В унікального донора Валерія Галкіна милосердя – у крові. Його мати була Почесним донором СРСР
У тілі чоловіка в середньому 5 літрів крові. Запоріжець Валерій Галкін здав уже 200 літрів. І не зупиняється.
Про те, чому його вабить донорське крісло і чи вигідно здавати кров – у нашій розмові з єдиним в Україні лікарем, який став заслуженим донором.
Валерій Галкін. Його донорський стаж — 50 років
— Коли це сталося вперше? Розкажіть, Валерію Павловичу.
— У травні 1972 року мене призвали до армії. Там першого разу й здав кров. В армії неодноразово ще здавав. Ось так я розпочав своє донорство. І продовжую практично безперервно донині.
Валерій Галкін у 20 років
— Де джерело такого феноменально тривалого благородства? Це потреба, звичка, почуття обов’язку?
— Приклад мами – ось те джерело. Мама Ганна Петрівна була Почесним донором СРСР. А ще — дуже чесною, справедливою людиною, завжди допомагала іншим. Такими були риси її характеру.
По-моєму, вперше з проханням здати кров до мами звернулися колеги. Вона відповіла: так. І відтоді стала здавати. 1967 року маму нагородили знаком «Почесний донор СРСР». Я був тоді ще малим, але це бачив, знав.
Так що приклад мами надихає. І бажання допомогти людям. Я ж на «швидкій» працюю — хочеться, аби хворий, якого привозиш, вижив, непокоюсь за його долю. Згодом телефоную, дізнаюся, як він там, яку терапію надавали.
Та й приходив неодноразово до тих, кого рятував, — питав, як почуваються.
Від мами все. Я такий же, це гени.
— Давайте про гени й поговоримо.
— А батько мій, до речі, брав участь у зйомках «Весни на Зарічній вулиці». Пам’ятаєте, вчителька прийшла на завод і там паровоз побачила? На цьому паровозі мій тато якраз був.
— О, це той трофейний паровоз, збудований у Відні! Ми про нього писали тут.
Кадр з «Весни на Зарічній вулиці»
— А я, можна сказати, народився на «Запоріжсталі».
— ???
— У заводській медсанчастині, що на вулиці Сєдова, було пологове відділення. От там я й з’явився на світ.
— І на цьому світі чимало людей врятували своїм донорством. Скільки крові віддали, не підраховували?
— Майже 200 літрів.
— 200 літрів – це ж ціла діжка!
— Я не зупиняюся, здаю і далі. Єдиний такий ще — Володимир Ніколаєв з Дніпра, йому 77 років, він і досі, так би мовити, донорує.
— Вікові обмеження для донорів є?
— Фактично немає. Наприклад, Ніколаєв здає у свої 77. Отак ми з ним удвох. Йому за це діло присвоєно звання Героя України.
— А які відзнаки маєте ви?
— Звання «Заслужений донор України». Малинова коробочка є, і там на бархаті цей значок срібний.
Державна нагорода Валерія Галкіна — знак «Заслужений донор України»
У мене два звання: «Почесний донор України» і «Заслужений донор України». Почесний — це одне посвідчення, а Заслужений — друге. Спочатку дається звання Почесного, таких донорів досить багато. Для цього треба виконати, наприклад, 40 донацій крові в максимально допустимій дозі. А на Заслуженого — 100 і більше.
Посвідчення про те, що Валерій Галкін — Почесний донор України
Після Почесного він став ще й Заслуженим донором України
Спершу я став Почесним донором України. А заслуженого мені присвоєно Указом Президента України в 2009 році.
Ні до мене, ні після мене в Запоріжжі другого Заслуженого донора України не було і немає.
А серед лікарів я Заслужений донор — єдиний в Україні.
Фельдшери, медсестри є, однак їх мало дуже, а лікарів, крім мене, немає.
— А які пільги цей ваш статус дає?
— Хіба що використання відпустки в зручний для донора час.
Загалом, усе на папері лише.
У Законі «Про донорство крові та її компонентів» є позначка, що місцеві ради можуть встановити додаткові пільги. А я ж один заслужений у місті.
Розумієте, якщо законом передбачені пільги на оплату житлово-комунальних послуг таким, як я, почесним, а я тим паче почесний плюс заслужений — то одному вже можна було би зробити такі пільги. Це ж крапля в морі… Крапля в морі.
Я вперше звернувся років п’ять тому — до депутатки міської ради.
Вона спочатку так зацікавлено: «допоможу», «піду до мера на прийом, доповім усе особисто». Два роки мене промаринувала й нічого не зробила.
Згодом я підійшов до директора медичного об’єднання «Трансфузіологія» обласної ради Віктора Субботовського.
Він гарно мене зустрів: «Звичайно, ти в нас один такий». Написав клопотання.
Я поніс його в мерію, хотів віддати міському голові Володимиру Буряку. Його не було, мені сказали, аби залишив клопотання, а вони вже передадуть меру.
Зрештою, прислали відписку. Відмова, коротко кажучи.
Минув ще рік-півтора, я знову пішов у мерію.
Володимира Буряка якось зустрів. Він сказав: «Розберусь, запитаю там, де ваша заява».
Одним словом, закінчилося це нічим.
Кілька місяців тому я знову підійшов у мерію. На цей раз вислухали з увагою, і я в заяві чіткіше написав, що в місті один такий.
Сказали: «Так, розберемося і допоможемо».
За законом вони можуть надати мені пільги, а фактично — ніяк.
— У законі також записано, що, крім місцевих рад, такі пільги можуть встановлювати міністерства, облдержадміністрації. Може, є сенс звернутися ще до МОЗ, Мінсоцполітики, обласної держадміністрації?
— Можливо, звернуся ще раз. Я й до секретаря Запорізької міської ради Анатолія Куртєва писав. Адже маю поважний вік.
— Ви понад 300 разів здавали кров. А як часто це можна робити?
— Раз на два місяці, 6-7 разів на рік. Але я здавав і частіше.
І певну частину крові здав на плазму, а там інтервал – раз на 14 днів.
— Тобто, надходить момент, коли ви відчуваєте потребу здати кров — ідете й здаєте?
— Потреба завжди є. А інколи телефонують і просять здати кров в екстреному випадку.
— Як тільки термін між донаціями закінчується, зразу йдете?
— Так.
— За раз скільки крові беруть?
— По-різному. Мінімальна доза — 250 мілілітрів, і до максимальної — 500 мілілітрів з урахуванням здачі на аналіз.
Я ніколи мінімальну дозу не здавав. Лише максимальну — 500 мілілітрів, пів літра.
— Неймовірно: щільний графік, максимальні дози. І так 50 років.
— Останні років десять вливають хворим здебільшого плазму. Цілісну кров зараз вводять мало. Головним чином, переганяють її на еритроцитарну масу, яку використовують з певною метою, а плазма окремо йде — задля інших потреб.
— Ви працюєте на нелегкій роботі — виїзним лікарем бригади швидкої допомоги.
— «Швидка» — це, взагалі, фронт. Справжнісінький фронт. Я ж в армії служив, там всяке бувало, але тут, на «швидкій», чого тільки не трапляється. Ви знаєте, що нашу фельдшерку вбили років десять тому?
— На жаль, знаю. Ми писали про цю печальну історію.
— А я одного разу приїжджаю на виклик, а там жінка неадекватна, п’яна. Вона виходить з кімнати – і б’є мене кулаком у шию. Я потім днів десять не міг говорити.
Мені сказали: якби хрящ був ушкоджений дуже сильно, усе життя ходив би з трубкою. Такі от випадки.
— Здавати кров ви теж ходите, як на роботу. Куди саме?
— Раніше здавав переважно в п’ятій лікарні, а тепер на обласній станції переливання крові. От і три дні тому здав там максимальну дозу — 500 мілілітрів.
Автор: Михайло Семеренко
Читайте також: Запорізькому шпиталю для поранених захисників терміново потрібна кров
Ще про цю благородну справу: Запорізька молодь здала кров для поранених захисників — фото
Сообщение Ідеальний донор із Запоріжжя здав діжку крові появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/idealniy-donor-iz-zaporizhzhya-zdav-dizhku-krovi
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
