Запоріжжя долучилося до мрії об’єднати всю Україну в одному місці. І представники громадських і благодійних організацій приїхали на фестиваль «Чорноморський степ» у Полтаву.
Фестиваль розпочав свою історію у 2023 році, мав більш масштабний вигляд у 2024-му. А коли представники запорізьких громад потрапили на фестиваль у 2025-му, це вже була подія на три дні. Із кобзарською ходою, ярмарком різноманітних мистецьких талантів, музичними цікавинками у вигляді автентичних та старовинних інструментів, поважним літературним представництвом, а ще величезною концертною програмою, щовечора різною – а таких вечорів було три!
Сенс фестивалю в тому, щоб люди могли представити свої таланти, розповісти про творчі досягнення. А ще на меті – об’єднання громадських секторів різних областей нашої країни, створення простору, де б митці та майстри знаходили однодумців і спільні ідеї.
Минулого року, завдяки реалізації благодійних проєктів у співпраці із ГО «Десяте квітня», в Одесі були побували запорізькі митці. Були представлені нові літературні твори (зокрема «Марік» Бориса Артемова, який вийшов друком у 2024-му), проведені майстерки з бісероплетіння (учасники отримували від Олени Персіанової свої твори у дарунок), Володимир Гордійченко створював замальовки подій фестивалю. Поруч представляли свої здобутки громадські організації із Запоріжжя та області, зокрема проєкти на екологічну тематику та про відповідальне ставлення до домашніх тварин.
І минулорічна подія в Одесі сформувала бажання представити Запоріжжя ще яскравіше.
«Чорноморський степ» цього року вперше відбувся на Полтавщині. І далі розповімо, що саме привезли представники нашого міста до Полтави.
“фестиваль – це наше серце, наша душа”
Привітала учасників фестивалю президентка ГО «Десяте квітня» Марина Курочкіна, щирим зізнанням:
– Наш фестиваль – це наше серце, наша душа. Це про людей, про спілкування, про культуру. Це про різноманіття, яке нас не роз’єднує, а навпаки, об’єднує і робить набагато сильнішими.
Я щиро вдячна кожному і кожній, хто долучився до сьогоднішнього свята. Адже сьогодні я особисто вважаю, що це свято, свято єднання, свято спілкування, свято добра.
Варто додати, що після церемонії відкриття пані Марина завітала до кожної локації, знайшла тепле слово кожному учаснику, привітала людей із творчими здобутками, знахідками.
Подію такого масштабу допомогли організувати Агентство у справах біженців (УВКБ ООН / UNHCR) і Шведська агенція розвитку.
Тетяна Руденко, фахівчиня з питань захисту (Protection Associate / Officer) саб-офісу Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН / UNHCR) у місті Дніпро привітала учасників фестивалю «Чорноморський степ», який вперше відбувся на Полтавщині.
– Культура має унікальну силу. Вона допомагає зберегти ідентичність, будувати мости між людьми та підтримувати відчуття приналежності – навіть у найскладніші часи. Через мистецтво, традиції та живе спілкування ми відкриваємо для себе багатство різних культур і знаходимо те, що нас об’єднує.
Єднання учасники відчули вже в тому, що побачили знайомих, з якими бачилися на попередніх фестивалях та різних подіях на запрошення ГО «Десяте квітня».
Перший заступник міського голови Полтави Валерій Пархоменко нагадав реалії сьогодення: місто знаходиться у 130 кілометрах від лінії фронту: “24 лютого 2022 року стало кривавою сторінкою в історії нашої держави, нашого народу. І через це приміщення, яке приймає фестиваль – Виставкову залу Центру культури та дозвілля Полтави – тоді пройшли десятки тисяч біженців, переселенців. Культурний осередок перетворився на гуманітарний штаб надання допомоги…”
Війна за збереження української ідентичності
Ми, запоріжці, також відчули на собі тягар війни практично з перших днів. Благодійний фонд «Ветерани Чорнобиля» приймав, годував, одягав сотні людей, які тікали від війни з Херсонщини, Бердянщини, Приазов’я, із Донеччини, зі стражденного Маріуполя… Зберігаємо досі десятки історій, допомагаємо тим, хто залишився у Запоріжжі. Наразі ці люди стали нашими друзями, нашою спільнотою…
Та… Запоріжжя від лінії фронту ближче, ніж Полтава. Тому маємо більше втрат.
І вдячні нашему митцю Володимиру Гордійченку, за те, що до своєї експозиції, створеної як спогад про «Чорноморський степ» в Одесі минулого року, він додав документальні роботи про цьогорічне Запоріжжя. На його малюнках – втрачений торгівельний центр, колишній Будинок одягу, який згорів вщент після недавнього російського обстрілу. І зруйнований архітектурний шедевр історичної забудови нашого міста – третій корпус Запорізького національного університету, олександрівська жіноча гімназія…
З увагою та теплом співчуття до експозиції підходили гості події, роздивлялися й одеські замальовки, маючи віртуальну подорож до минулорічного фестивалю, пізнавали учасників, які взяли участь і цього року… Жахалися, співчували.
Роздивлялися військові замальовки Володимира Гордійченка – а він справжній літописець сучасної війни. І відчували слова із промови полтавчан: “Україна б’ється, Україна живе. І доки в нас будуть битися серця, ми будемо жити, боротися, відстоювати свою культуру. Те, що ворог хоче забрати не тільки нашу землю, він хоче забрати нашу історію, нашу культуру…”
Андрій Соколенко представив у Полтаві наш величний Дніпро. Саме таким, яким він мав бути, та й таким, як мимоволі став нижче Запоріжжя після того, як була знищена гребля Каховської ГЕС.
Сімдесят років тому Григорій Соколенко під час подорожі по Дніпру з Києва до Черкас змалював нашу величну ріку, ще не такою закутою греблями електростанцій, вільнішою. І наразі ця краса повертає нас до думки про те, що російське загарбницьке ставлення до України – як до колонії – не змінювалося століттями. Ми це добре відчуваємо зараз, бо «братній народ» прийшов на нашу землю саме грабувати та вбивати.
Тому таким важливим є екологічний аспект втрати Каховського моря. І підтримка сучасних екологів та письменників-публіцистів. Зокрема Вадима Манюка, доцента кафедри географії Дніпровського національного університету, який констатує сучасний стан природи: “Замість водосховища – річка, велика річка. Дика. Вона зараз недоступна для людей, тому там все от буквально, як на якомусь незайманому континенті”.
Наведемо й думку цьогорічного ювіляра Костянтина Сушка. Письменник й журналіст, якого в Запоріжжі знають як захисника Хортиці, пише: “Великий Луг відновлюватиметься сам. А ми уважно слідкуватимемо за цим – природним! – процесом, і в світлі всього, що відбуватиметься в межах Дніпра від Хортиці до Каховки, плануватимемо, як бути з іншими п’ятьма нашими «морями»”.
Тож, порозуміння знаходилося і в експозиції, яку привіз до Полтави Андрій Соколенко, і у книзі Костянтина Сушка «Повернення Дніпра», яку він читав дорогою, і в розмовах із відвідувачами.
Порозумілися із полтавчанином Степаном, який років зо 20 тому навчався у Новокаховському сільськогосподарському технікумі. Ми згадували з ним окуповане нині місто, роздивлялися його на картинах родини Соколенків… І знаходили спільне бачення бережного ставлення до краси української природи.
Книжки, народжені під час війни
Літературна спільнота полтавської події була доповнена представниками із Запоріжжя та Одеси – Борисом Артемовим та Олександрою Пономаренко. Саша за походженням новокаховчанка, а її книжки були темою обговорень під час зустрічей у проєктах «Меморі 86» та стали подарунками для учасниць подій та бібліотек запорізьких громад.
Знайомство Саші із знаним письменником Віталієм Запекою почалася з його книжки «Полінка». І сам автор-ветеран поставився із увагою до «Казки про Мію» та про приходи Мами-динозаврихи. Цікавість до книжок молодої авторки проявили жінки, які займаються арттерапією, дитячою психологією. Дуже приємною стала увага пані Марини Курочкіної.
А для юної піаністки та співачки Юлії Жмакіної книжки про Мію та Давида стали подарунками. (Ця п’ятирічна дівчинка вразила своєю професійною грою учасників фестивалю, а наступного року, як розповів Олександрі тато Юлії, на них чекають гастролі у Франції та Італії).
Борис Артемов надавав підтримку молодій письменниці, а сам збирав захопленні враження від гостей фестивалю. Його книги – «Адажіо» та «Марік» – вже стали бестселерами для української авдиторії.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Бориса АРТЕМОВА
***
Про знайомства та унікальні ремесла, представлені на фестивалі, хочеться розповісти окремо. Це й особистості, які викликають захоплення, й народна творчість – дотепна, раціональна, корисна для природи і для людини. Всі нові знайомства зберігаємо у серці та у сувенірах.
І за всі ці можливості дякуємо «Чорноморському степу», Полтаві, «Десятому квітня» та міжнародним донорам, які зробили це свято реальністю.
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією