Головна » Аналітика » Інтерв’ю Криза в ТЦК, катастрофа в Олешках та проблеми ветеранів: інтерв’ю з Дмитром Лубінцем 07:00 22.10.2026 Чт 12 хв Володимир Куренной Юлія Акимова Дмитро Лубінець (фото: РБК-Україна) Додати як бажане джерело в Google
Втрата довіри до ТЦК, бюрократичне пекло для ветеранів та відсутність міжнародних механізмів для повернення цивільних з полону – Україна стикається з гострою внутрішньою кризою прав людини під час війни.
В інтерв’ю РБК-Україна Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець відверто розповів, чому мовчання про зловживання більше не працює, як виживають люди в окупованих Олешках та що робить держава, аби захист прав не залишався лише гаслом.
Повну версію розмови дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна, нижче – ключові тези інтерв’ю.
Ситуація в Олешках: гуманітарна катастрофа та боротьба за евакуацію
В тимчасово окупованих Олешках на Херсонщині ситуація залишається критичною і фактично досягла межі гуманітарної катастрофи, каже Лубінець. Люди у місті потерпають не лише від відсутності ліків та продуктів, а й знаходяться під постійним ризиком для життя.
«За нашою інформацією, там люди не просто вже потерпають від нестачі їжі чи ліків – люди фактично вмирають. Ми як українська сторона зробили все, щоб вирішити це питання, і зараз ми практично на фінішній прямій, щоб нарешті відбулася евакуація громадян України, які цього потребують», – зазначив Лубінець.
Читайте також: Заміновані шляхи та «живий щит»: що насправді відбувається в окупованих Олешках
Він підкреслив, що евакуація стосується тисяч цивільних осіб, включаючи дітей. Поки тривають щоденні важкі перемовини з російською стороною, виживання місцевого населення підтримують Збройні сили України.
Військові за допомогою дронів доставляють цивільним питну воду, їжу та медикаменти. Проте окупанти намагаються збивати ці дрони, а також затримують людей, які приймають таку допомогу від ЗСУ. Крім того, фіксуються факти, коли російські солдати заселяються у будинки цивільних та відбирають у них останні запаси їжі.
Криза в ТЦК та мобілізація: чому мовчання не працює
Мобілізація та дії представників ТЦК та СП – одне з найгостріших питань, яке викликає резонанс у суспільстві. Кількість звернень та скарг на порушення з боку військкоматів стрімко зростає: лише за неповний поточний рік до Офісу омбудсмена надійшло понад 6 тисяч скарг, що вже перевищує показник за весь 2025 рік.
Дмитро Лубінець зазначив, що у 2023–2024 роках намагався вирішувати ці питання виключно через закриті листи та юридичні наради з Міністерством оборони, Генеральним штабом та командуванням Сухопутних військ. Але оскільки це давало нульовий результат, він був змушений перейти у публічну площину.
«Мене критикують, що я підіграю російській пропаганді. Але що робити, коли юридичні листи та закриті наради не працювали? Ви самі змусили мене виходити в публічну площину. Єдине, на що зараз на 100% реагують органи влади – це публічна критика», – заявив уповноважений.
За його словами, йдеться вже не про поодинокі випадки, а про системну кризу, головним рушієм якої є втрата довіри та корупційні схеми.
«З 2023 по 2025 рік це була в основному моя юридична робота. З 2025-го, окрім юридичної роботи, я почав робити публічні виступи і показувати системну кризу. Це вже не проблема, це системна криза і порушення прав громадян України щодо мобілізації», – підкреслив омбудсмен.
Розв’язання проблеми мобілізації, на думку Дмитра Лубінця, лежить не в площині «заплющування очей на проблему», а в тотальній прозорості та невідворотності покарання. Повернути втрачену довіру суспільства, коли за гроші можна «порішати», буде важко, але можливо. Для цього потрібні рішучі кроки, де головними запобіжниками мають стати цифровізація та відеоконтроль.
Перше і ключове – це тотальна відеофіксація. Кожен співробітник ТЦК під час роботи у групах оповіщення повинен бути з увімкненою бодікамерою, а всі приміщення центрів комплектування мають бути обладнані відеоспостереженням.
Логіка омбудсмена тут проста: якщо під час конфлікту бодікамера виявилася вимкненою, система має апріорі діяти за презумпцією вини працівника ТЦК. До того ж обов’язковою є участь офіцерів Національної поліції, які повинні реагувати на порушення закону з обох боків – як щодо цивільних, так і щодо військових.
Читайте також: Стрілянина в ТЦК у центрі Києва: нападникові загрожує довічне
Паралельно має бути запущено механізм невідворотності покарання. Якщо у попередні роки матеріали про порушення з боку ТЦК тонули в правоохоронних відписках, то у 2026 році кримінальні провадження нарешті почали доходити до реальних судових вироків. За матеріалами Офісу омбудсмена вже проведені сотні обшуків: в Одесі засудили дев’ятьох працівників ТЦК (одного з них – за пряме катування), а на Закарпатті четверо співробітників чекають на вироки в СІЗО.
Разом із тим необхідно викорчувати корупційні схеми, які зараз пронизують практично кожен етап мобілізації. Сигнали про «приписки» на папері, продаж статусу багатодітного батька чи фальсифікації висновків ВЛК мають отримувати миттєву правову оцінку.
«…Система дійшла до того, що просто продають дітей військовозобов’язаним. Ми цього тижня виявили чотирьох дітей на Закарпатті з багатодітної сім’ї: мама продала своїх дітей чоловіку, який не має жодного відношення до цієї родини. Він оформив собі статус багатодітного батька, виїхав за кордон, а діти залишилися в Україні в жахливих умовах. На мій погляд, це в принципі не могло б статися, якби ми не заплющували очі на проблемні питання ще у 2023 році», – уточнив Дмитро Лубінець.
Головна мета цих змін – відновити відчуття рівності перед законом. Захист держави є конституційним обов’язком кожного, тому в воюючій країні не може бути дискримінації за майновою ознакою, коли багаті відкуповуються, а весь тягар війни лягає на плечі тих, у кого немає грошей на «прейскурант».
«Я вам приведу приклад, чи вважаю я це системним. Єдине, що зразу скажу: це відбувалося ще за попереднього керівництва Міністерства оборони та командувача Сухопутних військ. Але от щодо Закарпаття — у нас з’являються матеріали щодо ймовірних корупційних вчинків попереднього керівника обласного ТЦК та СП. Ми надаємо ці матеріали до правоохоронних органів. Служба безпеки України проводить обшуки, знаходить великі кошти в іноземній валюті прямо на робочому місці. Що з людиною роблять? Звільняють, усі коментують. Через два місяці людина повертається на те ж саме місце з приставкою «тво». І 10 місяців, кожні 30 днів, їй продовжують цю приставку «тво»! Усі 10 місяців я надсилаю купу запитів, додаткових матеріалів і відомостей про те, що там відбувається на Закарпатті, — і жодної реакції. Скажіть мені, це горизонтальна проблема чи вертикальна? Я вважаю, що тут усе прозоро, усе прямо на поверхні. І це не поодинокі випадки, це не тільки по Закарпаттю», – розповів уповноважений.
Провалена ветеранська політика та 6 мільйонів ветеранів після війни
На сьогодні в Україні вже зареєстровано понад 2 мільйони ветеранів і ветеранок, а після завершення війни ця цифра досягне 5-6 мільйонів осіб. Водночас результати спеціального моніторингу омбудсмана показали тривожні цифри: понад 50% ветеранів вважають, що їхні права порушуються державою. Замість повноцінної підтримки після повернення з передової чи полону бійці змушені вступати у тривалий «бій» із державною бюрократією.
«Уявляєте, один мільйон громадян України, які віддали частину свого життя та здоров’я — а без втрати здоров’я зараз неможливо демобілізуватися… Тобто це апріорі люди, які отримали поранення і звільнилися з військової служби саме за станом здоров’я. І мільйон таких громадян вважають, що держава нічого не зробила і не робить для захисту їхніх прав! Мільйон — це вже зараз, а фактично ветеранів понад 2 мільйони. За моїми оцінками, після завершення цієї війни кількість ветеранів буде як мінімум від 5 до 6 мільйонів», – відзначив Лубінець.
Головна біда системи – абсолютний бюрократичний хаос та роздробленість. В Україні досі немає єдиного вікна чи синхронізованого реєстру для ветеранів. Обов’язки розподілені між Мінсоцполітики, МОЗ, Мінветеранів та місцевими громадами. Яскравий приклад: оборонець Маріуполя, повернувшись із російського полону, місяцями не міг оформити банальну довідку ВПО лише тому, що відомчі бази даних банально «не бачать» одна одну. Чоловіку довелося збирати таку кількість довідок, яка займає пів кімнати, щоб пробити елементарне рішення.
Другий наріжний камінь – застаріле законодавство. Базовий закон, який має гарантувати захист прав ветеранів, ухвалювали ще у 1993 році. Зрозуміло, що нормативна база тридцятирічної давнини абсолютно не адаптована під масштаби та виклики нинішньої повномасштабної війни.
Ситуацію поглиблюють мізерні виплати та прогалини в реабілітації. Військовослужбовці, які віддали на фронті здоров’я, стикаються з тим, що компенсації за важкі поранення інколи становлять символічні сотні гривень, а системи якісного медичного супроводу та соціальної адаптації досі не існує.
Читайте також: Пільги після демобілізації: яку підтримку від держави можна отримати
Втім, найболючішим фактором залишається чиновницька байдужість на місцях. Навіть найкраща державна програма чи залучений бюджет можуть бути перекреслені людським фактором в конкретній громаді. Під час одного з моніторингових візитів Офісу омбудсмена до ОТГ працівники зафіксували показовий випадок: поранений ветеран на милицях намагався дістати документи із папки.
«На минулому тижні ми проводили моніторинг в одній з об’єднаних територіальних громад. Моя радниця Ольга Данилова, яка сама є ветеранкою і пройшла АТО ще з 2014 року, розповідає: приїжджають вони в ОТГ, сидить чиновниця, і до кабінету на милицях заходить ветеран. Він підходить до неї, а вона починає вимагати якусь довідку. Чоловік намагається дістати папку — милиці падають, саму папку він відкрити не може. Моя моніторингова група дивиться на це… Знаєте, коли ти нібито напряму не причетний, але тобі неймовірно соромно. Мої співробітники підходять, пропонують стілець і допомагають ветерану. А весь цей час чиновниця просто дивиться, випитує якусь довідку і взагалі не звертає уваги! І от, знаєте, ви можете побудувати супермегасистему, виділити купу коштів, але одна конкретна особа може зруйнувати ставлення ветерана до всієї держави просто своїм ганебним ставленням. Як ми відносимося до ветеранів – так українська армія воює за нас. Якщо ми не змінимо систему зараз, це призведе до глибокої соціальної кризи», – підкреслив омбудсмен.
Захист цивільних бранців: відсутність міжнародних механізмів
Найбільш складною категорією для повернення є цивільні громадяни України, затримані чи засуджені окупаційною владою за «державну зраду» або допомогу ЗСУ.
На відміну від військовополонених, для цивільних у міжнародному праві не існує процедури обміну. Женевські конвенції забороняють затримувати цивільне населення чи примусово змінювати його громадянство, але не містять інструментів реагування, якщо країна-агресор порушує ці норми.
«Я кажу міжнародним партнерам: настав час писати П’яту Женевську конвенцію, яка чітко визначатиме, як світ має реагувати на грубі порушення попередніх чотирьох», – зазначив омбудсмен.
Єдиним працюючим механізмом повернення цивільних наразі є непублічні перемовини та процедура «возз’єднання сімей». Загалом Офісу омбудсмена вдалося повернути додому 906 цивільних українців.
Водночас Лубінець закликав усіх громадян, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, за найменшої можливості виїжджати звідти, адже важелі впливу на РФ у правовому полі вкрай обмежені.
Євроінтеграція та національні спільноти: правозахисний трек
Офіс Уповноваженого з прав людини залучений до перемовин із Європейською комісією у межах відкриття ключового Євроінтеграційного кластера щодо основоположних прав і свобод.
Важливим досягненням правозахисної дипломатії стало суттєве зняття напруги у відносинах із сусідніми європейськими країнами, зокрема в надзвичайно чутливому питанні захисту прав національних меншин.
Найбільш показовим прикладом став угорський трек. Після серії складних переговорів та взаємних візитів уповноважених з прав людини України та Угорщини ситуацію вдалося перевести в конструктивне русло. Омбудсмени особисто відвідали Закарпаття, де проінспектували 11 шкіл з угорською мовою навчання та місцевий заклад вищої освіти.
Пряме спілкування зі школярами та студентами наочно продемонструвало європейським партнерам, що Україна створила реальну і дієву систему захисту освітніх, мовних і культурних прав нацменшин. Логічним підсумком цього діалогу стало підписання офіційного двостороннього меморандуму та створення постійно діючої робочої групи, що дозволило зняти політичні перешкоди.
Подібні надійні канали зв’язку та робочі механізми взаємодії Офіс омбудсмена вибудував і з уповноваженими інших сусідніх держав, які безпосередньо впливають на євроінтеграційний шлях України – зокрема з омбудсменами Румунії, Польщі, Болгарії, Греції та Словаччини.
«І я окремо хочу подякувати представникам і представницям національних спільнот України, які допомагають нам вести перемовини з європейськими партнерами. Чого лише вартий публічний лист громадян України – представників угорської національної спільноти – до тодішнього прем’єр-міністра Орбана. Після цього були аналогічні звернення і до нового прем’єр-міністра Угорщини з проханням не блокувати вступ України до Європейського Союзу», – відзначив уповноважений.
Дотримання прав людини під час війни – це питання виживання
Дмитро Лубінець категорично відкинув заяви окремих політиків про те, що дотримання Конституції та прав людини «не на часі» під час війни.
«Якщо ми кажемо, що права людини не на часі, то чим ми тоді відрізняємося від росіян? Саме захист демократичних цінностей є основним аргументом для наших партнерів, щоб надавати фінансову, військову та дипломатичну допомогу», – підсумував омбудсмен.
Він наголосив, що українські військові на фронті воюють перш за все за вільну та демократичну країну, де людина, її життя та гідність є найвищою цінністю.
.