Військові заспівали колядки для мешканців прифронтового Гуляйполя,

“Нехай поміч господа завжди з нами буде. Хай кожної днини, кожної години він нас всіх благословить. Орда хай вся згине, “Гради” і “Урагани” нехай нас минають, а худібка і бджілка нехай в нас всіх зростає”, — побажали військові 102-ої бригади ТрО мешканцям прифронтового Гуляйполя.

Сьогодні, 25 грудня, бійці заспівали колядки в місцевому Пункті Незламності.

Як це було — далі в репортажі 061.

“Мі вже півтора роки боронимо підступи Гуляйполя. Ми фактично від самого початку на цьому напрямку. Ведемо активну оборону. Людей залишилось не багато, місто дуже сильно побите”, — говорить військовий 102 бригади ТрО. Його звати Назар, йому 29 років. Як він сам про себе каже: “до війни робив кар’єру музиканта”. Він виступав у складі гурту (точніше це була вокальна формація) “Ньюфран”. У 2019 році вони навіть брали участь у “Х-факторі”. Назар говорить, що музика назавжди залишиться в його житті, але зараз важко сказати, що буде після війни.

“Ми хотіли привітати людей. Заспівали. Бачили, що люди деякі навіть плакали”, — каже він.

Його побратим на позивний “Окунь” має музичну освіту, з оркестром гастролював Європою, а зараз б’є ворога на Запорізькому напрямку.

“Наскільки важко музиканту бути на фронті?”, — запитуємо.

“Я звик грати. Мені дуже не вистачає того, але якщо ситуація дозволяє, то час від часу граю. Маю сопілку, губну гармошку. Тексти колядок, які сьогодні заспівали, складав наш побратим. Він зараз у відпустці, а торік колядував з нами. Мотив пісень наш — гуцульський”, — розповів боєць.

“Наш батальйон другий рік поспіль колядує. Це наша традиція і ми хочемо аби вона була з нами”, — пояснює заступник командира батальйону Олег має позивний “Синоптик”.

Питаємо, а звідки такий позивний. Виявилось, що він вчився на синоптика та раніше працював інженером-метеорологом.

“То це ви таку погоду загадали на Різдво (на вулиці якраз йшов сніг, — ред.)?”, — жартома питаємо.

“Погода сприяє нашій коляді. Така погода дає нам безпеку. В таку погоду безпілотники не літають”, — відповідає та жадає, що ворог постійно намагається пробитись, але наші військові дають відсіч.

У Пункті Незламності сьогодні зібралось багато людей. Одні прийшли аби отримати гуманітарний хліб, інші — випрати речі, треті — зарядити телефони. В одній з “незламних” кімнат працювала перукарка, до якої навіть була невеличка черга.

“Пункт Незламності 8 місяців працює. Він один на все місто. Люди приходять і беруть продукти, які можна швидко приготувати. Рятувальники привозять хліб та гуманітарну допомогу”, — пояснює керівник чи старший, якого звати Сергій.

Попри щоденні обстріли в місті залишається близько 1800 людей. Серед них є й ті, хто на початку повномасштабного вторгнення виїхав, але потім повернувся в рідне Гуляйполе. Люди кажуть, що не розуміють, як це кинути дім і жити в чужому місті.

“В кожної з нас своя причина. Я живу в місті, в своїй хаті, хоча й всі вікна побиті. Сюди приходжу, бо тут тепло людське, гарячий чай, продукти. Хліба ж не купимо ніде. Ми чекаємо миру”, — говорить пані Мирослава.

Вона подякувала військовим за те, що подарували часточку свята.

“Коли листя було, то не так видно було, що місто таке побите. Зараз кожне нове руйнування видно. Відновити можна, аби бажання було”, — приєднується до розмови місцевий мешканець на ім’я Микола.

Він говорить, що буквально вчора ввечері ворог обстрілював з “Градів” Гуляйполе.

“Чути виходи … 3-4 секунди і “прильот”. Хаотично б’ють, не можна вгадати, куди пролетить”, — розповідає.

Він вивіз дружину і дитину у Житомирську область, а сам повернувся в місто.

“Чого не виїхали самі?”, — звертаємося до чоловіка.

“На 2000 “переселенських” сидіти в Запоріжжі смислу немає, а тут я допомагаю. В чотирьох стінах якщо самому сидіти, то можна з глузду зійти. З минулого року в місті немає ні світла, ні газу, ні води… нічого. Сюди люди приходять, бо знають вже, коли і яка допомога буде. Так і живемо”, — відповідає.

Мешканці прифронтового міста, на жаль, вже звикли до такого життя і кажуть, що їм нічого не треба. Головне, аби не стріляли.

“Раніше в церкву ходили лише на Великдень. Зараз ми кожного дня надіємось на Бога і наших хлопців-оборонців”, — каже одна з жінок, що прийшла в Пункт Незламності.

Люди збирають дрова аби топити в оселях, набирають дощову воду аби було на чому готувати, заряджають ліхтарі, бо іншого світла немають і вірять в те, що наші військові виб’ють ворога.