Сергій Скібчик до початку повномасштабного вторгнення працював редактором газети “Володимирецький вісник”. 24 лютого 2022 року він вирішив піти на фронт і захищати Батьківщину. За два роки він встиг побувати водієм на передовій, й працював у прес-службі. Наразі він працює прес-офіцером у 65-й окремій механізованій бригаді на Запорізькому напрямку.
Акцент публікує розповідь Сергія Скібчика про шлях від журналістики до війська.
Початок шляху в журналістиці
Два роки війни і два роки я відірваний від процесів локальної журналістики, яка наближена до людей. Загалом маю 24 роки журналістського стажу. 14 з них пропрацював редактором газети. Починав із комунального видання. Було складно отримувати дотації на редакцію, щоб вона виживала. Так сталося, що одразу як я очолив редакцію у 2012 році, ми одразу посварилися з місцевою владою. Ну, мабуть, до того йшло, тому що в нас було своє приміщення, яке було створене за часів радянського союзу. Там була редакція і друкарня. Влада вирішила, що частина цього редакційно-видавничого комплексу належить їм, тому вони вирішили передати її на новостворене радіо. Це було нечесно, бо ми домовлялися про те, що приміщення будуть в нас брати в оренду, а не забирати у власність. Ну і от тоді нам почали змінювати дотації. Але той спір ми все-таки на свою користь вернули. Довелося звертатися і в спілку журналістів. Довелося голові районної ради на сесії вставати і вибачатися за незаконне рішення та скасовувати його через генеральну прокуратуру.
Тому в мене редакторська кар’єра була непроста, але я маю долі подякувати за те, що вона почалася не з компромісу між тим, що треба заробляти гроші і враховувати побажання влади і шукати між журналістськими стандартами компроміс. Ми перейшли повністю на самоокупність. Навіть ми не просили, щоб нам допомагали організовувати передплату. Тираж впав із 8000 до 5000 примірників на місяць, але поступово ми його вирівняли. Тоді була чорно-біла преса, яка потихеньку лише пробувала переходити на колір. І от ми були першою газетою в області, яка освоїла колір і перейшла на нього.
Практично в кожному номері ми старалися спланувати наперед ключові теми, складали план на 3 місяці.
Досвід роботи редактором
Оскільки я був молодий редактор, то багато вчився. Ми намагалися робити такі матеріали, щоб їх чекали люди. Тоді почалися культурні реформи, коли починали школи об’єднувати, закривати спортивні школи. Ми всі ці теми тримали на слуху і потихеньку набували собі аудиторію настільки, що наша газета в кожному випуску мала певний інформаційний вибух.
Робота з молодим колективом
Я набрав у газету молодих практикантів. Я попереджав одразу, що жодної практики не підпишу, якщо ви не хочете працювати. Пропонував оформити мінімальну ставку і доплачувати, але студенти мали працювати як справжні журналісти. Мабуть, із тих мовних 10 людей, які приходили до нас на практику, двоє таки змінили професію, бо не думали, що професія журналіста така складна. В нас була Рівненщина, край бурштиновий, там трошечки нелегальних промислів, багато гострих тем. І вони є в кожній області, а влада дуже до них чутлива.
Перехід від газети на онлайн-журналістику
Ми перше в області локальне видання, яке відкрило сайт, а потім ще один. На одному можна було без цензури писати коментарі, а на іншому новини. У такий спосіб ми вчилися, освоювали нові жанри, переходили на формат інтернет-журналістики. Деякі колеги не витримали оцих викликів, коли доводиться вчитися, перевчатися, із газети друкованої в газету електронну. Вони казали, що вже 5 років працюють в газеті, мають авторитет, і не хочуть, щоб я змушував по 10 разів переписувати заголовок. Декілька співробітників тоді пішли від мене. У нас газета була доволі така неординарна, неоднозначна, ми завжди зачіпали теми, які боялися зачепити навіть обласні видання.
Робота в журналістиці після початку війни в 2014 році
Коли у 2014 році почалася війна, я їздив як редактор, як журналіст і як волонтер по сходу. Мене питали: «Для чого? Чого ти з Рівненщини прешся на Донеччину? Кому воно потрібне? Війна десь там”. Тоді я зрозумів, що є така стратифікація, коли нас розділяють — війна там, а ми отут. Я намагався ці всі речі доносити через призму власного погляду, через свої якісь матеріали. Тоді ми також активно починали працювати з роздержавленням, починали проєкт реформованої преси української армії. Ми могли виїхати десь на Донеччину чи на Луганщину і робити матеріали, репортажі. Це дуже об’єднувало і давало розуміння того, як журналістика має працювати в умовах війни, в умовах України, яка бореться за свою незалежність.
Початок повномасштабного вторгнення
Коли почалася повномасштабна війна, я дозрів уже до того розуміння, що треба змінювати перо на автомат. Я прийшов у військомат і сказав, що готовий служити. Я думав, що мені як журналісту скажуть, як будемо працювати, бо коли починається війна є певні протоколи і преса підпорядкована іншим законам. Але мені сказали: “Хочеш служити — тримай повістку”. Вже на другий день я був у ЗСУ. Я абсолютно не шкодую про свій вибір, це було усвідомлене рішення, яке важко давалося моїй родині. Вони не розуміли, чому я журналіст міг би лишитися й підсилювати інформаційний фронт, лишитися з сім’єю і колективом, виживати й друкувати ті ж матеріали про війну, але я зробив такий крок. Інколи треба бути не просто репортером, журналістом, а й громадянином своєї країни.
Початок військової служби
Я починав військовим водієм. Мені дали ЗІЛа 131-го. Я ще у військоматі казав, щоб мене не призначили на посаду, в якій я взагалі нічого не розумію. Але вийшло так, що дали мені ЗІЛа, абсолютно несправного який ледь-ледь їхав. Довелося телефонувати до знайомих лісників і людей, які мали такі машини. Оце все з’ясовувалося по телефону: де там що знаходиться, що там куди крутити, з якої сторони підійти до двигуна. В результаті довели автівку до ходового стану. Машина приїхала абсолютно нормально 500 кілометрів я був за кермом гордий, тому що половина з тих водіїв, які ходили і розказували, що в них класна машина, потім поламалися по дорозі, а моя доїхала.
Робота в зоні бойових дій на Запоріжжі
26 червня 2022 року ми уже були в зоні бойових дій на Запоріжжя. Нас вивантажили, сказали, куди нам займати свої позиції, свої місця. І ще майже рік я був водієм на цьому напряму. Їздили ми в Оріхів, коли його тільки починали ще обстрілювати. Їздили в Гуляйполе, побували по всій зоні бойових дій. Той ЗІЛ був, як пам’ятник. На нього просто виділяли бензин, але коли треба від Таврійська до Оріхова проскочити 12 чи 15 кілометрів, як добре прострілювалися, то ти розумієш, що ти просто мішень, яка може доїхати в одну сторону і далі не повернутися. Ми просто пересідали на легкові машини і заправляли їх своїм коштом.
Перехід до прес-служби
Далі запропонували мені вчитися на офіцера з морально-психологічного забезпечення. Це були місячні курси в Києві, я отримав первинне військове звання молодшого лейтенанта. Потім ще місяць попрацював МПЗшником. Потім мене перевели в прес-службу, тому що я туди просився. З березня 2023 року я в прес-службі 65-ї бригади.
Якщо говорити про специфіку роботи, то вона дуже відрізняється від цивільних протоколів, від того як ти організовуєш роботу свою та груп, які приїжджають. Це все для мене було нове, хоча я і займався військовою журналістикою трохи. Було важко, доводилося фактично з нуля освоювати все, тому що начальник прес-служби був іпсошником, виготовляв контент, але не працював журналістом і не знав, як всі ці процеси організовувати. Оце ми разом вже освоювали, як нам треба було організувати поїздку в 4:00 ранку на блокпосту, чомусь нас не пропускають. Деякі поїздки з міжнародними ЗМІ узгоджували посеред ночі.
Особливості обов’язків прес-офіцера
Коли ми на сьогоднішній день можемо організувати поїздки в якусь гарячу точку, це вже результат того досвіду, який ми набули за цей рік роботи. Робота прес-офіцера — це не просто комунікація між тими групами, які заїжджають і хочуть отримати контент. Зазвичай в бійців, до яких журналісти їдуть, зовсім інші задачі, їм не до цивільних. Вони не люблять цивільних вивозити, бо за ними треба дивитися, як за малими дітьми. Ми бачили, як репортери розтягувалися десь на 100 метрів і наражають себе на небезпеку, бо я не можу РЕБом прикрити всіх.
Також треба трохи по-іншому працювати з бійцями. Ми не просто приїжджаємо, розповідаємо про бійців, а робимо так, щоб ми стали потрібні всім батальйонам нашої бригади. Ми питаємо, що хлопцям треба для роботи, і організовуємо збір, що закупити необхідне. Після цього вони погоджуються на виїзд на позиції і ми домовляємося про зйомки. Мені вдавалося за день прийняти 4 групи журналістів і забезпечити їх якісним контентом. Журналісти також виставляють збори у своїх матеріалах і сюжетов, які вдається дуже швидко закрити, щоб підсилити хлопців на позиціях.
На сьогоднішній день прес-служба — це не просто структура, яка організовує зйомки, а це ще комунікаційний майданчик між потребами бійців, волонтерами, і суспільством, який дозволяє доносити правду війни і всі непрості будні наших бійців, навіть в Роботиному. Я гордістю можу сказати, що наша команда була єдиною, яка туди зайшла і відпрацювала серед білого дня. Журналісти могли бачити повну картину і подивитися в яких умовах там перебувають бійці.
Про ставлення до військових
Величезна відмінність між тими областями, де менше гримить війна, і зонами бойових дій. Якось я був у Києві, їхав у метро і трошки від мене запах був, мабуть, від багаття. Через це відчувалося певне дистанціювання від людей. Я розумію, що пахну не фіалками, але люди добрі, мабуть, Київ дуже швидко забув, що таке війна. Все-таки треба репортажами нагадувати людям про те, що в нас тут не просто позиційна війна, а гинуть люди. Був раз, коли французи приїжджали і в туфельках своїх в -15 градусів морозу проходили по тих дорогах, де ходять бійці. Вони відчували на собі, наскільки непросто дійти до позицій, вже не кажучи про якісь дії. Вони казали, що вперше за цих 2 роки відчули всю правду війни на собі, на своїх ногах. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Підписуйтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/poyizdki-na-peredovu-na-zili-j-robota-pres-ofitserom-sergij-skibchik-rozpoviv-pro-shlyah-vid-zhurnalistiki-do-vijska/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
