Трьома найбільшими подіями жовтневого фестивалю «Дім Актора. Горизонт» стали вистави запрошених до Запоріжжя театрів з Харкова та Києва.
Це вистава «Лимони», яку показали на сцені Театру-лабораторії VIE на Хортиці, – про «перетворення з хлопчиків на чоловіків» із виправданою нині долею абсурду. Вистава розповідає про трьох братів на передовій. Двоє з них – добровольці з перших днів, а третій загруз по вуха в боргах. І ці три дорослі мужики намагаються впоратися з війною, братерством і власними «скелетами у шафах» і не завжди перемагають.
Режисер і драматург – Максим Девізоров.
Актори – Максим Девізоров, Дмитро Вінницький, Петро Кавун.
Танцювальна вистава «Тут буде сад» від Харківського незалежного театру «Нафта» також відбулася на Хортиці. Поєднання театру й хореографічних рішень вже стало органічним для власних вистав театральної платформи «Дім Актора».
Вистава «Нафти» – про спільний простір, вміння піклуватися, й про людське прагнення мати місце, яке можна плекати разом. Про рай, який не дається назавжди, але який ми можемо створювати власними руками. Режисерка: Ніна Хижна.
Український горор «Калинова сопілка», створений за повістю Оксани Забужко, показав Харківський театр ляльок імені Віктора Афанасьєва. Сцена театру Молоді вже приймала дві лялькові вистави цього театру – ми бачили два роки тому родинну виставу для дітей «Жираф Монс» та спрямований на більш дорослу авдиторію «Вертеп».
Нині цей театр представив виставу суто дорослу – для глядачів 18+. Оздоблений музично та поетично літературний текст Оксани Забужко стає жіночою версією легенди про Каїна та Авеля. У світі народних вірувань і звичаїв розгортається розповідь про суперництво, родинні зв’язки та зародження зла в людині. Вистава заворожує містикою подій, загадковими візуальними образами та гіпнотичними піснями на лірику харківської поетки та художниці Діни Чмуж (вона й авторка сценографії «Калинової сопілки»). Навіть музику, на яку поклали поезію Діни, створили акторки – Вікторія Міщенко та Лілія Осєйчук.
І після «Калинової сопілки» глядачі прорвалися за лаштунки, щоб поговорити з харків’янками.
Харківський дух «Калинової сопілки»
Своє захоплення не стримував актор Театру молоді Сергій Цевельов. “Складна, важка вистава… Та те, як ви ведете розповідь – неймовірно!”
Акторки дякували: “Нам важливо знати, що ця вистава подобається. Бо ми її робили два роки тому, у важких сучасних умовах… Та ви самі це розумієте, ви теж в таких умовах”.
При цьому вистава лаконічна. Повний мінімалізм на сцені – та відчуття, що усього достатньо, так і треба. А проза Оксани Забужко – багатосенсова й багатослівна.
– А чи є зв’язок з авторкою?
– Вона приходила до нас на виставу. Сказала, що довольна. А ще додала, що дуже відчутний харківський дух в цій виставі. Якийсь незламний попри все. Залізобетон, – відповіла Вікторія.
– Харківський дух відчувається ще й тому, що пісні створені на вірші Діни Чмуж, – додала Лілія. – Вона наша художниця, сценографка цієї вистави. Але у неї й дуже круті вірші, вона з ними скрізь виступає. Вона нам принесла ці вірші, і ми на них спробували самі зробити музику…
– І створили! І проявили такі поліфонічні таланти.
– Так, нашому театрі ляльок є вистави різні. Є дитячі, є цілком дорослі. Є суто лялькові вистави. Є змішана форма, коли ми і персонажі, і ляльки, і – якось віддаляємось від них. Перед війною ми стільки мали вистав для дорослих вистав – основою ставали Маркес, Шекспір. Та зараз в умовах війни намагаємося зробити не надто тривалі вистави.
Маска в руках, на обличчі, на маківці
Вистава була створена два роки тому. Це магістерська робота Лілі Осєйчук.
– Мене залучила Оксана Федорівна, головний режисер театру, – як мій майстер. – розповіла Лілія. – Вона й контролювала створення цієї вистави…
На кожну актрису – по кілька ролей. Вони й оповідачки, й виконавиці ролей – чоловічих і жіночих, грають і маленьку дитинку, й підлітку. І кожна роль в іншу непомітно перетікає, відбувається перевтілення.
– І маківка у кожної свою роль грає! Хто автор ідеї надіти маску на маківку?
– Так, і таке ми вигадуємо… Оцю штуку з масками я з 90-х років хотіла зробити, – каже Вікторія.
– Та на початку була ідея, щоб дві акторки всю виставу розповідають, сидячи на стільцях. Але потім ми зрозуміли, що ми не можемо не рухатись, – згадує Лілія. – Але початеом був античний театр. Ось ці полотна, ось цей білий сон між смертю та життям уві сні.
Вистава про те, як народжується зло
– А як ви самі для себе вирішили, як головні дієві особи, про що вистава?
– Це вистава про народження зла, – каже Вікторія. – Від народження дитини, крізь її дорослішання… Ми хотіли показати, як в людині це зло зароджується. Були Каїн, Авель… А тут сестра вбила сестру.
– Це про те, що народження зла відбувається не миттєво, це через коління, через його поступове нарощення. Виникає маленький бутончик квітки зла, і потім вона перевертається в щось дуже страшне, – додає Лілія. – А ще це про нелюбов. Тобто її матір пішла заміж не за коханням.
Ціна мінімалізму на сцені
Питання задає Сергій Цевельов – про сухе гілля над сценою, на сцені. Два кореня, схожі, близькі один до одного.
– Так ми буквально з палок зібрали цю виставу, – сміється Вікторія. – Що, в нас нічого немає? То підемо, назбираємо палок. Ми створювали сцену… практично за три гривні. Соняхи, зроблені з дуршляків та ситечок з барахолки, оцинковані відра, сухе гілля дерев…
На білій тканині суконь, на білих рушниках та простирадлах малюнки створює відеопроєктор. Виникає анімація, звучать вірші, співи, музика…
Отримавши в Харкові освіту, актриси мають в дипломах запис «театр анімації». Це поняття ширше, ніж акторство: “Ми можемо використовувати себе, повітря, матеріали, анімацію і ляльок”, – кажуть актриси.
– Зараз ви граєте в укриттях в Харкові, так?
– Здебільшого так. Виходимо на сцену, перехрестившись. Нам пощастило, що у Запоріжжі під час «Калинової сопілки» не сталося повітряної тривоги.
Спочатку «Калинова сопілка» була задумана та малюнках
Режисерці Оксані Дмітрієвій ми задали сміливе питання щодо того, скільки тексту Оксани Забужко потрапило у виставу.
– Ми дуже бережно ставилися до тексту Оксани Стефанівни. Єдине, що я не взяла до вистави – лінію, коли в домівку до Ганнусі залітав диявол і займався з нею любов’ю. Для мене це стало вже занадто важким в цій історії. І ми не стали йти в цей бік. Зайвий раз викликати диявола не хотілося.
Цей текст у Оксани Стефанівни – неймовірно сильний, він гіпнотизує. З ним складно, але дуже цікаво працювати. Ті шматки, які ми брали, скорочувалися дуже-дуже обережно. Нам взагалі хотілося зберегти речення, які можуть тривати півсторінки. Це як дихання довге.
– А при цьому є слова, які стали наче главками сюжету. Вони повторюються, позначають розвиток сюжету.
– Так, наприклад «Доля» складається з двох нот до-ля. Це саме вірш Діни Чмуж.
З її віршами трапилася чудернацька історія. Я запросила Діну попрацювати з нами, як сценографа. І ми зустрічаємось, і вона каже: сьогодні я не принесла малюнків, я принесла вірш… І вірш був настільки сильний і настільки точно передавав наш задум, що я сказала, що Діні, що мені здається, що її вірші будуть жити в цій виставі. І вони стали саме тою ниточкою, на якій нанизуються бусинки сюжету.
– Навіть не відчутна присутність ще одного автора.
– Але це, знов-таки, доля, тому що саме Діна знайома з Оксаною Стефанівною. І вона мала мрію, юнацьку, зробити малюнки до книги «Калинова сопілка». І всі пазли склалися. Мабуть, так майбутнє іноді попереджає те, що з нами трапиться згодом…
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та зі сторінки театру імені В.Афанасьєва у Facebook
***
У вересні «Калинову сопілку» за мотивами повісті Оксани Забужко театр показав у знаменитому французькому місті Шарлевіль-Мезьєр в межах фестивалю Temps d’M Festival Mondial des Théâtres de Marionnettes. (Шарлевіль – всесвітньо відомий осередок лялькарської професійної освіти). Й у німецькому Регензбурзі.
У День Незалежності України головній режисерці театру Оксані Дмітрієвій присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України».
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією