Нещодавно у Будапешті (Угорщина) пройшла медіа-майстерня щодо висвітлення Порядку денного «Жінки, мир, безпека» для журналісток з українських ЗМІ, в якої взяли участь й представниці Запоріжжя, у тому числі газети «МИГ».
Майстерню організували Глобальна мережа жінок-миробудівниць (Global Network of Women Peacebuilders, #GNWP), ВГО «Центр «Розвиток демократії» та Фонд «Єдність за майбутнє» (м. Запоріжжя).
Впродовж заходу мова йшла про гендерну рівність, важливість принципів Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» та Національного плану дій, який приймається в країнах на основі цього документу; про конкретні стратегії для посилення гендерно чутливого висвітлення цих важливих питань в Україні, де триває війна проти російських агресорів.
Чому так важлива резолюція 1325
Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», яка була прийнята у 2000 році, — це перший історичний документ ООН, який офіційно визнав, що війна впливає на жінок і чоловіків по-різному, а участь жінок є критично необхідною для запобігання конфліктам, миробудівництва та відновлення справедливості. Документ змінив підхід до безпеки, перетворивши жінок із пасивних жертв на повноцінних суб’єктів прийняття рішень.
Резолюція спирається на чотири головні принципи.
Участь. Рівноправне залучення жінок до всіх рівнів прийняття рішень — від запобігання конфліктам до переговорів і відновлення миру.
Захист. Захист жінок і дівчат від насильства під час збройних конфліктів, зокрема від сексуального та гендерно зумовленого насильства.
Запобігання. Врахування гендерного підходу та потреб жінок під час розробки стратегій безпеки й правосуддя.
Відновлення. Потреби жінок обов’язково мають враховуватися під час гуманітарної допомоги, реабілітації, реінтеграції та післявоєнного відновлення і миротворчих місій.
Відома філіппінська дослідниця, виконавча директорка Глобальної мережі жінок-миротвориць Жасмін Наріо-Галас, яка також взяла участь у медіа-майстерні в Будапешті, поєднує питання гендерної рівності із розбудовою миру та роззброєнням.
Вона є однією з ключових розробниць Національного плану дій щодо резолюції Ради Безпеки ООН 1325 у Філіппінах.
ЇЇ практична модель базується на «потрійному зв’язку», що об’єднує три ключові сфери – гуманітарну допомогу, сталий розвиток та розбудову миру. При цьому жінки мають бути лідерками на всіх трьох етапах. Тобто розподіляти гуманітарну допомогу, керувати економічним розвитком громад та сидіти за столом мирних переговорів.
План дій «Жінки, мир, безпека» в Україні
Україна стала першою країною у світі, яка в 2016 році ухвалила Національний план дій на виконання резолюції 1325 в умовах активного збройного конфлікту з боку росії.
Зокрема, цей документ допомагає руйнувати бар’єри у секторі безпеки й оборони, відкриваючи жінкам рівний доступ до військових професій та кар’єрного зростання в армії.
Проте на практиці подолати гендерні стереотипи виявилося набагато складніше.
Гендерна нерівність в армії України поступово зменшується, але жінки-військовослужбовиці все ще стикаються з бар’єрами, ризиками упередженого ставлення, психологічного тиску чи домагань.
Досі серед військових експертів ви не почуєте голос жінки – суто чоловіків. Хоча за даними Міноборони у лавах ЗСУ станом на 2026 рік проходять службу понад 75 тисяч жінок, з яких понад 55 тисяч — військовослужбовиці й понад 11 тисяч офіцерок.
В Україні жінка вперше отримала генеральське звання лише 24 серпня 2021 року. То була командувачка Медичних сил ЗСУ Тетяна Остащенко. Але на цій посаді вона пробула лише два роки й була звільнена, а у лютому 2024-го взагалі демобілізувалася.
Наразі у Силах оборони України налічується чотири жінки-генерала. Проте, за даними радниці з гендерних питань Генерального штабу ЗСУ Оксани Григор’євої, у ЗСУ поки що немає жодної жінки-генерала у бойових підрозділах.
У лютому цього року Урядом України був затверджений черговий Національний план дій (НПД) з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2030 року. Цей документ безпосередньо фокусується на протидії наслідкам російської агресії, зокрема на фіксації та допомозі постраждалим від сексуального насильства та закріплює лідерську роль жінок не лише як постраждалих, а й як активних учасниць оборони.
Проте вже зараз головними недоліками плану експерти називають брак гарантованого бюджетного фінансування. Більшість заходів традиційно покладаються на донорську допомогу міжнародних організацій чи кошти громадських секторів, що створює ризики для їх систематичного виконання на місцях.
Загалом алгоритм практичного втілення Резолюція 1325 хоч і починається з
Національного плану дій, але за ним обов’язково йдуть подібні документи на рівні області та окремих громад.
Саме на рівні громади загальні принципи мають перетворюватися на конкретні цілі, заходи, строки та механізми реалізації. Для Запоріжжя це означає можливість краще враховувати потреби жінок і дівчат, зокрема жінок-ВПО та ветеранок, у питаннях безпеки, доступу до послуг, запобігання насильству, відновлення та розвитку громади.
В області з 2017 року було затверджено два плани дій 1325. Другий діяв до кінця минулого року. Наразі на Запоріжжі ще триває розробка та впровадження місцевих і регіональних ініціатив у контексті нового Національного плану дій з виконання резолюції 1325 на період до 2030 року. Громадськість також бере в цьому участь.
Загалом саме громадські та інші неурядові організації і є головним рушієм утілення Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Вони виступають містком між державними органами та суспільством, забезпечуючи реальний захист прав жінок в умовах війни та відновлення.
Зокрема Запорізькій БФ «Єдність за майбутнє» почав активно працювати в цьому напрямку ще до прийняття першого Національного плану дій 1325 в Україні і продовжує втілювати головні принципи резолюції в кожному своєму проєкті.
БФ «Єдність за майбутнє»: пріоритет – в навчанні
За словами голови Фонду Тамари Огородової, ще у 2015 році вони почали співпрацювати з Національним демократичним інститутом (NDI) з розвитку лідерства жінок по впровадженню стандартів гендерної рівності на всіх рівнях і особливо в роботі місцевих громад. Проєкти фінансувалися урядами Швеції, США та Великобританії.
Першим кроком, щоб прояснити існуючу ситуацію, стало дослідження представництва жінок в органах місцевого самоврядування та влади Запорізької області. Результати показали, що у місцевих радах було лише 15–18% жінок-депутаток; в обласній раді ще менше — до 10%. У сільських і селищних радах – переважно до 30%, але паритет 50/50 траплявся вкрай рідко (у Запорізькій області лише дві селищні ради очолювали жінки).
Ці дані стали аргументом для подальшої роз’яснювальної роботи на семінарах й тренінгах для жінок-депутаток і представниць місцевого самоврядування.
– Ми також проаналізували Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», ухвалений 2005 року, і виявили, що навіть посадовці соціальної сфери, які мали його виконувати, не усвідомлювали своїх обов’язків у сенсі впровадження гендерної рівності, – розповідає Тамара Огородова. – Тому доводилося це пояснювати, особливо стосовно того, що можна робити вже зараз.
Ключовою системною проблемою стало те, що закон «Про місцеве самоврядування» не передбачає гендерних показників, а виконання державних гендерних програм на місцевому рівні лише рекомендоване («за згодою»). Оскільки окрема штатна посада гендерного фахівця потребувала б окремого фінансування, якого не було передбачено, фонд запропонував інше рішення — покласти функції гендерно уповноваженої особи на одного із заступників сільського, селищного чи міського голови. Першими це зробили у Вільнянській громаді (можливо тому, що її ще з 2010 року очолює жінка, Наталія Мусієнко). Далі були Біленьківська, Комишзорянська, Молочанська, Енергодарська, Кам’янська та інші громади.
Наступним важливим кроком стало створення у громадах міжфракційних депутатських груп «Рівні можливості».
– Жінки-депутатки, з якими ми проводили навчальні тренінги, почали створювати такі міжфракційні групи, незалежно від політичної приналежності. Вони аналізували місцеві програми й просували проєкти, спрямовані на безпеку та комфортні умови життя в громадах. До деяких груп долучалися й чоловіки, – відзначає голова фонду. – І вже для цих груп ми організовували окремі тренінги з гендерно орієнтованого бюджетування. Це мало не аби яке значення. Особливо за умов, коли жінки-депутатки перебувають в меншості. В рамках такого бюджетування проводився аналіз того, який доступ до бюджетних коштів мають жінки, чоловіки, хлопчики й дівчатка, що дозволяло перерозподіляти ресурси без збільшення загального бюджету.
До 2021 року в Запорізькій області діяло вже 25 таких міжфракційних груп у радах різних рівнів (понад 40% громад області), включно з обласною радою.
З 2018 року фонд також співпрацював із ООН Жінки щодо втілення національного плану дій на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325. Роботу зосередили на областях, найбільш постраждалих від російської агресії з 2014 року: Луганській, Донецькій і Запорізькій. Зокрема в громадах, що приймали внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Трирічний проєкт охопив 15 громад у трьох областях і включав зокрема роз’яснювальну роботу з головами громад про суть Резолюції 1325; навчання представників органів місцевого самоврядування з питань гендерної рівності; тренінги для поліцейських щодо роботи з гендерно зумовленим насильством і профілактики домашнього насильства; тренінги з розробки локальних планів дій; створення координаційних рад та інше.
З огляду на російську агресію, яка тривала з 2014 року, та багато вимушених переселенців, фонд домагався оперативного інформування про працевлаштування та включення представників цієї категорії до координаційних рад, а також ініціював створення громадських організацій ВПО та груп самодопомоги серед жінок-переселенок. Це було важливо перш за все тому, що під час бойових дій та військових конфліктів власні домівки найчастіше залишають саме жінки з дітьми, які в подальшому стикаються з підвищеними ризиками щодо житла, роботи, матеріального забезпечення й домашнього насильства. Саме для них фахівці фонду проводили тренінги про розпізнавання гендерно зумовленого насильства та способи захисту.
Ця робота була лише посилена після повномасштабного вторгнення росії на територію України.
У 2024 році у співпраці з глобальною мережею жінок-миробудівниць Фонд провів масштабний міжнародний навчальний семінар для голів громад і представників соціальних служб. Один із семінарів був присвячений темі сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом. Також була проведена робота над створенням кризових планів дій для громад на випадок наступу російських військ.
Наразі фонд вважає пріоритетом подальше навчання та інформаційні кампанії, аби гендерні показники враховувалися в кожній сфері діяльності.
– Ми впроваджуємо це у кожному проєкті. Зокрема у проєкті надання гуманітарної допомоги найбільш вразливими сім’ям чотирьох областей, включаючи Запорізьку, який за підтримки наших партнерів розпочали цього року, – підкреслює Тамара Огородова.
Так, у Запорізькій області в рамках проєкту в громадах, з якими підписано меморандуми про співпрацю, працюють спеціальні мобільні групи. Під час виїздів вони, окрім верифікації документів для отримання грошової допомоги, проводять тренінги та консультації психолога й юриста для заявників; заняття з арт-терапії для дітей із дитячим психологом; консультації щодо захисту прав дітей і соціальних виплат сім’ям з дітьми; інформують про першу психологічну допомогу, гендерно зумовлене насильство та протидію йому.
Гендерний аспект враховувався і в попередніх проєктах надання гуманітарної допомоги.
Загалом цей досвід лише підтверджує значний вклад громадських та неурядових організацій у практичне провадження принципів резолюції 1325 та ролі жінок як лідерок на рівні прийняття важливих рішень для суспільства. Сподіваймося, що усі ці аспекти буде враховано й у новому місцевому плані дій з виконання Резолюції «Жінки, мир, безпека» до 2030 року.
Фото авторки та з відкритих джерел
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение Жінка в умовах війни: «Нічого про нас без нас» появились сначала на Газета МИГ.