Вижити у пеклі: фоторепортаж про людей, які залишаються в Оріхові

Оріхів з перших днів вторгнення знаходиться на шляху російських окупантів до Запоріжжя. Тут залишається близько 2-х тисяч місцевих жителів попри те, що місто ще активніше почали нищити з усіх видів озброєння. Оріхівці виживають без електроенергії, газу та водопостачання.

Журналіст «Акцента» відвідав Оріхів у день, коли його знову обстрілювали з РЗСО «Град», і поспілкувався з заступницею міського голови Світланою Мандрич. Вчора ми публікували інтерв’ю, у якому розповіли про актуальний стан справ у місті. Після розмови з представницею влади ми пішли вулицями Оріхова, аби дізнатися як і чому тут залишаються люди.

Перша локація, яку вдалося відвідати — одна з місцевих шкіл, корпус якої було відновлено незадовго до вторгнення окупантів. Всредині ми побачили понівечений дах, а в одному з коридорів лежав снаряд від «Граду». Всюди побиті вікна. Цій школі нещодавно виповнилося 140 років. Як нам відомо від представників влади, у місті не залишилося жодного навчального закладу, який не обстріляли росіяни.

«Акцент» вже писав, що інтенсивність ударів по місту за останні тижні зросла до критичного рівня. В одну з ділянок житлового сектору окупанти завдали за день аж 4 удари авіацією. Один з місцевих жителів тут загинув. Руйнування від авіації чи не найсерйозніші — розбито магазини, багатоповерхівки та приватні будинки, але на одному з дахів ми все ж побачили двох чоловіків, які лагодили покрівлю.

Поспілкуватися з оріхівцями нам вдалося поблизу облаштованого підвалу однієї з багатоповерхівок. Чоловіки і жінки на вході у сховище встановили піч та заготовлюють дрова для неї. У повітрі стоїть дим від буржуйки.

Тут збираються місцеві, які живуть у багатоповерхівках поряд. До стіни будинку прилаштували споруду з накидкою, де можна відпочивати, коли на вулиці безпечно. У них є доступ технічної води, а питну доводиться шукати щоразу у різних місцях.

«А як я звідси поїду? Тут залишаються люди, яким потрібна допомога. Ми не можемо це робити. Без нас їм буде важко» — каже чоловік, який показав нам сховище.

Разом з місцевими чоловіками ми пройшли на місце, де ворожий снаряд вбив двох фахівців місцевого РЕМу Романа Мельника та Дмитра Стариченка, ще двоє електриків отримали поранення. Тут знайшли вирву, сліди від крові та кепку з діркою від уламку. Можливо, вона належала одному з електриків. Місцеві кажуть, що коли сюди «прилетіло», вони знаходилися за сотні метрів, але їм все одно заклало вуха.

Ми пішли далі, і зустріли родину з дитиною поблизу одного з під’їздів. Люди нагрівали чайник на вогнищі, поряд лежав хліб та інші продукти. Кажуть, у місті все ще можна знайти 1-2 працюючих магазини. Нарізний хліб коштував 25 гривень. Родина зізнається, що збирається виїжджати і оформляти матеріальну допомогу, бо останні тижні витримати те, що відбувається, неможливо.

За звуком працюючого генератора ми дійшли до магазину, вхід у який розбито. Біла запасного входу тут бачимо багато людей різного віку, які прийшли до «зарядної станції» — це купа розеток і переносок, які заряджають телефони. В магазині працює оплата картою та є всі необхідні продукти. П’ємо каву «3 в 1» і рушаємо далі під дощем. var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }

Поблизу одного з підвалів багатоповерхівки вітаємося з жінкою, яка відпочивала на стільці. Навколо — скло та величезні вирви. Вона веде нас за собою до приватного сектора поряд. Тут її зруйнований будинок.

«Я у серпні поховала чоловіка. А тепер зруйновано мій будинок. Мене врятував бог. Я вийшла звідси за 15 хвилин до удару. Як би тут був чоловік, я б не встигла. Він наче знав, та залишив мене вчасно» — розповідає оріхів’янка, лише витираючи сльози з обличчя.

Обмірковували побачене, доки чекали машрутку до Запоріжжя. Напрошується прагматичний висновок — люди залишаються в Оріхові з різних причин, але кожен з них не уявляє життя поза рідним містом, у якому б пеклі воно не знаходилося. Нажаль, евакуацію гальмуює питання фінансів. Непідйомна арендна плата за житло для тих, хто й так витратив вже всі кошти, змушує продовжувати жити під обстрілами і чекати перемоги.

Але, влада Оріхова все ж пропонує допомогти у вирішенні цього питання:

«Ще раз звертаюся до оріхів’ян. Дорогі мої, я вас дуже прошу. Якщо є можливість… Ми вам допоможемо евакуюватися. Спочатку до міста Запоріжжя, а потім на Центральну або Західну частини України. Є можливіть виїхати сім’ям з дітьми. Нажаль, залишаються досі батьки, які… Я не знаю, як сказати. Які не переживають за те, що у нас прильоти. Дітей неможливо втримати у бомбосховищах, а зараз такі прильоти… Вирви по всьому місту. Я вас дуже прошу евакуюватися. Зима буде дуже важкою» — казала у інтерв’ю «Акценту» Світлана Мандрич.