У Запоріжжі завершився Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фінальний тиждень фестивалю у бібліотеці був насичений подіями.
20 жовтня відбувся перегляд і обговорення стрічки «Відкритий світ» режисерів Романа Хімея та Яреми Малащука. Це фільм про юнака, який після вимушеного переїзду з України до Польщі відновлює зв’язок зі своїм минулим та рідним домом за допомогою відеотрансляції з робота-собаки. Гості показу говорили про долю українців, які змушені були покинути свої домівки, ділилися думками про фільм.
21 жовтня на гостей фестивалю чекав перегляд і обговорення фільму «Нормальне життя» режисера-документаліста Миколи Носка. Це емоційно важка історія багатодітної матері, яка разом з родиною виїхала з окупованої росіянами території. І тепер намагається втримати рідних разом, побудувати звичне життя на уламках зруйнованого світу.
Учасники і учасниці фестивалю говорили про силу духу українців, які змушені були покинути рідну землю, здатність людей продовжувати жити, працювати, любити, і, головне, не втратити себе.
Заключним кінопоказом в рамках фестивалю Docudays UA стала стрічка «Апокаліпсис вчора, сьогодні, завтра і післязавтра» режисерки Анастасії Бонадиги, яку в укритті ЗОУНБ подивилися 22 жовтня.
Головний герой фільму – мешканець Нікополя, який залишається в рідному місті не дивлячись на постійні загрози. Фільм розмірковує про людяність, стійкість та віру перед обличчям апокаліпсису, що наближається.
Під час панельної дискусії «Як не втратити сенс, коли світ навколо змінюється?» гості фестивалю говорили про право цивільної людини на безпеку, гідне життя та підтримку в умовах війни, а також про те, хто і яким чином має забезпечувати ці права.
Експертками дискусії стали: перша заступниця голови Бердянської районної державної адміністрації Ірина Півень та журналістка Інеса Атаманчук. Модераторувала заходи у бібліотеці регіональна координаторка Мандрівного Docudays UA Лариса Головко.
Пані Ірина згадувала місто Нікополь до повномасштабного вторгнення, коли відвідувала, заснований на честь Богдана Хмельницького. “Гарне, красиве місто козацької слави, – згадувала пані Ірина. – У подіях фестивалю брала участь величезна кількість людей – дітей, підлітків, дорослих людей. На той момент я працювала в Пологівській районі державній адміністрації. І ми привезли наших воїнів, учасників АТО, з родинами. І раді були, що вони, як і ми, опинилися у колі однодумців, які люблять свою землю та підтримують козацькі традиції”.
Інеса Атаманчук розповіла, що квітка маку, яка є одним із акцентів стрічки, повертає спогади про дорогу правим берегом Каховського водосховища, яка не оминала Капулівку. І щороку навесні могила Сірка була заквітчана маками. Пам’ять про козацького отамана була підтримана тими, хто колись посіяв ці квіти, і кожен, хто бачив, розумів сенс цієї краси.
Розмова на обговоренні йшла й про внутрішню стійкість людей, які опинилися на межі – на лінії зіткнення. Для Нікополя це змілілий Дніпро, за яким – з перших днів зайнятий Енергодар. Тому обстріли трагічно змінюють обличчя цього гарного міста.
Розмірковували під час дискусії й про долю людей, які з різних причин залишаються в окупації. Говорили про незасудження, про підтримку проукраїнської позиції.
Так, були такі випадки, коли люди залишались біля літніх та немічних родичів: «Ми не маємо морального права їх тут покинути, ми залишаємось разом з ними». Були випадки коли люди, наприклад, думали, що якщо вони фермери й не приймали участі в політичних процесах, – то до них не прийдуть. Це була хибна думка. До них окупанти прийшли, і не один раз. І забирали їх на тортури, і відбирали кошти, техніку, будівлі… Люди на тимчасово окупованій території зрозуміли, що вони стали безправними.
Згадували величезний потік людей, які через Василівку вибиралися до Запоріжжя, тікаючи від воєнних злочинців-росіян.
“В перші дні їхали родини, які вивозили дітей, – говорила пані Ірина Півень. – Щоб зберегти майбутнє нашої країни. І це абсолютно правильний крок для того, щоб діти могли бути в безпеці”.
Пані Ірина розповіла про релоковані до Запоріжжя громади з Бердянщини, про порядок допомоги, яку отримують люди в статусі ВПО. Інеса розповіла про роботу благодійного фонду «Меморі 86», яка триває з 2022 року, спрямовану й на матеріальну підтримку, й на культурну та соціальну адаптацію людей, які тепер стали мешканцями Запоріжжя. До речі, багато людей, які обрали за прихисток Запоріжжя, стали гостями та учасниками кінопоказів та зустрічей під час фестивалю.
Цьогорічний Docudays UA став єднаючою подією для нашого міста, показав емоції та силу документальних кінострічок, які розповідають про сьогоднішнє наше життя усьому світу.
Тому маємо й таку новину, яка трапилася під час фестивалю. Фільм «Сліди», який відкривав покази у Запоріжжі, отримав нагороду за найкращий документальний фільм про права людини в Норвегії.
Фото Анастасії Смірнової, ЗОУНБ