10 років тому, 30 травня 2014 року, ужгородець Євген став першим бійцем мотопіхотного батальйону 128 ОГШБр, який був створений з початком російської агресії проти України. Боєць пройшов зону АТО-ООС, служив у кількох різних частинах, отримав поранення, звільнився в запас і займався бізнесом в Ужгороді.
А з початком повномасштабки повернувся у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду й попросився в гірсько-штурмову роту.
– У мене великий військовий і воєнний досвід, але після поранення я був обмежено придатним (тоді ще існував такий статус), тому міг залишатися вдома, – каже Євген. – І все-таки в 45 років пішов у військкомат і вибрав 128 ОГШБр, гірсько-штурмовий батальйон. Хоча було багато інших варіантів, набагато лайтовіших, легших. Чому пішов? Уявіть, що в мою квартиру в Ужгороді приходить сусід і каже: «Одна кімната моя!» То як це? І потім, я пройшов АТО-ООС і чогось навчився. На початку повномасштабки було дуже важко, бо нові хлопці не мали бойового досвіду, максимум пройшли строкову службу. Вони йшли воювати, не знаючи нічого, а я мав сидіти? Це не для мене…
Якийсь час Євгена з огляду на його статус обмежено придатного залишили служити в пункті постійної дислокації в Мукачеві, однак він наполіг на переведенні в зону бойових дій і став кулеметником у штурмовій роті. Під час боїв на Бахмутському напрямку боєць отримав контузію й поранення, від важчих наслідків його врятував бронежилет.
– Наш підрозділ стояв між Бахмутом і Соледаром, позиції постійно обстрілювалися. Під час одного обстрілу я отримав невелике поранення, але залишився з товаришами. А через два дні нас обстріляв танк. Снаряд вибухнув поруч, і вибухова хвиля закинула мене на дерево, я застряг між гілками на висоті півтора метра. Отримав контузію і втратив свідомість, від важчих травм врятував бронік. Хлопці зняли мене з дерева й поклали в яму. Коли прийшов до тями – обстріл продовжувався, довкола вибухи, стрілянина, дрони. Я ще щось робив, відстрілювався, хоча нічого не пам’ятав. Тільки згодом, через кілька місяців, коли пройшов лікування й повернувся в роту, хлопці розповіли про цей епізод, і я теж почав уривками згадувати все…
Після лікування й реабілітації Євген повернувся в свій штурмовий підрозділ на передову. Бригада тоді стояла на Запорізькому напрямку, ворог регулярно обстрілював вогневі точки. Боєць знову потрапив під обстріл танка, і знову диво врятувало його.
– Російський танк почав працювати по нас, він стріляв навісом із закритої позиції, але прицільно. Снаряди вибухали в траншеях, і я кинувся в бліндаж. І тут потужний удар зверху, грюкіт, стелю щось прориває і врізається в землю за півтора метра від мене. Танковий снаряд влучив прямо в бліндаж, пробив накриття з кількох шарів колод, врізався в землю й не вибухнув! Це якесь диво… Бліндаж від удару обвалився, мене прикидало землею, побило колодами. Приходжу до тями, розплющую очі – темно, нічого не розумію. Я все-таки зумів вибратися з-під колод, навіть намагався ходити по позиціях. Обстріл ще не закінчився, і хлопці завели мене в інший бліндаж. А коли все стихло, евакуювали до медиків, які встановили контузію…
Загалом, починаючи із зони АТО-ООС, Євген, не рахуючи поранень, отримав три контузії. Перші дві сталися в один день, приблизно в один час і на одному напрямку з різницею в сім років!
– Я не релігійна людина, в церкву не ходжу, але дві контузії з різницею рівно в сім років і снаряд від танка, який влучив у бліндаж і не вибухнув… Янгол-охоронець у мене точно є, – вважає Євген… Я чудово розумію, де знаходжуся, і чим це може закінчитися. Тут буває дуже важко і страшно. Бояться всі – це природно – але, як кажуть у нас на Закарпатті, треба сокотитися (берегтися). У мене є досвід, я знаю, як поводитися в бою. І в мене є товариші, на яких можу покластися…
.
.
.
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
