Як запобігти професійному вигоранню, знайти сили та підтримку, навчалися на тренінгу запорізькі медійники
Журналісти звикли розпитувати інших, вислуховувати непрості історії, брати до серця людські біди і біль, добирати слова для своїх читачів, слухачів і глядачів.
- І тому медійникам особливо важливо мати змогу зупинитися, послухати себе і колег та психологічно відновитися в атмосфері взаєморозуміння. Саме цим запорізькі журналісти займалися на тренінгу-зустрічі з промовистою назвою «Професійне вигорання: знайдіть сили та підтримку – ви не самі», який проходив в укритті Громадського центру обласної організації Червоного Хреста України з психологинями Мариною Гаркушею та Іриною Бондаренко.
Досвідчені фахівчині запропонували учасникам зустрічі спеціальні вправи, тестові завдання, спілкування і творчість з елементами арт-терапії, щоб на певний час відкласти щоденні справи, побути серед колег і спробувати щось нове.
- Почали зі знайомства. Здавалося б, навіщо знайомитися людям, чимало з яких давно знають одне одного? Та вправа «Дві правди й одна неправда» швидко показала: навіть давнім колегам є чим здивувати. Кожен називав три факти про себе, а решта намагалися визначити, який із них вигаданий.
За кілька хвилин посипалися запитання, жарти, спогади. Робота, подорожі, діти й онуки, улюблені захоплення і пори року — за звичними професійними образами відкривалися особисті історії. Журналісти перевіряли свою спостережливість, а ведучі разом з усіма вгадували й дивувалися.
Потім у кімнаті «пішов дощ». Учасники терли долоні, клацали пальцями, плескали себе по колінах, відтворюючи то легенький вітерець, то зливу. Коротка руханка «Австралійський дощ» додала жвавості й усмішок.
Від жартів поступово перейшли до особистого. На картках, які запропонували ведучі, були запитання про підтримку, переживання, власні сильні сторони. Що додає енергії? Хто поруч у складні часи? Що допомагає відновитися після напруженого дня? Якими словами можна підтримати себе?
Відповіді були різними: час із дітьми, родинне коло, спорт, музика, гарне кіно, турбота про домашніх улюбленців, товариство однодумців. Хтось знаходить опору в наполегливості, хтось — у вірі в людей. Під час розмови згадували те, що допомагає кожному триматися у власному житті.
Редакторка релокованої оріхівської газети Світлана Карпенко, відповідаючи на запитання про своїх «внутрішніх супергероїв», назвала наполегливість і віру в людей. Вона згадала слова старшого колеги, з яким багато років працювала:
— Він говорив: «Світлано, запам’ятай на все життя: як ти до людей, так і люди до тебе». І з цим правилом я йду по життю. Мені дійсно щастить: навколо мене завжди чудові люди. Саме віра в людей мені допомагає, – зазначила журналістка.
Обговорювали й те, як говорити про неприємне, не ображаючи співрозмовника.
Наприклад, замість звинувачення «Ти дратуєш» — пояснити: «Мені складно, коли мене перебивають». Міркували про особисті кордони, про слова підтримки та вислови, які можуть знецінити чужі переживання.
Ведучі пропонували завдання, але залишали свободу вибору: якщо картка не підходила, її можна було замінити. Кожному давали можливість висловитися.
Професійний досвід журналістів особливо яскраво проявився під час командної вправи. Двом групам запропонували вигадану ситуацію: редакція напередодні виборів отримала анонімні матеріали про можливі зловживання кандидата.
Публікувати негайно чи зачекати? Як перевірити відомості? Як врахувати суспільний інтерес і не стати інструментом чужої маніпуляції?
Обговорення вийшло жвавим. Учасники звертали увагу на достовірність документів, перевірку джерел, необхідність отримати коментар і відповідальність редакції. Навіть у просторі психологічного розвантаження журналісти залишалися професіоналами — уважними до деталей і готовими сперечатися про професійні рішення.
Марина Гаркуша та Ірина Бондаренко згодом зізналися: ця дискусія була дуже цікавою та плідною і для них, бо допомогла їм більше дізнатися про роботу журналістів, які прийшли на тренінг-зустріч.
А далі настала черга фарб і пензлів. Учасники обирали гіпсові підсвічники й декоративні заготовки у формі листка, жіночих та чоловічих бюстів. Їх ведучі заздалегідь виготовили власноруч. Можна було взяти один колір або змішати кілька, дотримуватися природних відтінків чи дати волю фантазії. Під негучну музику кожен зосередився на своєму виробі. Хтось упевнено брався до роботи, хтось спочатку сумнівався, чи вийде. Та поступово білі заготовки набували кольорів і характеру.
Ведучі заохочували насолоджуватися процесом. Листок міг стати жовтим, помаранчевим або зовсім незвичного кольору, а класична гіпсова фігура — перетворитися на яскраву прикрасу оселі.
Наприкінці учасники передавали по колу іграшкове мишеня й розповідали, що забирають із собою після зустрічі. Говорили про радість побачитися, теплу атмосферу, задоволення від спільної творчості і спілкування.
Журналістка-фрілансер Олена Морозова поділилася, що під час заняття вдалося відволіктися від тривожних думок і повністю поринути у творчість:
— Коли психологи вчать людину опановувати себе. Вони говорять: відчуйте себе тут і зараз, прислухайтесь до себе. От я була тут і зараз. І почуваюся спокійно і впевнено, справді, додалося сили, – підкреслює вона.
Інша учасниця тренінгу, кореспондентка віжн-радіо «На дотик» Людмила Долженко зізналася, що не вважає себе майстринею, яка вміє щось створювати, проте саме зосередженість на роботі руками допомогла їй відволіктися від щоденних думок і заспокоїтись.
Звучали й побажання на наступні зустрічі: більше творчості, практичних занять, можливостей спробувати незвичну справу. Згадали, зокрема, розпис шоперів — заняття, після якого залишається і приємний спогад, і корисна річ.
Психологині Марина Гаркуша та Ірина Бондаренко подякували за відверті відгуки й готовність ділитися своїм досвідом. Учасникам також розповіли про можливість записатися на безкоштовні індивідуальні консультації та залишили контакти для звернення.
Додому журналісти забирали власноруч розписані вироби. У кожного — свій колір, свій задум і свій спогад про кілька годин, коли можна було сповільнитися, поспілкуватися і пожартувати з колегами та приділити увагу собі.
Світлана Свєтлова
Фото Дар’ї Зирянової, Ніни Деркач та Юлії Коробець