Сім’я Кочубей виїжджала з Донецька на кілька місяців і мала деякий час жити у модульному містечку. Сьогодні тимчасовий модульний будинок вже 4 рік слугує їм за постійну оселю, а родина переселенців за цей час поповнилась двома донечками. Історія неймовірно доброї та надзвичайно сильної родини, яка щодня бореться за життя.
Тимчасове модульне містечко як друга батьківщина для сотень переселенців. Вичерпаний термін експлуатації та високі комунальні тарифи, що увігнали людей у величезні борги. Тут живуть десятки сімей із Луганщини та Донеччини: ті, хто не здався і продовжив жити повноцінним життям. І ті, хто щодня бореться за нього. Іноді із самим собою.
Коли з допомогою німецьких партнерів зводились будиночки, ніхто навіть і подумати не міг, що ними користуватимуться навіть більше року. Містечко складається із 218 модулів — 10 будиночків сімейного типу по 10 кімнат у кожному, чотири житлових гуртожитки та кілька адміністративних споруд. За час існування комплексу — господарі кімнат неодноразово змінювались, втім є й ті, хто живе тут з початку відкриття. Двома маленькими вже запоріжанками поповнилась родина Ярослава та Тетяни Кочубей. Вони — одні з тих, кому, як тут кажуть, пощастило: окремий будиночок із власною кухнею та двома кімнатами. Втім для родини із 6 осіб — цього замало. До Запоріжжя родина переїхала у 2015-му. Спочатку жили у друзів, а далі стали першими новоселами тільки-но створеного модульного містечка. З початком окупації Донеччини голова сімейства залишився без роботи, а від постійних пострілів та вибухів почали здавати нерви у дружини та дітей. Родина виїхала серед перших. як і більшість, сподіваючись повернутись, адже там ще були родичі, друзі, колеги. Нині старші діти навчаються у школі, що знаходиться через дорогу. Син Петро займається футболом та став душею компанії серед однокласників. Доки батько на роботі, а старші у школі — мама доглядає удома малечу, 3-річну Маргариту. Тут панує атмосфера тепла та любові, а дітей навчають добра, віри у людей та справедливість. Ті у відповідь — чи не у всьому підтримують старших членів родини. Єдине, що засмучує більш за все — відсутність стабільності. Люди тут не знають, що їх чекатиме завтра і чи варто будувати плани на майбутнє, які вже колись порушила війна.
Ярослав працює будівельником та годує усю сім’ю, не цураючись жодних підробітків, адже родина вже давно планує винайняти житло. Поки ж — лише планують, адже більшість зароблених грошей витрачають на прожиток та сплату рахунків, які тут — захмарні. Через високі ціни за комунальні послуги багато хто з переселенців, які проживають у містечку, у боржниках. Таких модульних містечок в Україні всього шість, і кожне з них вже давно перевищило термін своєї експлуатації. Спеціальні комісії кожні півроку перевіряють стан будівель і поки що цей термін регулярно подовжують. Вже у лютому на містечко чекає чергова перевірка, і — якщо його визнають непридатними для життя, хтозна куди подінуться місцеві мешканці. І як їм буде знову покидати вже звичне місце, яке після Донбасу стало для них другим будинком.
[embedded content]
Источник: https://tv5.zp.ua/news/simya-vimushenih-pereselentsiv-kochubej-vzhe-chetvertij-rik-zhive-u-modulnomu-mistechku/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
