"Ви до Степногірська їдете? Там хвилин 15 тому ворожий літак відпрацював. Майте на увазі і будьте обережні", — чуємо, як на блокпості говорять команді рятувальників, які везуть хліб для мешканців "сірої зони". Три рази на тиждень і щотижня ДСНС-ники розвозять хліб, воду та інші побутові речі в Оріхів, Гуляйполе та Степногірськ. Вони роблять це, ризикуючи життям, адже вони знають, що там на них дуже чекають. "Основне навантаження йде на підрозділи, які знаходяться на лінії зіткнення або ж у "сірій зоні". Там дуже високий ризик для особового складу", — каже речниця ГУ ДСНС у Запорізькій області Юлія Баришева. Вона додає, що запорізькі рятувальники щодня продовжують виконувати завдання за призначенням. Це не лише ліквідація наслідків обстрілів, але й надання гуманітарної допомоги. Машина з хлібом приїхала до Степногірського пункту незламності. Там вже на нього чекали. Через загрозу ворожого удару всі працюють дуже швидко і злагоджено. Волонтери кажуть, що отримують хліб не лише для свого селища, а й сусіднього — Кам lsquo;янського. Через те, що воно знаходиться в "сірій зоні", їхати туди дуже небезпечно. "Староста села приїде чи машину пришле і ми передаємо. 250 людей залишилось в селі, а в Степногірську близько 1000, в тому числі 70 дітей. Газу немає, та й не було ж ніколи, води немає з березня минулого року, лише привозна та із свердловин, світло то є, то немає. Все від ворожої активності залежить", — говорить волонтерка Наталя. До війни жінка працювала керівником музичного гуртка у дитячому садку, а нині — допомагає приймати, сортувати та роздавати гуманітарну допомогу. "Чекаємо на перемогу. Тримаємось та все, що від нас можливо, ми все робимо: роздаємо людям одяг теплий, взуття, побутові речі різні. Людей підтримуємо, як можемо", — говорить вона. Їй 62 роки, її діти виїхали з містечка, залишивши свій будинок. Пані Наталя зізнається, що росіяни обстріляли подвір’я приватного будинку, де мешкала родина. Вибито вікна, двері, знесено паркан. "Прильот був hellip;. Позабивали все і так і живу там, сама. Вночі найстрашніше. Не знаєш, коли і куди прилетить. Вдень якось всі гуртом, а в ночі всі ж окремо. Телефонуємо один одному, питаємо живий чи ні, біжимо допомагаємо, як треба. Якщо вогнепальними снарядами по нам б’ють, то тушимо пожежі, визиваємо пожежників. Робимо все, що можемо", — розповідає Наталя Лосєва. Її колега по волонтерський діяльності додає, що вже майже за рік як по звуках навчились розрізняти, з чого ворог гатить. "Кожен день обстріли. Нас не попереджають про атаки, але ми чуємо, якщо один раз бахнуло, то точно буде ще. Люди ховаються в підвали, між стін hellip; Буває з 12:00 до 15:00 гатять, буває всю ніч, буває з 5:00 до 8:00 ранку, коли заманеться. Сьогодні зранку авіація їхня була, "працювала" по нам", — говорить жінка. На питання, а чому вони не їдуть хоча б до Запоріжжя, жінки відповідають майже разом: "Ну всі ж мешканці виїхати не можуть. Хтось же має робити цю роботу? Ми роздаємо речі, продукти. У нас бригада вже ціла". Хліб, який привезли із Запоріжжя, в пункті незламності швидко перевантажили в машину, яка відвезла його до Кам’янського. Водії — мовчазні, попадатися в об’єктив фотоапарату теж не дуже хотіли. Кажуть, що живуть в такому місці, де ворог зовсім близько. Розповідати про життя у "сірій зоні", за їхніми словами, особливо немає чого. Людей мало, цілих будинків — жодного. Магазинів, аптек чи чого іншого в селі немає від самого початку повномасштабного вторгнення. Не живуть, а виживають. Тим часом у дворі пункту незламності чоловіку, який прийшов за хлібом та водою, стало зле. Рятувальники швидко допомогли йому зайти всередину, виміряли пульс та викликали лікаря. Попри напружену безпекову ситуацію та постійні звуки вибухів, лікарка прийшла за лічені хвилини. Попередньо, у людини стався інсульт або підвищився тиск. Голова Степногірської громади Ірина Кондратюк додає, що в селищі, як і раніше немає централізованого водопостачання. Воду привозить обласний водоканал, місцеві фермери, а також є можливість набирати її з приватних свердловин. "Дуже вдячні волонтерам, які привезли нам насос для свердловини, бо наш перегорів. Дякуємо аварійним бригадам, які кожен день та навіть по кілька разів на день ремонтують світло. Дякуємо рятувальникам, які допомагають нам, приїжджають на ліквідацію наслідків ворожих обстрілів", — каже вона. Люди зізнаються, що звикли спати в одязі в холодних домівках, швидко бігти в укриття під час чергових обстрілів, приймати душ з пластикових бутилів та навіть вміють прати, "заправляючи" пральні машини привозною водою. Вони кажуть, що дуже втомилися, але вірять в перемогу та чекають, коли всі мешканці рідного селища повернуться до рідних домівок. Як живуть люди у прифронтовому Степногірську, читайте у репортажі 061 за посиланням. Підписуйтесь на наш канал в Telegram, щоб не пропустити важливі новини міста та області.
Джерело: 061.ua Источник: https://www.061.ua/news/3546936/bijci-dsns-rozvozat-hlib-v-gromadi-zaporizkoi-oblasti-so-opinilis-v-zoni-vedenna-bojovih-dij-fotoreportaz
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
