Від пекельних злиднів яскравий живописець рвонув аж до Москви
В четверту суботу листопада, сьогодні, в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років.
У 1921-22 роках існувала Запорізька губернія. Губернський виконком видавав газету «Червоний шлях», що донесла до нас безцінні факти з життя краю 100 років тому.
Дивимось номер «Червоного шляху» за 7 січня 1922 року. Антирелігійна кампанія набирає обертів, та 7 січня особливий день — Різдво Христове. І ось яким було Різдво 1922 року.
Газета цього дня рясніє гнітючими заголовками: «Боротьба з голодом», «Голод на Запоріжжі», «2500 душ голодує», «Голод підкрався», «Голод в Гуляй-Польськім повіті»…
А наступний допис варто процитувати повністю (орфографію зберігаємо, аби донести газетну українську мову того часу).
Дописи з сел
Мерщій допомогу
Невеличка Слобідка Васиновка (Бурякова) Ново-Запоріжської волости вмирає (згодом село Васинівка Оріхівського району. — iz). Самітна, геть од залізниці, од великого шляху, або більш-менш бойкого міста, німа невеличка слобідка вимирає мовчки, без крику, без галасу, — тілько тяжкий стогін та пляч розвіє вітер по степу… Тиняються поза хатами голодні, опухлі, чорні, одурілі од голоду люде лежать по хатах хворі. Пошесть на тіф надзвичайна, хворих мало не пів слободи.
Цілі родини без догляду, голодні, в нетоплених помешканнях лежать і мовчки помирають… Замісць хліба — макуха, курай і куліш з листя та гілля — вірна смерть на 90% для кожного хворого.
«Що у вас?» — питаю у вчителя. «Лежить, — каже, — мало не пів слободи. Є цілі сем’ї, що мусять загинути, а допомоги немає… Звертались до волости, але й там нічого… Волосна комісія лише розводе руками. Найшкодійше дітей, що гинуть, як мухи восени».
Необхідна негайна допога. Дайте ж, бо кожен час прогаяний несе за собою смерть.
І тут же — наступний допис — «Вартий уваги». Його теж цитуємо повністю.
Вартий уваги
Прибувши в с. Біленьке по дорученню Повітвиконкому для приєднання його до Запоріжського повіту (до сього часу се село належало до Січеславського повіту), я довідався від співробітників освіти про те, що ними відремонтовано народній будинок і пристосовані декорація та занавіс для сцени. Зацікавлення щодо роботи штовхнуло мене піти самому побачити її.
Зайшовши до будинку, перед себе побачив я надзвичайно мистецьки намальовані декорацію та занавіс: на декорації красується чудовий краєвид українського села з роскішними садками та біленькими хатками, а на занавісу росхварбовано Тараса Бульбу з синами на баських конях; суворий погляд Тараса на Андрія зразу дає поняти гнів його на сина за зраду бідних. Чудова художня робота зацікавила мене, і я рішив побачити того, хто намалював сі театральні приладдя.
Аби довідатися про адресу художника, я пішов до техникума. І тут побачив мистецьку працю його: на стіні почеплені потрети: Леніна, Троцького, Шевченка і инших, намальовані сим художником.
Отже, по адресі, взятій в техникумі, я завітав до художника Миколи Йвановича Струннікова. Надзвичайно мене вразило убоге життя сієї талантовитої особи: сем‘я його: жінка та дітки голодні й обірвані, хата похила й сумна (один з тих діток — Сергій — стане автором класичного фото загиблої Зої Космодем‘янської. — iz).
В розмові з М І. Струнніковим я довідався, що він учень видатного художника Рєпіна, а знання своє використував на корість пригнічених пролетарів. Нині в с. Біленькім в техникумі відчинив художню студію, виховує бідацьку молодь.
По селах, в гущі народній, серед темряви дуже цінні такі робітники, але не менш цінні вони і в центрі.
З центру старик художник розпостиратиме своє знання на всі боки Федеративної Республіки.
По заклику письменника В. А. Гиляровського М. І. Струнніков переїздить до Москви. «їдь, друже, в Москву, — пише письменник художнику, — бо я знаю твою руку і знаю твого пензеля; така людина, як ти, потрібна тут для боротьби з гидкими малюваками кубистів та фукистів, до яких непріємно ставиться і т. Луначарський. Твоя рука славилася, то славитиметься й надалі».
На днях художник з дорученням Губвиконкому їде до Москви в роспорядження т. Луначарського.
Лишилось побожатп йому всього доброго на шляху до роботи на грунті поширення соціялистичної культури серед трудящих.
***
Микола Іванович Струнников — ім‘я у світі живопису відоме. Народився 1871 року в Орлі, проте вважається не лише російським, а й українським художником. Ще в дитинстві він захопився творами Гоголя, особливо «Тарасом Бульбою».
Козак з трубкою. Автопортрет. Микола Струнников, 1920 рік
У Москві, куди Микола Струнников вирушив здобувати художню освіту, він знайомиться з легендарним Володимиром Гіляровським.
Гіляровський на картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»
— Я читав його вірші, згадував Струнников про Гіляровського, — заслухувався розповідями з його місцями легендарної біографії, через нього захопився героями Запорожжя, поему про яких тоді він писав… У його завзятості, енергії, винятковій веселості, навіть його кремезній постаті, як здавалося тоді мені, було щось від цих запорозьких героїв.
У домі Гіляровського Струнников і познайомився з Дмитром Яворницьким, з яким згодом також потоваришував. А коли 1901 року нашого героя зарахували до Вищого художнього училища Петербурзької Академії мистецтв, він потрапив до майстерні самого Іллі Рєпіна.
Дмитро Яворницький — писар з безсмертних «Запорожців» Рєпіна
Художник прийняв Жовтневу революцію 1917 року, став пристосовуватись до нових умов. Згідно більшовицьких ідей оформлював київські вулиці, Луцькі казарми там же.
З 1920 року Микола Струнников — співробітник Катеринославського історичного музею, живе у домі його директора Дмитра Яворницького.
Тарас Бульба з синами — мурал, що його виконав Струнников у домі Яворницького. 1920 рік. Очевидно, щось дуже схоже він намалював і на завісі народного дому у Біленькому
За порадою ж Яворницького Струнников і опинився у наших краях.
— Бачу, Миколо Івановичу, що ви усе більше й дужче захоплюєтесь запорожцями, — мовив Яворницький. — То, кажу, було би добре, якби ви проїхалися до козацьких сіл Покровське та Біленьке.
Чим скінчилася ця поїздка, ви уже знаєте.
Портрет дружини. Микола Струнников, 1917 рік
А, перебравшись з Біленького до Москви, цей шанувальник козацтва став офіційним художником наркомату оборони СРСР, малював маршалів, героїв громадянської війни. А за портрет партизана Луньова отримав Золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі.
Партизан Луньов. Микола Струнников, 1929 рік
Під час Другої світової війни доля закинула Струнникова в евакуацію до Свердловська, де він продовжував малювати — Зою Космодем‘янську, партизанів. Та все ж найяскравішим виявом таланту Миколи Івановича Струнникова лишилася тема запорозького козацтва.
Запорожець. Автопортрет. Микола Струнников, 1917 рік
Помер цей неординарний художник у вересні 1945 року.
Та це ще не вся історія.
1908 року Ілля Рєпін завершує картину «Чорноморська вольниця». Для неї позували Корній Чуковський, сусіда-садівник Василь, Володимир Маяковський. І Микола Струнников. Ось «Чорноморська вольниця» на обкладинці журналу «Огонек» 1909 року, а Микола Струнников там — красень з веслами.
Щоправда, публіка картину розкритикувала, і Рєпін її переписав так, що важко було і впізнати.
Є дані, що 1919 року «Чорноморська вольниця» була продана у Швецію. Подальшу її долю окреслюють суперечливі відомості: чи то 2008 року полотно знайшли у фінському музеї, чи то з приватної колекції у Стокгольмі воно потрапило в інші руки і стала практично недоступною.
Та і це ще не кінець історії.
Оті «інші руки» цілком можуть бути… українськими! Пам‘ятаєте скандал з Петром Порошенком, як він буцімто через офшорні компанії купував предмети мистецтва? Серед цих предметів фігурувала і картина Рєпіна «Козаки на Чорному морі». Ось вона на виставці, яку Петро Порошенко збирався влаштувати зі своєї колекції в Музеї Івана Гончара. А відкриття виставки ознаменувалося обшуком Державного бюро розслідувань, потім суд заарештував картини.
Придивіться уважніше — це ж і є другий варіант «Чорноморської вольниці»!
І дуже можливо, що десь там у глибинах картини п‘ятий Президент України бачить голодного художника з конаючого від безхліб‘я села Біленького.
Отака вона, ниточка історії.
Володимир Фризько
Фото: libraria.ua, liveinternet.ru, miduzka.livejournal.com, kommersant.ru, radiosvoboda.org, suspilne.media
Читайте також: Той, хто закрив обком: як радянське Запоріжжя стало українським
Сообщение У селі під Запоріжжям від голоду помирав блискучий художник — учень Рєпіна, друг Яворницького появились сначала на Индустриалка — новости Запорожья.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/u-seli-pid-zaporizhzhyam-vid-golodu-pomirav-bliskuchiy-hudozhnik-uchen-ryepina-drug-yavornitskogo
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
