На запорізькій “швидкій” працюють медики з Маріуполя
Про те, в яких умовах їм доводилось працювати, розповідається на сторінці Всеукраїнської ради реанімації у соцмережі.
«Упали на землю, быстро!!! А то постреляю ща всех на х@й и мнє за это ничего не будет!!! Медики, б@я…». Так російські окупанти зустріли бригаду швидкої в Маріуполі, яка їхала на виклик. Дуло автомату впирається в спину, ти лежиш на землі, прикриваючи голову руками і думаєш, ну, все, приїхали…
24-річний Сергій Чорнобривець з Маріуполя фельдшер. Один з тих медиків, хто до останнього залишався у вже окупованому Маріуполі і продовжував рятувати життя людей.
Один з тих, хто, як і тисячі його колег по Україні, не вважає себе героєм. Незважаючи на те, що бачив, як у розірваних грудях 7-річної дівчинки билося серце.
— Осколкове поранення у передню грудну клітку. Зачепило легені, але серце та судини дивом залишилися цілими. Коли ми з колегою відчинили двері авто і побачили на задньому сидінні дівчинку у закривавленому светрі, побачили, як б’ється її серце, то на мить заціпеніли.
Поруч стояли шоковані батьки дівчинки, і ми, швидко оговтавшись, почали надавати їй допомогу. В операційній Аліну вдалося врятувати — реально, дитина «народилася в рубашці».
Сергій провідав дівчинку пізніше, через два тижні — переконатися, що з малечою все добре. Своїм янголам-охоронцям дівча намалювало малюнок — медики у червоній формі, авто швидкої, блакитне небо і сонце.
Сонце, якого так і не побачив інший пацієнт Сергія. 16-річного хлопця після обстрілів окупантами житлових кварталів до лікарні привезли без ніг — травматична ампутація обох нижніх кінцівок.
— Весь час до операційної я продовжував його реанімувати, проводив СЛР. І ніяк не міг спинитися. Навіть коли колеги сказали, що все, без шансів… Я натискав на грудну клітку хлопця, сподіваючись на диво. Хоча розумом усвідомлював — з такими травмами йому не вижити… Цей випадок вперше з початку війни вибив мене з колії. Такий молодий хлопець, все життя могло бути попереду…
Не з’їхати з глузду та утримувати оптимізм Сергію допомагав колектив. Каже, щоранку, прокидаючись у лікарняному підвалі, медики підбадьорювали один одного і жартували.
— Це те, що тримає. Що не дає скотитися у прірву відчаю та жаху. Ці люди просто неймовірні — навіть влаштували колективне вітання з імпровізованими «подарунками» на мій День народження 18 березня.
Війна змінює не лише відчуття часу. Сергій каже, війна змінює і медичні протоколи — коли ти знаходишся під обстрілами, то не думаєш про свою безпеку. Думаєш лише як дістатися до пораненого і врятувати його. В окупованому Маріуполі з 2 березня не було світла, води і зв’язку. Тому виклики бригада швидкої приймала або по рації від рятувальників ДСНС, або ж люди самі пробиралися до лікарні і розповідали, де лежать поранені.
17 березня робота медиків ЕМД стала неможливою. Дороги зруйновані так, що швидка не проїде. Та й везти поранених стало нікуди — всі лікарні були вже розбомблені.
— Ми вирішили на власний страх і ризик виїжджати з міста, — каже Сергій. — Нас було шестеро. Проте не всі колеги погодилися виїхати — так, є ті, хто й досі перебуває в окупованому Маріуполі і вириває у ворога життя кожного мирного українця. Це наші герої. Справжні.
Сергій з колегами вже півтора місяці перебуває у Запоріжжі — всі продовжують працювати в ОЦЕМД та МК. Голос бадьорий, настрій на перемогу. Проте мучить почуття провини — каже, як медик добре розуміє, що таке «синдром вцілілого» і що ПТСР, на жаль, згодом накриє всіх, хто пройшов медичний фронт.
Читайте наші новини на сайті zprz. city.
Сообщение На запорізькій “швидкій” працюють героїчні медики, яких на викликах могли зустрічати озброєні окупанти появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/na-zaporizkiy-shvidkiy-pratsyuyut-geroyichni-mediki-yakih-na-viklikah-zustrichali-ozbroyeni-okupanti
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
