Майже рік військовий з побратимами тримали позиції у Степногірську у Запорізькій області. Два місяці для оборонців перетворилися на 292 дні.
Історію молодого військового Богдана розповіли на своїй сторінці у фейсбуці представники 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Коли Богдан заходив у Степногірськ, туди ще їздила техніка. Невдовзі ворог відрізав усі шляхи, і безпечної дороги назад — ані машиною, ані пішки — вже не залишилося. Тримати оборону довелося майже рік.
До війська Богдан прийшов після будівельного коледжу. Його власна війна почалася ще у 16 років, коли рідна Боромля на Сумщині півтора місяця перебувала в окупації. 24 лютого він був у брата, коли дізнався про початок повномасштабного вторгнення.
Після звільнення села хлопець закінчив навчання, а у 19 років добровільно пішов до ТЦК.
Вишкіл проходив в Україні та Франції, після чого Богдан потрапив до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле». Згодом його підрозділ зайшов у Степногірськ.
Позицію довелося облаштовувати практично з нуля. Спочатку там були лише яма, накриття, маскувальна сітка й клейонка. Разом із 26-річним побратимом, для якого це був перший бойовий вихід, Богдан облаштовував позицію так, щоб бачити місцевість, слухати небо та розрізняти звук розвідувального дрона від FPV. Учорашній юнак уже сам передавав досвід іншим.
Перші дні були найнапруженішими.
«Постійно крутилася думка, що ворог може зайти на позицію», — згадує Богдан.
З часом ця тривога стала частиною буднів: він краще вивчив місцевість і навчився орієнтуватися за найменшим шерехом. Окупанти стояли настільки близько, що їх чули навіть тоді, коли не бачили.
Одного разу туман дав змогу вийти по воду. Богдан із побратимом із сусідньої позиції дійшли до джерела, набрали воду й поверталися назад. Переходячи дорогу, почули крики. Хлопці залягли в ямі й побачили двох російських військових, які йшли просто на них. Проте бійці зреагували миттєво й знешкодили їх.
Як з’ясувалося пізніше з радіоперехоплень, після нейтралізації першої пари інші окупанти злякалися йти вперед.
Найважчими стали 16 днів, коли Богдан залишився сам на позиції. Його побратим загинув від вибуху ворожого боєприпасу, а нового напарника довелося чекати довгих 16 діб.
«Все одно страх є, звісно, що зайдуть», — зізнається він. Щоб убезпечити себе, хлопець власноруч облаштував додатковий захист навколо ями й цілодобово стежив за обстановкою. Попри колосальну напругу, він утримав позицію.
Зрештою надійшов наказ виходити. Шлях назад довелося долати пішки — Богдан із побратимами пройшли 16 кілометрів через кілзону. Вийшли вранці, увечері дісталися до дружніх пілотів БПЛА, а наступного дня дійшли до точки евакуації.
Перше, що зробив Богдан після виходу, — зателефонував мамі. На позиції зв’язок тримали короткими голосовими повідомленнями через рацію раз на тиждень. Тепер він нарешті міг особисто сказати, що живий і в безпеці.
А далі хотілося найпростішого — помитися, перевдягнутися й нормально поїсти.
Зараз у Богдана відпустка. Після 292 днів оборони Степногірська він нарешті вдома — поруч із мамою, сестрами та братом.
Читайте також: Росіяни полюють з дронів по автівках на Запоріжжі: загинула людина
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp