Цю промову фотожурналіст та військовий Олександр Заклецький наприкінці минулого тижня виголосив на засіданні Європейського Культурного Парламенту.
Культурна ситуація в Україні, 2026 рік: Молох культурного геноциду
Пані та панове!
Мене звати Алекс Заклецький. Сьогодні я стою перед вами як військовослужбовець, фотограф, куратор, кінопродюсер та представник України в Європейському культурологічному парламенті.
Насамперед я хочу висловити свою глибоку вдячність Карлу-Еріку Норрману та всьому Виконавчому комітету за надання мені цієї урочистої можливості викласти перед вами важке становище наших діячів культури та нашої національної спадщини.
Ця війна, яку Росія веде проти України, лютує з 2014 року. Просто осягніть: вона вже триває довше, ніж Перша та Друга світові війни разом узяті! Як багатьом з вас відомо, 27 червня 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала повномасштабне вторгнення Росії тим, чим воно є насправді: актом спланованого культурного геноциду.
Сьогодні я представляю вашій увазі похмурі та болючі факти, які я зібрав. З кожним днем, що минає, з кожним сходом сонця ця трагедія стає ще масштабнішою.
З 2014 року агресор убив 311 наших літераторів – письменників, поетів, перекладачів, редакторів та видавців. Вони позбавили життя майже 50 художників і скульпторів, понад 80 музикантів, понад 50 акторів театру та кіно, понад 30 танцорів і приблизно 25 архітекторів, ці дані в першому наближенні і не враховують тих, хто перебуває в полоні, викрадених чи зниклих безвісти. Загалом втрати серед діячів культури України вже наближаються до п’яти сотень душ.
За самою лише кількістю втрачених творчих умів ми підійшли до темної межі «Розстріляного відродження» – тієї сумнозвісної епохи сталінського терору, покликаного ліквідувати українську культурну еліту.
Навіть коли писалися останні слова цієї доповіді, машина російського терору забрала ще одне молоде життя. Єва Ройтер була художницею, світлою дівчиною сповненою творчого духу. З 2022 року вона обрала шлях цивільної волонтерки, безоплатно ризикуючи життям ради евакуації наших поранених. Першого серпня 2026 року вона відгукнулася на виклик і поспішила на місце ворожого удару по житловому будинку. Тоді агресор завдав другого, підступно розрахованого удару – ударивши з умисною злобою туди, де, як вони знали, збиратимуться рятувальники, щоб рятувати життя. Другого вересня ми провели Єву в останню путь. Лікарі не змогли її врятувати. Їй було лише двадцять п’ять…
Наша культурна інфраструктура лежить у руїнах. П’ятдесят шість театрів, кінотеатрів та філармоній було пошкоджено або вщент знищено, коли я востаннє доповідав вам у 2023 році їх було 23. До кінця 2025 року тисяча шістдесят чотири громадські культурні центри були перетворені на купи сміття або пошкоджені. Задумайтеся над цією цифрою: вона становить майже половину всієї культурної мережі України. Крім того, зазнали ударів сто шістдесят вісім закладів мистецької освіти.
Сто двадцять один музей та галерея були розтрощені, пошкоджені або розграбовані. Нагадаю вам про Музей Айвазовського у Феодосії; Центр сучасного мистецтва «Ізоляція» в Донецьку; Краєзнавчий та Художній музеї в Херсоні; Музей Марії Примаченко на Київщині; Мистецький Арсенал та храмовий комплекс Києво-Печерської лаври, який був заснований майже 1000 років тому!
Тепер декілька слів про наших видавців, наші друкарні та наші книгарні. Прицільними ударами було спопелено понад півтора мільйона свіжонадрукованих книжок та зруйновано понад двадцять видавничих об’єктів. Навіть коли я писав слова цієї доповіді, Росія завдала ракетного удару по найбільшому книжковому ринку в Україні. Це не були військові цілі; вони не мали жодного стратегічного значення. По них ударили з умисною злобою лише з однієї причини: щоб спалити!
Зазнали ударів дев’ятсот шість бібліотек!
За найскромнішими оцінками, по всій Україні внаслідок російської агресії наразі знищено понад десять мільйонів книжок!
Зла доля не оминула й нашу аудіовізуальну спадщину. Ворог завдав удару в саме серце українського кінематографа – історичну Національну кіностудію імені Олександра Довженка, — знищивши унікальні взірці сценографії, близько ста тисяч унікальних історичних костюмів та близько трьох мільйонів предметів одягу й реквізиту, а також різноманітне обладнання.
Загинуло тридцять два кінематографісти, а також сто тридцять сім медіапрацівників — журналістів, операторів та відеомонтажерів.
Хоча ці дані важко видобути з туману війни, ретельний аналіз показує, що двадцять п’ять приватних галерей сучасного мистецтва були змушені зачинити свої двері через економічне розорення та окупацію. Якщо врахувати, що до 2022 року по всій Україні існувало лише сто п’ятдесят шість таких галерей, стає зрозумілим масштаб цього удару.
Оскільки ця повномасштабна війна затягується вже на п’ятий рік, присутність українських митців у ширшому європейському контексті згасає. Багато хто воює на передовій; інші змушені кидати мистецтво просто для того, щоб вижити.
Проте в тіні цього культурного геноциду ми спостерігаємо глибоко тривожне видовище: повернення російської культури в європейський простір, яскравим прикладом чого є повторний допуск Росії до Венеціанської бієнале.
Запевняю: цей наступ культури агресора не обмежується шикарними галереями. На YouTube, в Instagram і, перш за все, у TikTok нестримний потік візуального контенту транслює російські та проросійські наративи безпосередньо масам.
Для регуляторів Європи алгоритми, що керують цими платформами, залишаються недослідженою чорною скринькою. Ми опинилися в небезпечному стані, коли хвіст виляє собакою.
У світлі всього, що я виклав перед вами, я закликаю включити два життєво важливі пункти до нашої підсумкової резолюції:
По-перше: Заснування розширених програм прямої підтримки українських митців та культурних інституцій, які працюють усередині України в умовах найбільшої небезпеки. Ця допомога має бути адресною, прозорою та надаватися безпосередньо творцям, а не через державні бюрократичні структури.
По-друге: Термінове запровадження суворого нагляду за аудіовізуальним контентом, що транслюється європейським громадянам через соціальні мережі. Ми повинні вимагати алгоритмічної прозорості та надійного регулювання, щоб зупинити систематичне поширення ксенофобії, пропаганди війни, етнічної ненависті та екстремізму.
Дякую за увагу.
І наостанок хочу зазначити наступне: сьогодні Україна стоїть як єдиний щит, що стримує руйнівне полум’я війни від решти нашого континенту. Саме з цієї причини ми просимо про вашу повну, непохитну підтримку.
Хай живе Європейська Культура в усій своїй багатій різноманітності!
Сообщение Молох культурного геноциду – реалії для Європейського Культурного Парламенту появились сначала на Газета МИГ.