Запорізька майстриня розповіла, чому важливо осучаснити вишиванку

Аби створити з вишиванки оберіг, потрібно вишивати її з гарним настроєм

Сьогодні, 20 травня, в Україні відзначають День вишиванки. Хоча це не офіційне свято, тисячі українців надягаюсь вишиванки на роботу, навчання та прогулянку. Вперше, у 2006 році, запропонувала прийти на навчання у вишиванці студентка Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Тоді її ініціативу підтримали інші студенти та викладачі. Наразі це перетворилося на справжнє свято українських традицій та краси.

Крізь віки

Вишиванка — це доволі старовинний одяг у слов’ян. Його навіть знаходять під час розкопок у могилах часів Київської Русі. Вишитий одяг був доволі поширений серед селян. А от аристократія у 19 столітті, яка вважала себе за росіянами, такий одяг не носила.

Традицію почала відроджувати українська інтелігенція. Іван Франко запровадив моду носити вишиванку під піджак. З того часу це стало модно серед молоді та студентів. Так традиція поступово почала відроджуватися. Вишиванки носили вже не тільки селяни, а інтелігенція і чиновники. Навіть за радянських часів українці носили вишиванки. В наш час особливо модно стало носити вишиванку десь після 2014 року. Про це розповів завідувач інформаціоно-видавничим відділом Національного заповідника «Хортиця» В’ячеслав Зайцев.

Вишиванка може бути сучасною

Прагне зберегти стародавній український одяг, а також популяризувати його для сучасників і засновниця безкоштовних курсів з вишивки групи «Запорізьки берегині» Ксенія Мороз. Згадує, що вишивала ще в дитинстві, але захопилася і почала розповсюджувати традиційну українську вишивку, з 2015 року. Згодом вона пройшла курс з Наддніпрянської вишивки, почала ділитися своїми знаннями з іншими жінками. І звісно, вишивати рушники, сорочки, сукні та інший український одяг.

— Хочеться передати щось людям. Довести, що є не тільки обмежена кількість технік, що їх дуже багато і ми можемо ними користуватися. І робити не тільки традиційний, а й сучасний одяг, міксувати різні техніки та отримувати бомбезний результат, — зазначила Ксенія Мороз. — — Є 20 технік, на основі яких існує десь 300 швів. Основні техніки: лиштва або гладь, вирізування, мережки. Є сорочки, вишиті багатьма техніками. Є сукні, на яких я міксую сучасне та традиційне, для того, щоб люди не казали що це “шароваршина”, а носили український одяг. Це має жити далі. Вишитий одяг повинен бути в сучасному гардеробі українців.

— Ксеніє, а якісимволи вишиваєте на сорочках та рушниках?

— Насправді, я особливо не переймаюся символами. Всі символи в українській традиційній вишивці не можуть бути поганими. Є рослинні символи, геометричні, тваринні. Наприклад, ромби та квадрати у вишивці символізують засіяні поля, а квіти — процвітання. Ми беремо те, що наші предки викохали роками, — зазначає Ксенія Мороз. — Більше значення я надаю тому, з якою енергетикою людина це робить. Якщо ми вишиваємо рушники, то це повинні бути люди, які бажають для рушника добра. Ми не спілкуємось з людьми, які привносять якусь негативну енергетику, вона не буде гарною для наших виробів. Я не можу сказати: ”ось цей символ ми вишиємо і все буде гарно”. З якою думкою людина буде вишивати, така енергетика і вдача будуть у цієї речі.

— Доречі, як правильно: вишиванка чи вишита сорочка?

— Насправді, правильно не вишиванка, а вишита сорочка. Вишиванка – більш сучасний варіант. Хотілось би чути від людей і вишита сорочка, — розповіла Ксенія Мороз.

— Яких кольорів можуть бути вишиті сорочки?

— Вишиті сорочки можуть бути різних кольорів. Але традиційний — натуральний — білий, або вбілений та відтінки білого. Але ми хочемо міксувати сучасне та традиційне, якщо воно гармонійно поєднується, — розповідає Ксенія Мороз. — Цікаві старі гадяцькі сорочки Полтавської області. Тільки там вишивали нитками кольору індіго.

— Які є відмінності між жіночими та чоловічими вишитими сорочками?

— Сильних відмінностей не має. На жіночих сорочках було більше вишитих елементів. І ще у жіночому одязі сорочка вважалася спіднею білизною. Вона вдягалася під низ, сукні, сарафану/шарафану, а також носилася з плахтою і корсеткою, — розповідає Ксенія Мороз. — Плахта – це шматок тканини, який загортається та підперезується крайкою (пояс). А корсетка – це верхній одяг, який жінки надягали зверху сорочки, або сукні. Я вважаю, що сукні, сарафани/шарафани також мають бути осучаснені та входити потрошку у наше життя, тому я вношу на них сучасні візерунки.

— Ксеніє, яку першу сорочку ви вишили?

— Першу сорочку я вишила дитячу, своєму синові, коли йому було два роки. Вишивала хрестиком,бо не знала інших швів, без схеми навіть, якось інтуїтивно. Мабуть допомогло моє українське коріння. Потім вже після курсів вишила йому іншу сорочку. До речі, раніше дітям шили одяг та вишивали зі свого, а вже після трьох років дитина отримувала свою сорочку з нової тканини.

— Скільки часу потрібно, аби вишити сорочку?

— На виготовлення чоловічої сорочки потрібен місяць – півтора. На жіночу – два — три місяці. Важливо, що кожна сорочка вишивалася та оброблялася вручну. Я намагаюся дотримуватись цього. Спеціально розшукую старовинний одяг, аби дивитися шви та обробку. В мене є старовинна крайка та конопляна сорочка з Полтавщини, їм приблизно по сто років.

Зараз Ксенія також вишиває рушник до 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Над ним працюють жінки з усієї України. Ідея створити рушник належить заслужена працівниця культури України Зоя Ружин. А малюнок розробила художниця Зоя Саркісян.

Цікаво, що на рушнику присутній давньокитайський символ “інь янь”, який символізує творчу єдність протилежностей у Всесвіті. Ксенія зазначає, що це не дивно, бо такий символ можна зустріти і у скіфів. Тому його вирішили вишити на рушнику.

Ксенія Мороз вважає, що важливо передати свої знання іншим. Аби все більше жінок не тільки носили вишитий одяг, а й вміли його виготовляти для своїх рідних. Так, каже жінка, можна зберегти стародавню українську традицію, популяризувати її серед молоді, аби передати наступним поколінням. І традиційний український одяг продовжував жити у віках.