Напередодні Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва у театрі імені Володимира Магара вшанували пам’ять видатних акторів, народних артистів України Володимира Шинкарука та Аркадія Трощановського.
На дверях гримерних кімнат, де колись працювали митці, відкрили меморіальні таблички. Вони доповнили вже створену меморіальну стрічку, яку можна побачити, мандруючи наповненими історією будівлею театру. Таблички позначають гримерки Олександра Гапона, Григорія Антоненка та Володимира Лук’янця, Івана Смолія, а також – Тетяни Мірошниченко, Анастасії Морозової… Наразі такі таблички отримали гримерні кімнати, в яких працювали Аркадій Трощановський та Володимир Шинкарук.
Пам’ятний захід у театрі став щирим та дотепним спілкуванням, спогади викликали й сум у серці, й збирали посмішки в залі. Колеги та рідні згадували вистави, до яких готувалися та які грали разом, розповідали кумедні пригоди. Молоді актори та запрошені студенти ловили кожне слово – як моменти минулого від учасників подій.
Звучали слова вдячності… Вела програму Наталія Зубик, яка представила й біографії акторів, й театральні події їхнього життя.
Аркадій Трощановський (1914-1986), маючи насичену творчу молодість, усе післявоєнне життя присвятив нашому місту.
Жив Аркадій Федорович поруч із театром, як і більшість акторів того часу. Від будинку, де встановлена меморіальна табличка, до театру йти всього кілька хвилин.
Цю дорогу згадувала Ніна Шинкарук, зазначивши, що Аркадій Федорович завжди був уважним до молоді, запрошував до себе в гості, щоб поспілкуватися, пригостити…
“Одного разу ми були на гастролях, і пішли на оперу. В антракті він пішов до буфету й купив мені цукерок шоколадних… І я ті цукерки я по сей день пам’ятаю. Спілкування з ним було для мене просто щастям”.
Звернулася пані Ніна за спогадами до актриси Алли Карпенко, зателефонувала їй перед зустріччю в театрі. І почула дотепну історію, яка підкреслює справжнє театральне братерство. В одній із вистав Аркадій Федорович мав вокальний номер, і раптом під час співу у нього пропав голос… “Так диригент Герман Сидорович Яковенко цю арію доспівав за нього із оркестрової ями”.
Трощановський і сам на сцені був хороший партнер, завжди підтримував молодь.
Пам’ятає пані Ніна, як актор захворів. Як пішов із життя. “І багато років, ми, старше покоління, на День театру або на відкриття сезону їздили на кладовище і відвідували всі могили. Наразі війна, ми не можемо це зробити. Але я думаю, що цю прекрасну традицію по закінченню війни ми продовжимо. Це дуже добра традиція, щоб ми не забували своїх корифеїв”, – сказала пані Ніна.
Ролі Аркадія Трощановського на запорізькій сцені:
Левко – «Майська ніч» за М.Гоголем,
Петро – «Наталка-Полтавка» І.Котляревського,
Улдис – «Вій, вітерець» Я.Райніса,
Лукаш – «Лісова пісня» Лесі Українки,
Чекан – «Ураган» А.Софронова,
Цар – «Потомки запорожців» О.Довженка,
Бальба – «Дерева вмирають стоячи» А.Касони,
Скорик – «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка,
дід Остап – «В степах України» О.Корнійчука,
Хлєстаков «Ревізор» М Гоголя,
Зелкін – «Хто сміється останнім» К. Кропиви.
Спогади про Володимира Івановича Шинкарука (1943 –1993) були доповнені збереженим архівним відеозаписом.
У 1972 році Володимир Шинкарук разом із дружиною – актрисою Ніною Шинкарук – переїхали до Запоріжжя. І з цього ж року він став актором Запорізького музично-драматичного театру імені Щорса.
Довгий час актор мріяв про роль Арбеніна в «Маскараді» Ю. Лермонтова. У 1992 році ця мрія здійснилась – Володимир Іванович здійснив постановку «Маскараду» та зіграв у виставі головну роль.
І всі присутні зачаровано подивилися фрагменти – архівні зйомки вистави «Маскарад». Пізнали на екрані молоду дебютантку, спадкоємицю творчої династії Оксану Смолій (нині Туріянську).
Пані Оксана долучилася до спогадів, намагаючись приборкати емоції – побачила кадри і трошки розхвилювалася.
Згадала, як це було: “Це був 1991-й рік, початок сезону. Володимир Іванович підійшов до мене і сказав: «Оксана, ви не будете, якщо я запропоную роль Ніни в «Маскараді»? Я дуже довго чекав на постановку цієї вистави. І побачивши вас зрозумів, що у нас в театрі з’явилася Ніна…»”
“Володимир Іванович був дуже дбайливий режисер. Ми працювали з ним дуже щільно – над кожним рухом, над кожною реплікою. І я думаю, що глядач у залі побачив результат…” – продовжила пані Оксана.
Згадала вона й останній вихід актора на сцену в ролі Арбеніна, коли він сам відчув та сказав їй, що це вже все, продовження не буде.
Ось відеозапис вечора пам’яті Володимира Шинкарука зі сторінки театру імені Володимира Магара. Звучать тут і останні слова актора.
Звернувшись до колег, ведуча Наталія Зубик промовила: ”Я бажаю, щоб ми так само згадували тих, з ким ви зараз виходите на сцену”.
Подолати невідворотній сум допомогла у своєму слові актриса Світлана Ромашко. Вона згадала про характер Володимира Івановича: “У нього був вибуховий темперамент, він настільки був живий! А ми зараз трошки зробили його величним. А він був людина театру, людина-свято. З ним було весело”.
“Його всюди знали, всюди любили, обожнювали”, – розповіла пані Світлана. Згадала, як Володимир Іванович читав вірші – проникливі, душевні. І вона, подумавши, що не дуже добре знає українську лірику, не одразу зрозуміла, що саме він пише ці чудові рядки.
“Він багато помагав людям, був справжній – справжня людина, справжній чоловік. Та його не тільки можна було до ран прикладати, можна було й поранитись. Іноді ми сварилися, і він розумів, що я образилася, і тоді казав: «Ходімо, кави вип’ємо». Він не пив кави, але ми з ним йшли на каву. Знов-таки, в усіх кав’ярнях, всюди його знали. Його знало і обожнювало все місто. Він казав: «Ну що ти сердишся, Ромашко! Ми ж з тобою …рижі». І все. На цьому всі сварки закінчувалися”.
Згадала пані Світлана останній вихід на сцену Володимира Шинкарука, під час прем’єри вистави «Любов під в’язами». “Він вийшов як режисер. Його оваціями зустріла публіка.
І якийсь чоловік з залу закричав: «Володю, живи!», «Володю, не вмирай!»”
І присутні на зустрічі згадали, що це був Олександр Гапон.
Ролі Володимира Шинкарука на запорізькій сцені:
Агеєв – «Здрастуй, Кримов!» Р.Назарова,
Герострат – «Забути Герострата» Г.Горіна,
Збишко – «Мораль пані Дульської» Г.Запольської,
Стратилет – «Зачарований вітряк» за М.Стельмахом,
Прохор – «Васса Желєзнова» Максима Горького,
Фабіано Фабіані – «Марія Тюдор» за В.Гюго,
Незнамов – «Без вини винуваті» О.Островського,
Филимонов – «Аморальна історія» Е.Брагінського, Е.Рязанова,
Лопуцьковський – «Шельменко-денщик» Г.Квітки-Основ’яненка,
Борис Марголін – «Вулиця Шолом-Алейхема, 40» А.Ставицького,
Клавдій – «Гамлет» В.Шекспіра,
Шорохов – «Змієлов» А.Кареліна,
Рязанов – «Діти Арбату» А.Рибакова,
Буштець – «Рядові» О.Дударєва,
Аристарх – «Енергійні люди» В.Шукшина,
Арбенін – «Маскарад» М.Лермонтова.
Такі спогади, які представляють величних акторів людяними, яскравими – викликають відчуття наповненості життям, оживляють емоціями їхні портрети, фотографії, відеозаписи.
Тому дякуємо нашому обласному музично-драматичному театру, директору-художній керівниці Наталії Власовій за поновлення традиції вшанування корифеїв сцени.
“Це дуже гарні були люди. Вони горіли своєю професією. Вони любили театр. І я бажаю, щоб ви любили театри так, як любили його вони”, – сказала пані Наталія Зубик наостанок, додавши, що більше не буде слів. Прозвучить музика.
І прозвучав вальс із вистави «Маскарад» у виконанні концертмейстерки Світлани Ващенко. Присутні слухали стоячи, згадуючи корифеїв рідного театру.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та театру імені Володимира Магара