У прогулянку Матвіївкою – від лавандового поля повз трояндову виставку садового центру Rozina центральною вулицею селища ми із місцевою депутаткою Тетяною Сус добралися до інклюзивно-ресурсного центру.
Матвіївський ІРЦ – комунальна установа, реорганізована на місці старої місцевої амбулаторії.
– Амбулаторія була стара, територія захаращена, туалет на вулиці… – розповідає мені Тетяна. – Модернізацію зробили за рахунок гранту, сільська рада написала заявку, і виграла.
Громада Матвіївки за умовами гранту надала десять відсотків від кошторису, тож ремонт та переобладнання амбулаторії профінансували здебільшого Міжнародна організація з міграції та канадське Міністерство закордонних справ, торгівлі та розвитку.
“За рахунок цих грошей ми відремонтували усю амбулаторію. Тепер можемо надавати медичні послуги на сучасному рівні”, – розповідає пані Тетяна.
Не всі мешканці це відразу зрозуміли: ну, все, забрали амбулаторію під якусь інклюзію… Питали: а хто її буде утримувати? Хто буде платити зарплату цим спеціалістам? А нащо воно треба?
Робота ІРЦ підтримується за рахунок гранту. Та навіть коли строк дії його закінчиться, матвіївці матимуть сучасне відремонтоване медичного призначення приміщення. А от важливість саме ресурсного центра в часи війни нині важко переоцінити. Тому, сподіваємось, робота ІРЦ продовжиться…
Підіймаємось сходами, а можемо й перевірити комфортний в’їзд до центру для дитячих колясок, інвалідних візочків та й для літніх людей із ціпком. …У Запоріжжі, на жаль, деякі установи прилаштували поруч із входом карколомні спуски, як для атракціонів. У Матвіївському ІРЦ зробили на совість.
У колишній амбулаторії затишно та охайно. Ресурсний центр відповідає запитам часу. Це зручність, звична для Європи, яка піклується про доступ до послуг усіх громадян, підтримуючи рівні можливості. Про це ми поговорили у кабінеті Наталії Ушакової, керівниці ІРЦ. Організація роботи із дітьми, яким потрібна психологічна, реабілітаційна, коригуюча допомога – її парафія.
Робота розписана чи не на місяць наперед. Це мешканці Матвіївки, які вже оцінили можливість отримати послуги на місці, біля дома, а не їхати до Запоріжжя в не завжди безкоштовні клініки. Бо діти поруч із війною, діти, які покинули рідні місця та звикають до нового місця разом із родинами, наразі емоційно та психологічно травмовані. Хтось впорається самотужки, а комусь потрібна допомога.
– Люди не розуміють, що таке інклюзія, бо навіть дорослі думають, що це лише дитячий заклад, або тут чи не психлікарня, – говорить Тетяна Сус.
Та розповідає про допомогу, яку вже змогли тут отримати пацієнти. Це і корекція мовлення завдяки логопедичним заняттям, і полегшення доопераційного стану дитинки в ортезі, масаж і гімнастика від реабілітолога [чекаємо на післяопераційну роботу], й адаптація дітей, обмежених у спілкуванні… Та маємо зрозуміти, наскільки вже наразі потрібна психологічна підтримка дорослим.
– Нервовість дитячого середовища через війну зросла, – сумно підсумовує пані Наталія. – Та підтримки потребують і батьки. Вони іноді не згодні, не можуть сприйняти дитячі діагнози, тому доводиться працювати і з ними.
У кабінетах логопеда та реабілітолога – яскраве та зручне обладнання. Маленькі пацієнти ІРЦ вже потупцяли ніжками по ортопедичних килимках, помандрували по розвиваючих лабіринтах. Поступово приходить розуміння, наскільки робота ІРЦ важлива та помічна.
А до того ж тут вітається та підтримується рухливість, спілкування. Школи й садочки нині закрити, і для дітей це можливість соціальних контактів, радості від гри та порозуміння. Дитина може погратися такими цікавими речами, яких вдома не має.
– Обладнання, отримане за грантом, ще не все змонтоване, готуємо відкриття декількох кабінетів, – до нашої екскурсії приєднується Алла Кісіль, начальниця відділу освіти Матвіївської сільради. – На першому занятті діти ще принишклі, обережні, а з другого їх не увести – плачуть, коли уходять…Бо Наталія Вікторівна як почне з ними займатися та грати, як захопляться! Урок триває сорок хвилин, а вони й годину не можуть не можуть зупинитися.
– Чи потрібні ще іграшки? – діловито питає пані Тетяна.
– Потрібні, – одразу погоджується пані Наталія. – Такі, щоб можна було мити та дезифінкувати…
Волонтерство не призупиняється ні на день. Шукаємо разом можливості бути корисними, згадуємо, що маємо у хабах та волонтерських центрах. Матвіївці отримували допомогу для нових мешканців, які покинули свої домівки через війну та налагоджують побут у селі. Постільну білизну та посуд від «Меморі86» згадують із вдячністю: “Обняла подушку, та ніби дома…” Можна сказати, що це теж психологічна реабілітація.
А пані Алла говорить про потребу у музичних інструментах: у Матвіївській школі вони геть старенькі. Може, час писати новий грант? Або подивитися, чим можемо поділитися…
Тут, на відремонтованій пошті, двічі на місяць чекають на нашу газету
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
Сообщение Взаємна підтримка – це і є реабілітація появились сначала на Газета МИГ.