як тяжко мамі, тож всіляко допомагали їй по господарству та зігрівали мамине серце синівською любов’ю.
У 1981 році Олексій пішов до першого класу Новопрокопівської СШ (пізніше спеціалізована ЗОШ І–ІІІ ступенів) з поглибленим вивченням природничих наук. Олексій гарно навчався, був активним у житті школи. Місцева школа була однією з кращих у районі. Хлопчина полюбив неперевершену природу запорізького степу. Великий вплив на Олексія мала шкільна вчителька біології. Він мав відмінні знання з біології та був неодноразовим переможцем олімпіад з біології різних рівнів. Це юнацьке захоплення стало справою всього життя. Також дуже любив і вивчав історію України та її літературу, говорив чистою літературною українською мовою на відміну від більшості жителів регіону, які, як правило, спілкувалися «суржиком».
Після закінчення школи в 1992 році вступив на біологічний факультет Запорізького державного університету. Під час навчання вів дуже активну наукову, громадську та природоохоронну діяльність. Став засновником Дружини з охорони природи при Запорізькому державному університеті. Працював над науковими статтями в галузі орнітології.
Під час навчання вів активну громадську, природоохоронну, викладацьку роботу, керував гуртком юних орнітологів для школярів. Олексій вмів гуртувати навколо себе однодумців, був принциповою людиною і патріотом своєї держави. Після здобуття Незалежності України одним із гострих питань у розбудові держави стало питання переходу на державну мову. Особливо гостро воно стояло на Півдні та Сході країни, і Запоріжжя, на жаль, не було винятком. На першому курсі його хотіли відрахувати з університету за те, що він відмовився здавати один із іспитів російською мовою, наполягаючи на українській. Тоді весь курс підтримав його й так само відмовився здавати цей предмет російською мовою. Навчаючись на другому курсі, Олексій став активним учасником руху Дружин з охорони природи. Разом з однодумцями він брав активну участь у природоохоронних акціях «Першоквіт», «Новорічна ялинка» та рейдах проти браконьєрів. У 1996 році він зміг перевести цю діяльність в офіційне русло: за його активної участі була заснована Дружина з охорони природи при Запорізькому державному університеті, яку він очолив. Кілька років він також був координатором міжнародного студентського руху з охорони природи. Крім громадської роботи, ще працював учителем біології в школі, друкувався в студентській газеті, пробував свої сили на студентському радіо як журналіст. Закінчив університет, отримавши спеціальність «мисливствознавство».
Був одружений, дружина Ольга. Подружжя має донечок: Вікторію та Наталію. Дружина Ольга розповідає, що познайомилися вони під час навчання на біологічному факультеті в Запорізькому держуніверситеті. Олексій був на два курси старшим, але вони разом були в рядах Дружини з охорони природи, біологічних експедиціях, особливо на острів Хортиця, та інших заходах. Зустрічалися більше як друзі й однодумці, але вогник кохання загорявся.
Закінчивши вуз, Олексій сказав Ользі, що їде за направленням до Львівської області, і все, зв’язку майже ніякого. Ольга збиралася їхати до нього, але тато заборонив.
«У травні 1998 року проводилася Всеукраїнська універсіада з біології у місті Чернівці, з’явився шанс зустрітися, вся група допомагала мені, я стала переможницею. До Чернівців шлях через Львів, Олексій мене зустрів, побувала в нього, а наступного року одружилися, і я переїхала до чоловіка. Нам надали квартиру, я теж працювала з Олексієм. У 1999 році в нас народилася старша донечка Вікторія, а у 2003 році – Наталя. Ми прожили разом 24 роки. Олексій був дуже турботливим, чуйним батьком і чоловіком. Він був нашою справжньою кам’яною фортецею. Багато людей зверталися до нього за порадою та підтримкою. Він завжди допомагав. Ніколи нікого не образив», – розповіла дружина загиблого.
Після закінчення в 1997 році Запорізького державного університету Олексій Іванович за направленням почав працювати у Львівській області в Товаристві військових мисливців та рибалок західного регіону України. Олексій Дзизюк добре зарекомендував себе, його прийняв колектив і місцева громада, а через два роки було виокремлене підприємство, директором якого став Олексій Дзизюк.
Тож 2000– 2013 роки він працював директором Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» (село Верещиця Яворівського району Львівської області), де й проживала їхня родина. З його приходом на цю роботу господарство почало стрімко розвиватися. Завдяки його багатьом конструктивним пропозиціям вдалося збільшити чисельність мисливських ссавців та птахів в угіддях господарства, залучити грантові кошти для реалізації проєкту з вирощування фазана звичайного в штучних умовах та його подальшої інтродукції в природні умови. Для цього та інших зоологічних і природоохоронних проєктів він успішно не один рік залучав педагогів та юних природоохоронців зі Львівського міського дитячого еколого-натуралістичного центру. Щороку він також організовував змагання зі спортивної риболовлі, а з 2009 року на території МРГ «Майдан» проводили щорічні міжнародні змагання з тріатлону.
У цей час Олексій також проводив активну наукову роботу, мав понад 15 наукових публікацій, присвячених фауні хребетних тварин Міжнародного біосферного резервату «Розточчя», зокрема про птахів у співавторстві із відомим українським орнітологом І.М.Горбанем. Він також активно співпрацював із науковцями з Яворівського НПП, Природного заповідника «Розточчя», Західноукраїнського орнітологічного товариства, членом якого був багато років.
Освічена людина, авторитетний керівник, активний у громадському житті села та краю, Олексій Дзизюк у 2004 році був обраний депутатом органу місцевого самоврядування. Цю громадську посаду він обіймав три терміни.
Україна потребувала змін та європейського вектору розвитку. Але свободу й незалежність потрібно виборювати. Олексій Іванович це розумів, тому був у центрі цієї боротьби, був там, де необхідно й небезпечно. У 2014 році став активним учасником подій на Майдані в Києві та Революції Гідності в Україні.
Після початку агресії російської федерації на сході України Олексій у 2016 році пішов на службу за контрактом до лав Збройних сил України. На його рахунку було три ротації в зону Операції об’єднаних сил України у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького в Донецькій та Луганській областях – території українсько-російського військового протистояння. Олексій Дзизюк отримав статус «Учасника бойових дій» із врученням відповідних посвідчення та нагрудного знака.
Перед повномасштабним вторгненням військ рф в Україну за станом здоров’я був переведений на тилову посаду цієї бригади. Після 24 лютого 2022 року перейшов у бойовий підрозділ. Говорив, що не може лишити своїх хлопців. А побратими зверталися до нього тільки «Іванович», бо дуже поважали. Брат Олексія, Дмитро Дзизюк, проживав із родиною в селі Роботине, що поряд з Новопрокопівкою, та вже 3 березня 2022 року потрапили в окупацію. Але їм вдалося вибратися спочатку в місто Оріхів, а пізніше родина виїхала до Словаччини, де нині й проживає.
22 березня 2022 року старший солдат Олексій Дзизюк загинув як герой під містом Попасна Сіверськодонецького району Луганської області. Загинув разом зі старшим сержантом Юрієм Сафроненком, виконуючи бойове завдання під час зіткнення з російськими загарбниками та масованого артилерійського обстрілу. Коли старшого сержанта Юрія Сафроненка, командира й земляка з селища Івано-Франковське, було поранено, «Іванович» намагався витягти побратима з-під обстрілу, але теж отримав поранення. Старший солдат Олексій Дзизюк до останнього не залишав поле бою, давши побратимам можливість відійти.
Тіло героя Олексія Дзизюка привезли «На Щиті», жителі села зустрічали траурний кортеж, стоячи на колінах, вигукуючи слова: «Герої не вмирають». У храмі Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України було проведене заупокійне богослужіння за воїном Олексієм.
Громадянська панахида, прощання та поховання Олексія Дзизюка відбулися на цвинтарі села Верещиця Івано-Франківської селищної громади Яворівського району Львівської області з військовими почестями у присутності рідних, побратимів, друзів, односельців.
Вічна Світла пам’ять та Царство Небесне Герою!
Олексій Дзизюк був працьовитим, різностороннім ерудованим науковцем, активно досліджував та беріг природу українського Розточчя, успішно допомагав виховувати молодих зоологів та екологів, прагнув бути корисним місцевій громаді та був справжнім патріотом, воїном, захисником України.
Нагороди:
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі – Указ Президента України від 14 травня 2022 року № 334/2022 «Про відзначення державними нагородами України.
Життя продовжується. Старша донька Олексія Дзизюка, Вікторія, після закінчення середньої школи закінчила біологічний факультет Львівського Національного університету імені Івана Франка та працювала за спеціальністю. Перед повномасштабним вторгненням перебувала на відпочинку за кордоном, то так поки що там і перебуває. Молодша донька Наталія після школи закінчила Львівський коледж культури та мистецтвознавства, працює за спеціальністю. Її чоловік захищає Україну в Силах оборони.
Література:
Чернігівська районна газета «Нива». Дзизюк Олексій Іванович [Електронний ресурс] / Чернігівська районна газета «Нива». // Facebook. – Режим доступу : https://www.facebook.com/groups/nivagazeta1934. – Назва з екрана. – Дата публікації : 16.10.2025. – Дата перегляду: 16.10.2025.
Сообщение Любив нашу мову, природу та захистив своїм життям рідну землю – історія Олексія Дзизюка появились сначала на Газета МИГ.