Запорізькі «янголи Перемоги» вже на передовій

Запоріжець Герман Дубінін забрав з собою на позиції «янголів Перемоги»

Ляльки-мотанки «янголи Перемоги» для військовослужбовців 9 полку оперативного призначення НГУ виготовили запорізькі журналісти та медійники з окупованих територій, які знайшли прихисток у Запоріжжі.

Гвардійці отримали обереги під час заходу «Герої серед нас» у Центрі журналістської солідарності НСЖУ. На час проведення зустрічі з військовослужбовцями частини, які до служби в Нацгвардії працювали у ЗМІ, Центр став «Гвардійською вітальнею».

Під час заходу молоді військовослужбовці познайомилися зі своїми побратимами-медійниками, дізналися про їхні творчі здобутки у мирний час, про життя на фронті і про те, про що вони мріють.

На зустрічі були присутні чотири працівники ЗМІ, які практично відразу після повномасштабного вторгнення росії пішли захищати рідний край. Гвардійцями стали Богдан Василенко, Герман Дубінін, Володимир Подчоса і Артем Тимченко.

Старший сержант Богдан Василенко — відомий запорізький опозиційний журналіст. Запоріжці знають Богдана по публікаціям в газеті «Субота плюс», а також — як редактора медіа-порталу «Гвозди» і популярного телешоу «Дебати на Суспільному».

До військової частини 3029 НГУ Богдан потрапив вже 25 лютого. З березня до серпня командир відділення автороти знаходився на передовій Запорізького напрямку в районі бойових дій.

Його “окопными рассказами” з головним героєм Даніловим зачитувалися колеги — про життя на війні Богдан писав детально та з гумором. Але ці відверті розповіді напевне не сильно подобалися командуванню. Словом, Богдана з окопів забрали у Запоріжжя — в пункт постійної дислокації частини. І тепер він — воєнкор, пише матеріали про гвардійців 9 полку оперативного призначення.

На військовій службі Богдан був 25 років тому. Строкову службу у 1996 році разом з братом Тарасом проходив у прикордонних військах, у Львові. Там і отримав звання “сержант”.

— Назвати то службою було складно, — згадує Богдан. — Як такої армії не було. Жерли ми варену капусту, найдобрішим був варений горох.

За весь час я зробив 5 пострілів — невідомо куди, невідомо, чи попав. Це нікого не цікавило.

Зараз, звичайно, супервійсько. Недарма ми росіянам дриндюлей відвішуємо. Дуже разючі зміни! Армія є, і вона доволі сильна.

Солдат Герман Дубінін майже 20 років пропрацював радіожурналістом. І увесь час — в редакції радіо “Запоріжжі”. У Германа є також невеличкий досвід газетяра — близько року працював в газеті “Индустриальное Запорожье” і тележурналіста — на «Суспільне. Запоріжжя» до війни пропрацював більше року. Автор п’єси «Бліндаж». По цій п’єсі була поставлена радіовистава, яка здобула кілька нагород. Акторами стали колеги Германа Дубініна. П’єсу він написав під час перебування у госпіталі.

До частини 3029 НГУ Герман Дубінін прийшов служити 5 березня. Майже відразу потрапив на передній край Запорізького напрямку, де знаходиться і на цей час. Заряджаючий гармати. Учасник АТО.

— Я вважав, що як журналіст зможу принести більше користі, — розповідає Герман. — Але коли на фронт пішли Слава Зайцев, Царство йому Небесне, мої друзі, які служили в АТО, я вирішив також йти.

Подумав, якщо я маю військову спеціальність “артилерист-навідник”, якщо вже держава витратила кошти на моє навчання, то треба йти воювати. І 4 березня пішов.

Правда, гра долі: я навідник, але так склалося, що поки що я заряджаючий гармати. Так вийшло. Моя вага 65 кілограмів, снаряд важить 22. Тобто 3 снаряди — це Дубінін.

Герман зазначив, що артилерія не стикається щільно з ворогом, вона знаходиться трохи далі і артилеристи не бачать ворога в обличчя.

— Але за артилерійської підтримки виконуються усі операції, — зазначає артилерист.

Про армійську службу колега розповідає охоче.

— Я не служив строкову, — розповідає Герман. — Тому не знаю, яка армія була колись. Але можу сказати, що вона ставала на ноги на моїх очах. Армія нарощує м’язи і це видно неозброєним оком.

У 2015 році Герман Дубінін був призваний на військову службу по мобілізації. В зоні АТО виконував бойові завдання у складі 128 бригади ЗСУ. Статус учасника бойових дій отримав у 2016 році під Авдіївкою.

— Пишаюся цією службою, — зазначає військовослужбовець. — Хотів і цього разу попасти в 128 бригаду. Там багато моїх друзів, багато загинули. Але нас не питали: куди відправив військомат, туди й поїхали. На жаль, до неї не потрапив. Службою в Національній гвардії України я також пишаюся. Думаю, скоро наше військо буде серед очільників списку найсильніших армій світу. Я в цьому переконаний.

— Германе, наскільки відрізняється служба в зоні АТО і нинішня?

— Дуже відрізняється. Там я чекав, коли буде “дємбєль” і я приїду додому. У мене був дім. Зараз ворог відняв у мене усе, відняв країну. Нам треба її визволяти. Зараз воюю на Запорізькому напрямку.

— Журналістика вас не відпускає, ви часто пишете на своїй фейсбук-сторінці.

— Від журналістики я відпочиваю. Я хочу стати письменником. Тому мої записи — це більше письменницький зуд. А от розповіді Богдана Василенка, коли він працював у окопах, то це дійсно нотатки журналіста.

Я так не можу. Я розтотожнююсь, вигадую героя. Тобто я більше тяжію до письменницької праці. Можливо, ці записи стануть основою нової книги. Дай Бог!

Старший солдат Володимир Подчоса до війни працював на телебаченні – головним інженером на «Суспільному. Запоріжжя», а потім на каналі «МТМ» провідним інженером ПТС. З 25 лютого він – водій-електрик зенітної ракетно-артилерійської батареї. З березня знаходиться у зоні бойових дій.

Строкову Володимир служив у 2006 році в Севастополі. Мав звання — старший матрос.

— Служив зв’язківцем, але ремонтником, — згадує Володимир Подчоса. — Наша частина відповідала за зв’язок між щтабом флоту і оперативним черговим, а також підрозділами ВМС України по Криму.

У мене була служба практично без автомата, але з викруткою та комп”ютером, принтером, обладнанняv для ремонту.

Після цього були кілька зборів тероборони. Там у мене спеціальність — сапер.

27-річний Артем Тімченко — наймолодший з гвардійців—працівників запорізьких ЗМІ. До війни — телеоператор каналу “МТМ”. Артема Тімченка призвали 27 лютого. Командир відділення дротового зв’язку батальйону оперативного призначення. З березня — у зоні бойових дій.

За словами Артема, він більше військовий, ніж медійник.

— У 2015 році, після закінчення коледжу, сам прийшов до військомату — забирайте, — ділиться Артем. — Я тоді ще не розбирався. Думав, раз сам прийшов, доброволець, то й ставлення буде відповідне. Ага!

На строкову потрапив до частини 3026 Національної гвардії.

У 2018 році підписав контракт у частині 3018, теж НГУ. Але це вже була справжня бойова частина, яка заточена виключно під задачі АТО. Почалися збори, ротації, дізнався, що таке військове забезпечення… На полігонах та в ротаціях проводив більше часу, ніж в самій частині.

У 2020 році закінчив службу, влаштувався на “МТМ” телеоператором. І тут на тобі! 24 лютого пішов до військомату як оперативний резерв першої черги. А 27 лютого, практично відразу, відправився на передок на Запорізькому напрямку, де перебуваю і понині.

Учасники зустрічі подивилися відеовізитки, у яких про медійників-гвардійців розповідали їх цивільні колеги. Працівники ЗМІ, які тимчасово поміняли комп’ютери та камери на автомати і гармату, відповідали на запитання ведучої заходу і їх відповіді давали можливість молодим гвардійцям краще пізнати своїх старших побратимів.

На закінчення зустрічі відбулися дві приємні події. Заступник командира полку по роботі з особовим складом Валерій Судома вручив гвардійцям відзнаки міської ради, якими вони були нагороджені до Дня захисників і захисниць.

Почесні грамоти виконавчого комітету міської ради отримали Володимир Подчоса і Герман Дубінін, а медалі “За особистий вклад в розвиток міста Запоріжжя” Валерій Судома вручив Артему Тімченку та Богдану Василенку.

А усі присутні отримали на згадку обереги — синьо-жовті браслетики, які сплела журналістка-переселенка з Енергодара Алла Шамрай, та маленьких “янголів Перемоги”.

Їх власноруч під керівництвом арт-терапевта Ольги Манжури у Центрі журналістської солідарності виготовили журналісти, які покинули тимчасово окуповані території і зараз мешкають в Запоріжжі.

Про те, який сакральний смисл вклали майстрині-медійниці у «янголів Перемоги» — крихітні ляльки-мотанки з крильцями, розказали Вікторія Горбатко з Бердянська, Алла Шамрай з Енергодару, секретар НСЖУ Людмила Долженко та голова ЗОО НСЖУ Наталія Кузьменко.

— Ви отримуєте обереги, в які ми вклали свої серце, душу. І безмежне сподівання на Перемогу нашого народу у цій страшній кривавій війні, — сказала Вікторія Горбатко. — Ми плели їх з вірою, надією та любов’ю. Бажаємо усім дожити до Перемоги!

А Алла Шамрай розповіла, що ляльки-мотанки — це народні обереги.

— Як розповідала нам арт-терапевт Ольга Манжура, кожен вузлик, кожна нитка має значення. Тут вузлики на життя, здоров’я, повернення додому. Але основний вузлик — на Перемогу. Енергодар, де окупанти чинять ядерний терор, неймовірно чекає на Перемоггу! — підкреслила Алла Шамрай.

… На своїй фейсбук-сторінці Герман Дубінін вже виставив фото “янголів Перемоги” на передовій.

«Янголи завжди поруч із солдатом. До речі, це привід поменше матюкатися. Доки нас вдома чекають друзі та рідні ми сильні», — написав заряджаючий гармати.