Поруч з переселенцями працювали й запоріжці
200 кілограмів фарби пішло на добру справу – «омолодження» в парку Перемоги тренажерів, лавок, урн.
Тут на чергову толоку «Дбаємо разом» зібралися переселенці з гарячих точок – переважно з Маріуполя, а ще запорізькі волонтери. Толоки «Дбаємо разом» проводить Зелений центр Метінвесту.
— Запоріжжя – місто яке нам так допомогло. Чому б і нам не допомогти місту, — пояснює Володимир, змінний майстер основної виробничої ділянки маріупольського комбінату імені Ілліча. – Ми й раніше вибирались на подібні толоки, також розвантажували гуманітарку.
— Ми спільно обрали дві локації – Прибрежну магістраль від вулиці Фортечної до Запорізької і парк Перемоги. Пофарбували всі лавки, спортмайданчик, — розказує керівник представництва громадської спілки «Зелений центр Метінвест» у Запоріжжі Олександр Балаба. – Тут давно не фарбувалось, тож ми взяли необхідні матеріали й зробили гарну косметику.
Зібралися близько 60 людей, — повідомив Олександр Балаба, — вимушені переселенці, їхні діти, волонтери з молодіжної організації комбінату «Запоріжсталь», учні ліцею №23.
— Скажіть чесно: вам запропонували попрацювати на свіжому повітрі чи зобов’язали? – запитую ліцеїстів.
— Запропонували! – дружно відповідають Настя Чорна, Кирило Дмитренко, Ангеліна Прокопенко. – Чому б і ні, місто ж наше. Чому б не допомогти. Ми й раніше фарбували, у ліцеї допомагали.
— Не шкодуєте, що прийшли?
— Ледь-ледь – раніше встати довелося.
На іншій локації зустрічаю самого заступника директора ліцею №23 В’ячеслава Левченка – зі щіткою в руках.
— Беремо участь у багатьох екологічних акціях, тому що цей напрямок – серед головних у нашому ліцеї, — говорить В’ячеслав Олександрович. – У нас зелений сад є, екологічно виховуємо дітей, а значить – справжніх громадян нашого суспільства.
Екологічно виховані діти тут же поруч не те що не виглядали ботанами, а світилися оптимізмом і були, мабуть, найяскравішою групою учасників толоки.
Вони фарбували не лише лавки та інший антураж парку. Фантазії підлягав і власний одяг.
Ці життєрадісні діти ще повчаться в улюбленому ліцеї. А Каріну вже цієї весни чекав випускний у маріупольській гімназії. Уже обговорили кафе. Уже замовили стрічки. Довго, дуже довго сперечались про колір цих стрічок.
І раптом — ні випускного, ні кафе, ні стрічок.
— Я не змогла закінчити 11 клас у своїй маріупольській школі, — розказує Каріна. – Коли ми перебралися на дачу, походила два тижні у сільську школу. Там уже «ДНР» була, однак мені дали довідку про навчання українською мовою, український документ. Потім я подала документи до київської онлайн-школи. І атестат у мене з київської школи. Надіслали нещодавно поштою. І срібну медаль.
Хотіла стати психологом. Були плани вступати у своєму місті, у Дніпрі, у Києві. Багато варіантів було.
— Дуже важко виїжджали – думали: не приїдемо, не вийде у нас, — згадує мама Каріни Ірина, працівниця меткомбінату імені Ілліча. – Нас не пропускали, ночували в машині. Потім доєдналися до колони, що вивозила людей з «Азовсталі», Маріуполя.
— Ми намагалися самі виїхати, без цієї колони, та нас не пропустили на блокпості за Бердянськом, — додає Каріна. – Ми там благали слізно, щоб прийняли в колону ООН. ДНРівці й росіяни не дозволяли. У них аргумент був: кількість людей чітко обумовлена, хто вам взагалі сказав, що можна доєднатися до колони. А ще: ви ж не будете посеред поля фільтрацію проходити, ми вас не пустимо. Сказали також: а раптом ви цю фільтрацію в підвалі самі намалювали.
Хочемо, щоб звільнили Маріуполь, щоб ми повернулися й відбудовували своє місто, свої дитячі майданчики відновлювали. Багато руйнувань на комбінаті, але Менінвест планує, коли це буде українська територія, усе збудувати.
Ми слідкуємо за новинами, обіцяють сучасне підприємство з урахуванням усіх екологічних норм.
Ми на це сподіваємось. Дуже хочеться чимшвидше.
— Люди розуміють, у який час ми живемо і намагаються бути корисними, вдячними мирному місту, — визнає керівник представництва громадської спілки «Зелений центр Метінвест» у Запоріжжі Олександр Балаба.
Ще одна з таких вдячних — Анна, електрослюсар з контрольно-вимірювальних приладів на комбінаті імені Ілліча в Маріуполі. Зараз живе на квартирі в Запоріжжі.
— Ходимо з сином, допомагаємо. На толоці не вперше – ми і в дитячому таборі наводили лад, і в «Дубовому гаю» фарбували, — розповідає Анна.
Нам пощастило, змогли вирватися з Маріуполя раніше.
24 лютого я була з нічної зміни. З 24 числа почали обстрілювати, і потім обстріли посилювались, ставали різноманітними, так би мовити.
Зараз там ні газу, ні води. А світло – одна лампочка може горіти, і все. Електропічку не ввімкнеш.
Місто мертве.
У квартирі нашій вікна разом з рамами повилітали, а що всередині – невідомо. Сам будинок ушкоджений, стіни.
В Юлії в Гуляйполі хата ціла, але жити в місті, яке щодня під обстрілами, нереально.
У Запоріжжі Юлія знімає житло, на толоку «Дбаємо разом» прийшла як би «від батьків учнів» 23-го ліцею. Її донька Аня зараз у таборі, а вчитиметься, як і багато дітей переселенців, у цьому ліцеї. Чи помістяться?
— У ліцеї три приміщення, зараз десь 1100 учнів і ще близько двох класів могли б мати, — відповідає без відриву від фарбування заступник директора ліцею №23 В’ячеслав Левченко. — У нас є третій корпус, без нього було би важко.
Тим часом після згуртовуючої праці на свіжому повітрі учасників толоки чекає приємна несподіванка — open air party чарівних дівчат з рок-гурту Фranko’ Катерини Стаценко і Тетяни Стаценко.
— Ми зіграли чотири програми «Затишок у тривожний час» для тих, хто робить добрі справи, — поділилася лідерка гурту Катерина Стаценко. — На один з концертів прийшов представник організаторів толоки. Він нас і покликав зіграти для волонтерів, для переселенців. Для нас це нормально.
Уміють же дівчата своєю щирістю надати концерту неперевершеної душевності. Їхня «толока» в парку Перемоги зі щирими піснями це вкотре довела.
Але навіть і затишний концерт ще не став фінальним акордом волонтерської акції. Кожного учасника чекав солодкий сюрприз – коробочка з комплектом шоколадок.
А в планах, як повідомив менеджер проєктів «Зеленого Центру Метінвест Запоріжжя» Ярослав Грошев – оновлення усіх парків міста. А значить – подальше згуртування, спілкування, підтримка.
Автор: Михайло Семеренко
Фото автора
Читайте також: Молодь запорізького промислового підприємства передала до військового госпіталю медикаменти та смаколики
Читайте наші новини на сайті zprz. city
Сообщение Вдячні переселенці прихорошили один з улюблених парків запоріжців появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/vdyachni-pereselentsi-prihoroshili-odin-z-ulyublenih-parkiv-zaporizhtsiv
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
