Головна » Аналітика » Інтерв’ю Зеленський дратує Трампа, бо грає не за правилами: інтерв’ю з Володимиром Фесенком 12:00 24.10.2026 Сб 23 хв Мілан Лєліч Політолог Володимир Фесенко (фото: РБК-Україна) Додати як бажане джерело в Google
Два тижні тому Дональд Трамп різко пішов в атаку на Україну і Володимира Зеленського, паралельно уклавши дизельну угоду з Володимиром Путіним. Зараз градус напруги у відносинах України та США спадає, а нападки Трампа знову призвели до сплеску підтримки Зеленського.
Про те, чому поведінка Трампа завжди непередбачувана, в чому його схожість з Зеленським, чи зможуть лідери США, Китаю та Росії поділити світ на трьох, а також про електоральні настрої всередині України і феномен підтримки Валерія Залужного – в подкасті РБК-Україна «ЦЕ БАЗА» розповів політолог Володимир Фесенко.
Головне:
- Причина кризи – «дизельна угода»: Путін запропонував Трампу символічні постачання дизелю під вибори в США, щоб спровокувати Вашингтон тиснути на Україну щодо припинення ударів по російських НПЗ.
- Специфіка стосунків Зеленського та Трампа: Трампа дратує, що Зеленський грає не за його правилами та чинить опір, однак ця непоступливість водночас викликає у лідера США підсвідому повагу.
- «Ялта-2» малоймовірна: Путін прагне саміту з Трампом і Сі Цзіньпіном для розподілу сфер впливу, але Китай не зацікавлений у штучному піднятті геополітичного статусу Росії.
- Феномен «трампівських гойдалок»: Спроби зовнішнього тиску з боку США, як і раніше, викликають консолідацію українців та піднімають рейтинг довіри до Зеленського.
- Залужний як головна альтернатива Зеленському: Зберігаючи нейтралітет, Валерій Залужний залишається символом оновлення влади для тих, хто прагне змін, попри свою медійну пасивність.
Далі читайте скорочену версію розмови з Володимиром Фесенком. Повний випуск подкасту РБК-Україна «Це БАЗА» дивіться тут:
– Цього року здавалося, що Україна змогла знайти спільну мову з Трампом, його зустрічі з Зеленським проходили цілком нормально і навіть в позитивному настрої. Аж раптом Трамп знову пішов в атаку на Україну. Ми знову щось зробили не так, чи причина все-таки в Трампі?
– Я думаю, що причина все-таки в Трампі. Коли ми говоримо про Трампа, його настрої, його ставлення до конкретних людей, до конкретних ситуацій, до конкретних переговорних тем – ні в чому не можна бути впевненими. Є феномен трампівських гойдалок. Завжди все може змінитися. Ніколи нічого не може бути остаточним.
Із Зеленським це постійні гойдалки. Практично ніхто не очікував, що може бути така гостра криза, тим більше раптово. Але, на жаль, був привід для цього. Це дизельна угода. Це такий новий розворот, не перший розворот Трампа в бік Росії, коли він хоче домовлятися з Росією.
Читайте також: У Трампа підтвердили, що США дозволять частині танкерів «тіньового флоту» працювати легально
І тут, на превеликий жаль, треба визнати, росіяни обіграли і нас, і європейців, і ту частину навіть адміністрації Трампа, яка налаштована більш раціонально, зокрема, і на стримання Росії.
Але Путін зробив нові пропозиції Трампу, закинув нові гачки, оскільки в США передвиборний період, є проблема з ціною на дизель в США. І нібито вже було зрозуміло, що головним шляхом вирішення цієї проблеми має бути енергетичне перемир’я між Україною і Росією. І ми на це були налаштовані.
Але раптом Путін зіграв на контрході, на випередження. Він запропонував Трампу майже подарунок, хоча подарунок суто символічний, дизельну угоду, де без всяких домовленостей з Україною пропонується, що Росія буде постачати партії дизелю.
Насправді дуже символічні. 300 тисяч тонн в жовтні, 500 тисяч тонн в листопаді. Для розуміння, 300 тисяч тонн – це половина того, що Штати споживають за день.
– І воно ще й тижнями буде плисти морем до США.
– Правильно. Але отут якраз ми підходимо до головного. Це – спеціально під вибори. Перші партії дизелю, які прийдуть з Росії, будуть якраз перед днем голосування, перед 3 листопада. Тут потрібна картинка: Трамп домовився, Путін допомагає, Путін – партнер.
– Путін молодець, а Зеленський не молодець, бо не хоче допомагати.
– Так. І головне, що росіяни вловили, що Трамп тисне на Зеленського, щоб Україна припинила удари по російських НПЗ. І Путін через цю дизельну угоду заклав таку міну під американо-українські відносини.
Суть цієї дизельної угоди не тільки в тому, щоб дати Трампу символічний подарунок перед 3 листопада, перед проміжними виборами в Конгрес США. Суть в тому, що або США примушують Україну не бити по російських НПЗ, а якщо ми не погоджуємося, це запрограмована криза відносин між Сполученими Штатами і Україною.
І, на жаль, це спрацювало. В принципі, позиція Зеленського і наша переговорна позиція, вона зрозуміла, вона логічна, раціональна. Ми готові припинити удари по російських НПЗ, якщо Росія припиняє удари по наших енергетичних об’єктах. Але цього не сталося. Була певна пауза в декілька днів, коли ми демонстрували, що ми готові піти назустріч американцям, але, на жаль, таких кроків не було з боку Росії. І з боку Трампа, справді, теж не було кроків.
Більше того, почався тиск на нас. Точковий, неофіційний, непрямий. Але тиск по Старлінках, зниження швидкості для військової версії Старлінку, по попередженнях щодо балістичних атак Росії.
– А чи була виправданою ось така жорстка словесна реакція Зеленського на дії та заяви Трампа?
– Коли ми говоримо про Зеленського, до речі, і про Трампа теж, треба розуміти, що при всіх принципових відмінностях цих двох політичних діячів, державних лідерів, у них є і деякі схожі позиції. Обидва дуже емоційні. І емоція дуже часто проявляється іноді спонтанно, і в заявах, іноді в діях, і в рішеннях. У Трампа дуже часто, у Зеленського періодично.
Зеленський навчився, в принципі, себе стримувати – війна є війна – тим більше в стосунках з Штатами. Але якраз в цій ситуації, ця дизельна угода, думаю, була дуже сильним тригером. Ми сподівалися, що будемо домовлятися, зокрема, про енергетичне перемир’я. Наша делегація поїхала в Майамі. І тут, без попередження, як сніг на голову, інформація про те, що Трамп з Путіним домовився за нашою спиною.
Тут ще, до речі, теж важливий момент. По суті, це перший прецедент, коли США домовляються про економічну угоду з росіянами без припинення бойових дій Росії проти України. Це дуже неприємний прецедент для нас.
Я думаю, що це вплинуло на Зеленського. Він не звинувачував прямо Трампа. Його фраза «слабке рішення сильної держави» – нібито збалансована. Але це відразу, буквально через декілька годин, подали Трампу, як те, що Зеленський фактично назвав його слабаком.
– А це ж для Трампа найболючіше. Бо він же себе вважає найсильнішим, наймогутнішим лідером в історії людства.
– А тут його називають слабаком. І хто? Зеленський. Він не відповів відразу. Відповідь була трохи пізніше, фактично наступного дня, коли він знову,почав ставити питання, що в Україні потрібний новий президент. Це була вже пряма атака проти Зеленського.
Тому, мені здається, так, Зеленський трошки не стримався. А потім, мені здається, не відразу, можливо, сам Зеленський чи колективне рішення було, але вирішили трохи підняти ставки. Вичікували, декілька днів була пауза, а потім – ну, американці тиснуть, жодних поступок немає…
– Росія б’є, як і била.
– Так, я думаю, що Зеленський відмовився від цієї паузи з ударами по російських НПЗ.через масований російський удар, ракетно-дроновий, по Києву, по енергетичних об’єктах, по всіх трьох ТЕЦ в Києві. Я думаю, що це теж вплинуло на Зеленського. І він вирішив підняти ставки. Це ризикована тактика, але дивіться, що сталося далі.
– Мені здається, що у Трампа прорахувалися з тим, як цю історію сприйняли всередині самих Штатів. Я майже не бачив якихось аплодисментів на адресу Трампа, мовляв, от яку він класну угоду уклав, а Зеленському так і треба. Навпаки, дуже-дуже багато критики, і від демократів, але й від частини республіканців.
– Я думаю, що так, вони не очікували такої реакції, і вони зрозуміли, що зараз посилювати цей тиск, зокрема, публічно, офіційно, це не в їхніх інтересах, особливо в контексті виборчої кампанії. Це що називається, «перебрали», і вони вирішили зробити цю кризу керованою. І навіть пішли на контакти, сам Трамп і Джей Ді Венс не втручаються, але таким переговорником високого рівня став Марко Рубіо, якраз по проблемних темах.
Україна продемонструвала, що ми захищаємо свої інтереси. Ми не є пасивним об’єктом для тиску, ми не збираємося поступатися в усьому, що нам скажуть американці. Врешті-решт вони таку позицію визнають і навіть поважають. Взагалі, мені здається, у Трампа зі ставленням до Зеленського дуже специфічна ситуація. Зеленський його дратує.
– Цілком помітно.
– Тому що він грає не за правилами. Умовно кажучи, для Трампа є вища геополітична ліга. Чому він погодився, зокрема, на зустріч з Сі Цзінпіном, з Путіним. Тому що це ж уявлення оцієї вищої геополітичної ліги. Найбільш впливові лідери збираються, обговорюють світові проблеми, між собою домовляються. Це відповідає світогляду Трампа. А тут гравець, андеркарт, гравець нижчої ліги. І тут він грає не за правилами. Він сперечається, він атакує, він не хоче йти на поступки Путіну.
Читайте також: США «делікатно» говорять про Донбас, а удари по НПЗ просять припинити, — джерело
З іншого боку, можливо, підсвідомо, а іноді, і Трамп це визнає, що Зеленський досягає успіху. Він, врешті-решт, ламає стандарти, ламає правила, і він змушує, от саме змушує до переговорів, до якихось домовленостей, він не приймає пасивно все, що йому нав’язують. І це, так чи інакше, викликає певну повагу з боку Трампа, хоча він це, можливо, і демонструє вкрай рідко, а іноді, навпаки, приховує своє роздратування. І це, до речі, теж один з рецептів, як треба поводитись з Трампом.
– Зараз у нас новий раунд дипломатичної активізації, Віткофф зустрівся з українцями і європейцями, згодом з росіянами. Трамп каже, що, може,ми найближче до завершення війни, аніж будь-коли. Ушаков, путінський помічник, каже, що справи йдуть в напрямку завершення війни. Це все просто імітація дипломатії? Чи ми справді йдемо до якогось завершення?
– Ні, про завершення точно говорити зарано. Але те, що переговори відновилися, це дуже показово. І, в принципі, це позитивна тенденція. Те, що Трамп говорить – тут робити треба поправку на стиль Трампа. Трамп завжди схильний до позитивних оцінок, і він часто видає бажане за дійсне.
Що говорять росіяни? Ось тут важливий момент. Вони зараз підлаштовуються під Трампа, їм треба надсилати позитивні сигнали Трампу. Я взагалі вважаю, що оця згода на відновлення переговорів в тристоронньому форматі – це такий черговий символічний подарунок Путіна для Трампа. Перед третім листопада. Але, знов-таки, а чому переговори саме в десятих числах листопада?
Після третього листопада, після виборів до Конгресу, але до Шеньчженя, до цього саміту АТЕС, на якому може відбутися ця тристороння зустріч Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна. Я думаю, росіяни свідомо це роблять.
Вони будуть дивитися на те, яка післявиборча ситуація в США. Подарунок символічний Трампу вони зробили – ось, бачите, зусилля Трампа в завершенні війни, вони працюють, Путін готовий домовлятися з Трампом, тут все добре, але нема згоди на припинення війни. Про це прямо не говорять. Знову такий символічний антураж, «ми наближаємось», це знов «під Трампа».
Але реально, що каже Ушаков, про що будуть переговори? Про «повоєнний безпековий устрій», про місце Росії, України в цьому безпековому устрої.
Розшифруємо. Я думаю, що позиція Росії в тому, що вони будуть нас примушувати до офіційного визнання нейтрального статусу. Щоб ми погодилися на нейтральний статус України, щоб на це погодилися американці. На жаль, Трамп може погодитись. А от для Європи це інша тема.
Тим більше, вони хочуть, щоб на рівні НАТО зафіксували відмову від перспективи членства України в НАТО. Тож для росіян йдеться не про припинення війни, не про домовленості про припинення вогню, а фактично про нові поступки з боку України.
Тому очікувати, що вже найближчим часом ситуація кардинально зміниться, на жаль, підстав немає.
Я дуже скептично сприймаю ідею, яку знову обговорюють, про зустріч трьох лідерів. Я думаю, що вона, якщо і можлива…
– Трампа, Путіна і Зеленського?
– Те, про що побіжно сказали і в Осло, і Віткофф згадував, що будуть намагатися переконати Путіна. Але ми бачимо позицію Путіна, навіть минулого року після Анкоріджа. Він не хоче зустрічатися з Зеленським. Він хоче домовлятися з Трампом, але не з Зеленським.
Тут є ще для нас небезпека. Нинішній стан Трампа не такий, коли можна зараз домовлятися, щоб Трамп сприймав Путіна як сторону, яка не хоче домовлятися і на яку треба тиснути. На жаль, ситуація інакша.
І, по суті, якщо ця зустріч Путіна, Трампа і Зеленського і може відбутися, то, на думку Трампа, і про це пишуть деякі американські ЗМІ, це може відбутися на саміті Великої двадцятки у грудні, в Майамі. І тільки для підписання мирної угоди.
Думаю, що зараз до цього не готова Росія. Ну, а ми, звісно, не будемо погоджуватися на мир на російських умовах. А росіяни не збираються відмовлятися від планів зламати нас взимку, зламати нас через зруйнування нашої енергетики, нашої економічної системи. І от лише зима стане, врешті-решт, таким переламним етапом. Якщо вони побачать, що перемоги немає, перемоги не буде, тоді, можливо, переговори стануть більш предметними. Хоча буде ще один чинник, який теж може, на жаль, затягувати переговорний процес наступного року – це вибори у Франції.
– І перспектива приходу до влади Марін Ле Пен.
– Так, тому що Путін сподівається на зиму, що ми не витримаємо масованих повітряних атак, не витримаємо нової зими, нових руйнувань. Точно також він може весною наступного року сподіватися, що праві прийдуть до влади у Франції. І це зламає підтримку Франції в бік України, а головне, це зламає європейську солідарність, підтримку з боку Європейського Союзу.
Так чи інакше, я думаю, що важливо, що ці переговори відновилися. Мені дуже сподобалася фраза одного з європейських радників, британця, який теж бере участь в переговорах, про те, що щоб з’явилося світло наприкінці тунелю, має бути сам тунель. От переговорний трек – це той тунель, який веде до завершення війни. І ми маємо відновити цей тунель, розчистити його.
– А щодо зустрічі Трампа, Сі Цзіньпіна і Путіна в Китаї в другій половині листопада. Кому вона вигідна найбільше? І чи не буде це справді новою «Ялтою-45», як про це кажуть?
– Так, Путін хоче саме Ялти, Ялти-2. Це давня його мрія, ідея фікс, ще років 10 тому, навіть раніше він про це казав. Наскільки я пам’ятаю останній виступ Путіна на Генасамблеї ООН, мені здається, у 2015 році це ще було, де він теж про це казав, тоді в контексті Мінських угод.
От Путін явно хоче цього. Навіть суто символічно. Навіть якщо не буде конкретних домовленостей про «розподіл світу», сфер впливу. До речі, Ушаков, якого запитували після зустрічі з Віткоффом, він дав зрозуміти, що не варто очікувати якихось конкретних домовленостей від цієї зустрічі в Шеньчжені. Але для Путіна важлива ця картинка. Я думаю, що дійсно Ялта його надихає.
От там були троє, три переможці. Він хоче бачити себе новим Сталіним. Навіть суто уявно, суто умовно виглядати як Сталін. Сталін домовлявся з Рузвельтом і Черчиллем, а тут він буде домовлятися з новими партнерами, найбільш впливовими, на його думку. Це Трамп і Сі Цзіньпін. А от далі питання, чи спрацює це. Суто символічно, зустріч може відбутися. Може бути навіть фото трьох лідерів. Теж під такий антураж. Буде дуже багато тоді порівнянь.
– І це завдання-мінімум для Путіна.
– Чи вдасться домовитись про розподіл світу на сфери впливу? Ось тут у мене є великі сумніви. Поки є, насправді, певні сумніви щодо самої зустрічі, чи вона відбудеться.
Як сказав Ушаков, нібито є згода з боку Трампа і Сі Цзіньпіна. Трамп публічно сказав, що він готовий. Китай поки офіційного підтвердження не дав. Я цілком припускаю, що суто дипломатично вони дали таку загальну згоду, що така зустріч може відбутися.
А от далі фраза Ушакова, дуже цікава і показова. Що «треба ще узгодити час і місце, коли всі три лідери будуть разом». Але якщо не узгоджено, що вони разом можуть бути в одному місці в один час, значить, сам факт зустрічі ще не узгоджений. А ще треба узгодити тоді порядок денний цієї зустрічі. Це зустріч на полях. Це не спеціальний саміт.
Історія знає, до речі, цілу низку прикладів, як правило, це були неуспішні саміти, коли три-чотири лідери зустрічаються між собою, намагаються домовитись. І коли між ними є протиріччя, домовитись не вдасться.
Але, як правило, це один чи два дні, змістовні переговори. А тут, що таке «зустріч на полях»? Від однієї до двох годин. Це максимум.
– «Поділити світ» дуже важко за цей час?
– А от далі – порядок денний, пріоритетність тем. Той же самий Трамп сказав, що для нього головне – це денуклеаризація. Що це таке? Йдеться про обмеження ядерних потенціалів. Китаю, тому що Китай зараз нарощує свій ядерний потенціал вже не перший рік. І, в принципі, Росії, яка трошки випереджає по цьому показнику Штати. Але це не в інтересах Китаю і Росії. І це не їх, скажімо так, пріоритет.
Китай готовий, можливо, обговорювати знову тему Тайваню. Але, як засвідчили нещодавні переговори Трампа із Сі Цзінпіном, ця тема, по якій поки компромісу немає. І не в інтересах Штатів йти тут на поступки.
Для Путіна – це розподіл сфер впливу, Україна, а є ще тема Ірану.
І ще один важливий аргумент: а навіщо Китаю піднімати геополітичний статус Росії? Штати – їх китайці вважають рівними, і це підкреслюється, що вони абсолютно рівні. І це якраз відповідає нинішній геополітичній доктрині Китаю: є два центри впливу в сучасному світі, і ці дві країни – головні наддержави, які будуть вирішувати ключові світові проблеми, умовно кажучи, від штучного інтелекту до торговельних, безпекових проблем.
А навіщо третій зайвий? Трамп, до речі, готовий домовлятися, однак у американців теж є свої наміри. В чому сенс гри з Путіним і з Росією? Відтягнути Росію від Китаю. А це точно не в інтересах Пекіна. І тому Пекін, я думаю, буде стримано ставитись до такої зустрічі.
Читайте також: Кремль не вірить у швидкий мир з Україною у разі зустрічі Путіна, Трампа і Сі Цзіньпіна
Насправді, в інтересах Китаю, і я думаю, що навіть і в інтересах США, якщо Трамп дослухається до своїх радників, – окремі переговори. Окремо Трампу домовлятися з Путіним і Сі Цзіньпіном, і відповідно лідеру Китаю окремо з Путіним і окремо з американським лідером. Оце нормально з точки зору тактики. А втрьох, так, зустрітися можуть, можуть обговорити поточні проблеми. А от домовитись – я вважаю, що зараз передумов для цього немає, тому я не чекаю якихось сенсацій від цієї зустрічі.
Давайте уявимо такий найгірший сценарій, раптом Сі Цзіньпін і Трамп кажуть Путіну: ну, добре, ти перемагаєш в цій війні, мирна угода має бути на твоїх умовах, а там далі домовляйтеся. Але домовитись без України і без Європи, без нашої згоди не вийде. Вже історія Анкоріджа це підтвердила.
– Ця вся геополітика має безпосередній, прямий вплив на наші внутрішні настрої в країні. Маємо свіже дослідження КМІС, яке тривало кілька днів, з 8 по 16 жовтня. Історія з дизельною угодою і маневрами Трампа почалась 9 жовтня, коли вже опитування проводилося. І в перші два дні опитування, поки не прилетіли новини про угоду Трампа з Путіним, Зеленському довіряло 43% респондентів. Коли вже з’явилися ці новини, то 57%. Тренд змінився одразу. Виходить, що Трамп є головним джерелом легітимності Зеленського?
– Як це не парадоксально, але значною мірою саме так. Причому Трамп цього не розуміє.
Це не в перший раз. Вперше це проявилося дуже помітно і дуже яскраво, якраз після скандалу в Овальному кабінеті, на початку березня минулого року. Тоді був найбільший сплеск. І це була пряма реакція українців на інцидент в Овальному кабінеті.
Теж парадокс. Я пам’ятаю, тоді всі казали: катастрофа. Найбільш популярні слова: провал, катастрофа. Мені, до речі, деякі люди, тоді казали, що все, після цього Зеленський ніколи не буде в Білому домі і ніколи не зустрінеться з Трампом, зі Штатами все, закінчена історія навіки. Але більше десятка зустрічей з Трампом після цього було, і в Білому домі теж кілька.
Але головне тоді – реакція громадської думки. Підтримали президента, навіть його критики, рейтинги довіри зросли. І це дійсно була реакція: ми самі будемо вирішувати, хто наш президент, коли ми його обираємо. І Вашингтон нам не указ, ми вже не кажемо про Москву.
Другий раз, до речі, це проявилося в листопаді. Середина листопада, операція «Мідас», «Міндічгейт», рейтинги Зеленського, за даними КМІС, впали на 10%. Потім з’являється американський «мирний план». Дрісколл (екс-міністр армії США, — ред.) приїжджає, знову починають викручувати нам руки, Донбас, і не тільки Донбас, багато всього.
Драматичний виступ Зеленського, його відеозвернення, воно дійсно за емоцією було дуже драматичним. І все. Всі втрати, які були у Зеленського в середині листопада, він компенсував тоді. І зараз схожа історія.
Однак, коли ми говоримо про ці дані, все ж таки, в Офісі президента мають теж достатньо критично це сприймати. Позитивна тенденція є. Але рейтинги вже не такі високі, як були раніше.
Раніше показник довіри до Зеленського коливався близько 60%. Зараз, навіть якщо брати цю другу половину опитування – 57%. А в цілому, наскільки я знаю, якщо брати усереднені показники з 8 по 16 жовтня – 54%.
Але сам тренд, безумовно, показовий, він підтверджує те, що українці не підтримують зовнішній тиск не тільки не з боку Москви, а й з боку Вашингтона. І чим більше Трамп виступає за зміну президента України, тим більше українці будуть консолідуватися навколо своїх інституцій влади.
– Перед самою історією з Трампом, дизельною угодою, атаками на Зеленського, вийшло інше опитування, від групи «Рейтинг». Воно чітко показує, що у нас є двоє лідерів: Зеленський, близько 23% і Залужний, близько 20%. І далі величезний провал до третього місця, там уже йдуть Петро Порошенко і Михайло Федоров, абсолютно рівні, і трошечки нижче Кирило Буданов, далі Андрій Білецький і так далі.
Тобто, що б у нас би не відбувалося, лишається двійка лідерів. У яких принципово протилежний медійний підхід. Є гіперактивний Зеленський, що зрозуміло, і є Залужний, від якого якась медійна активність може надходити раз в місяць, коли частіше, а коли певно і рідше. І вони рівні. Як так?
– Це цікавий феномен, але тут треба розуміти, що у Залужного така дуже стримана активність. Це його суто професійні колонки, як правило, з безпекових питань. Іноді бувають коментарі, але це дуже рідко.
Останній раз, коли був резонанс великий, це на початку серпня, коли була нарада послів в Україні. І тоді Залужний висловився скептично, критично щодо перспектив членства в НАТО. Оскільки у нас ця тема, з одного боку, обговорювалася в експертних колах, але так трохи була табуйована. А тут такий привід. Оце, мабуть, єдиний за цей рік був випадок, коли був великий резонанс.
– Ще було в лютому, перед річницею повномасштабної агресії, було інтерв’ю Залужного, досить новинне, почались розмови про його президентські плани, чи йде він на вибори, хто в його команді тощо. РБК-Україна тоді писало про це великий текст.
Читайте також: Стрибок в політику? Чи готується Залужний до виборів і що у нього із Зеленським
– Так, два рази на рік, Залужний, наскільки я розумію, дуже емоційно відреагував на коментарі, що він винен в провалі контрнаступу 2023-го року. І він тоді вперше і єдиний раз, на моїй пам’яті, прямо критикував Зеленського.
Дійсно є цей контраст: гіперактивний Зеленський і Залужний, який стриманий посадою посла, там є обмеження. Він як посол не може виступати з критикою і верховного головнокомандувача, і президента країни. Він працює на президента. Президент його призначає. Так що тут є інституційні обмеження. З іншого боку, я думаю, що він свідомо обрав для себе таку тактику.
Він не хоче втручатися в поточний політичний процес. Я пам’ятаю, як він реагував на свою відставку. От мені здається, тоді він проявив достатньо таку державницьку позицію. Він розумів, що тоді ж були заклики до Майдану, у деяких наших активістів, в соцмережах тоді кипіло.
І насправді, я вважаю, що тоді Валерій Федорович дійсно проявив дуже відповідальну позицію. На той момент Залужний продемонстрував, що він не буде вступати у внутрішні політичні війни. Я думаю, що це його теж принципова позиція. Поки йде війна, не треба починати внутрішні суперечки, не треба починати ці внутрішні політичні змагання. В цьому сенсі, до речі, він відрізняється від Федорова, який, хай не прямо, але такий натяк зробив. І от чому, все ж таки, незважаючи на таку нібито пасивну інформаційну позицію Залужного, він зберігається як один з фаворитів.
Для значної частини тих людей, які хочуть зміни влади в Україні, які хочуть нового президента в Україні, а такі люди в Україні є, для них Залужний – це прийнятна альтернатива. Тим більше, що на відміну від Федорова, на відміну від Буданова, він не конкретизував і не конкретизує свої позиції в конкретних питаннях і проблемах, які можуть викликати дуже неоднозначне ставлення.
Залужний, який зберігає умовний внутрішньополітичний нейтралітет, і в той же час в очах багатьох людей, які хочуть оновлення української влади, є головною символічною альтернативою для Зеленського.
Плюс третій чинник важливий – він зберігає авторитет одного з головних героїв війни. Він був в 22-му, 23-му, фактично, і в 24-му році одним з символів Збройних сил України.
Ось ці три чинники разом працюють на авторитет Залужного і зберігають його рейтинг, незважаючи на те, що він тривалий час вже не в Україні, вже більше двох років, але тим не менше, він залишається одним з фаворитів цих умовних виборчих перегонів.
.