Сьогодні в нашому проєкті “Історії кохання” пара, яка розпочала свій шлях у досить молодому віці. І ось вже п’ять років доводить світові, що серйозно сказати “кохаю” можна навіть коли тобі лишень трохи за двадцять. Отже, Віктор Дерев’янко про кохану дружину Юлію.
Як ви познайомилися?
Наша історія не стільки романтична, скільки творча, я вважаю. Ми познайомилися на фоні зацікавленості до творчості письменників Джорджа Мартіна та Анджея Сабковського, що дуже нас об’єднало. І ці спільні інтереси спочатку закріпили дружбу, а потім це вже потихеньку перейшло і в романтичні зустрічі, і в побачення, і в парк-вечір… і переросло у кохання) І десь за пів року ми вже почали жити разом. І ось спільний побут – десь спільні проблеми, десь спільна радість, вони вже закріпили ці відносини, закріпили їх надовго. З того часу пройшло вже п’ять з половиною років.
Скільки вам було років коли ви почали зустрічатися, і скільки – коли одружилися?
Жінці було 18 років, а мені було 19 – це коли ми почали зустрічатися. Це було як раз 14 жовтня 2015 – на День захисника України і на Покрова) так співпало, що це було перше побачення і дата відліку наших відносин. А одружилися ми 29 грудня 2017: мені тоді було 21, а їй – 20.
Не страшно було у такому ранньому віці брати шлюб, та й взагалі починати серйозні відносини?
Ні. Бо ми вже на той час вже прожили разом півтора роки, ми вже один одного зрозуміли з різних сторін. Вже стало ясно, що це треба закріпити офіційно. Ніякого страху не було, тим паче що ми вже обидва мали стабільну роботу: я вже на той час отримав бакалавра і працював у школі, закінчував магістратуру. Жінці теж залишалося довчиться пів року, вона теж вже працювала на стабільній роботі з нормальною заробітною платою.
З якими труднощами стикалися у своєму подружньому житті?
Найважче, напевно, це був побут. Побутова притирка перші кілька місяців, бо люди з різними характерами, з різними побутовими звичками почали жити разом. Це було на початку найважче. Але потім вже так, звісно, я почав знаходити компроміси)) бо жінка в мене з таким – жорстким дуже характером)) і це треба було розуміти, що або я іду на компроміси, або я їду назад до себе до дому)) І тут треба було більше думати, тому що я такий завжди більше в польоті думок, і для мене побут це якесь таке друго-третьорядне, а вона дуже прагматична людина, раціональна, для неї побут це невід’ємна частина життя.
В плані якихось інших моментів… я не можу сказати, що було щось дуже важке. Певно… Матеріально. Так, матеріально перші часи було важко, перш ніж знайшли стабільну роботу. Ми ж розуміли, що таке зарплата вчителя. Але ми обидва працювали, у нас від початку був спільний бюджет, і зараз так само. Згодом ми звісно ж пристосувалися, і ситуація наша також стабілізувалася.
Я хочу зазначити, що багато дало рішення пожити окремо. Бо з батьками жити – це одне, а окремо – це зовсім інше. Бо коли ти розумієш, що ти господар у домі, то в тебе вже з’являються нові звички, і ти керуєш тим побутом. Перш за все з’являється відповідальність, більше поринаєш в моменти комунальні – і більше їх розумієш. Ти вже сам сидиш і рахуєш на що скільки витратити.
Ви вже п’ять років разом, для багатьох пар це не аби яка дата, і багато хто до цього моменту вже замислюється про дітей, а дехто навпаки каже, що ще зарано. А як у вас?
Ми думаємо, але це справа явно не найближчого року-двох, бо ми розуміємо, що треба самореалізуватися, треба покращити фінансове становище, адже коли народжується дитина треба вдвічі-втричі більше грошей. Ну і звісно що окрім самореалізації хочеться поїхати десь подорожувати. Бо з дитиною зараз це важкувато робити, враховуючи карантин. Тому, поки що плануємо, але це питання не сьогоднішнього і не завтрашнього дня.
Романтичні моменти. Які вони були і є у вашої пари?
Пропозицію я вирішив зробити романтично – на ковзанці. Але не врахував одного моменту)) я взагалі не вмію кататися на ковзанах! Тому це виглядало досить дивно: я однією рукою тримався за бортик, а іншою тремтячою тримав обручку. Вона звісно ж сказала “так”, і сказала “ну все, досить, пішли з відси!) Я бачу, що ти хотів зробити все гарно і ціную це, але не буду тебе мучать!”
А потім вже, у нашій прагматичній манері, я підійшов до неї і сказав, що у вівторок йдемо у РАГС, я не приймаю ніяких відмов. І жінка сказала: “ну раз ти не приймаєш відмов, тоді пішли!”))
На початку вона взагалі нікому не хотіла говорити, що ми одружуємося. Вона просто хотіла розписатися і все. Вона не хотіла ні пишних весіль, ні гостей, нічого. І це вже я її батькам розповів, що ми одружуємося, і батьки сказали, що якби ми не розповіли, що ви одружуєтесь, ми би вас з хати вигнали)) Тому саме весілля було досить скромне – ми були лише з найближчими родичами та друзями. Це була зима, і це було перед новим роком, і на диво це була дуже тепла зима і не було холодно.
Який секрет стосунків чи, можливо, побажання ти можеш зробити тим, хто тільки на початку своїх відносин?
Не брехати. Не брехати і взаємоповага і взаємодовіра. Нічого не приховувати. Бо якщо десь хтось щось починає недоговорювати, приховувати, а потім вже це переростає у брехню, то це вже дає певні тріщини. Цих тріщин потім вже може бути багато і одного разу відносини можуть просто не витримати.
Те що я за п’ять років побачив – треба усім ділитися, треба усе обговорювати і не ставити когось зверху, а когось знизу. Все має бути рівноправно і демократично прийматися рішення. Бо якщо хтось когось притисне, це також може дати тріщину у відносинах, і буде все одно розкол, бо хтось один не витримає. Навіть якщо буде терпіти, то потім з ще більшою силою вибухне.
Звичайно ж казати один одному “я тебе кохаю”. Казати про почуття, адже ділитися потрібно й позитивним також.
Читайте також: Історія кохання запорізького кіборга – знайомство в соцмережі, війна та уроки з донькою
Сообщение Історія кохання запорізького активіста: як разом долати негаразди, коли вам усього по 20 років появились сначала на Forpost.
Источник: https://forpost.media/istorii-kohannja/pishov-na-kovzanku-zaradi-propozicii.html
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
