TD Berlin theater на Klosterstraße 44, 10179 Berlin, Mitte/Moabit, показав виставу DONEZK.UA, яка яскраво передає, що означала війна та окупація для донеччан з 2014 року.
Cценарій східнонімецької окупації становить лише невелику частину «документальної подорожі на Донбас». «DONEZK.UA» розповідає історію берлінського режисера, який у 2010 році приїхав до Донецька для проекту вуличного театру через Гете-Інститут і хоче знову зібрати свою трупу у 2024 році, щоб вдруге поставити той самий твір на берлінській Александерплац.
“Не кажіть Александерплац, це називається Олександрплац!” – Мартін Шніппа стає на коліна, отримує ляпаса і каже «Олександерплац». Його українські товариші по команді маневрують ним зі сцени TD Berlin до глядачів. Вони переносять те, що сталося в Донецьку 2014 року, в Берлін і таким чином грають російських окупантів, які проголошують «незалежну Східнонімецьку соціалістичну республіку», утверджують власну мову в публічному просторі та проводять блискавичний референдум.
Глядачі сидять, захоплені зненацька, з двома різнокольоровими папірцями, поки їм не пояснюють, що папірці «манять» затвердити окупаційний статут. Зображення цього вигаданого захоплення влади у швидкому перемотуванні настільки переконливе, що самозахист за допомогою дистанціювання не працює для рецензента. Шокований і з легким емоційним усвідомленням того, що воєнний стан і окупація в Донецьку означали для людей там з 2014 року, я подумки повертаюся туди з гравцями.
Майже ніхто з тих, кому за тридцять років і навчався в Донецьку, не зміг приїхати до Берліна. З чотирьох артистів на сцені ТД у 2010 році в донецькій трупі Андреаса Мерца були лише Катерина Гончарова та Валерія Трещова. Їх підтримують харків’янка Аліна Костюкова та родом із Західної України Зоряна Дибовська, яка з 2005 по 2014 рік працювала в Донецькому українському театрі.
Інтерв’ю як основа тексту
Мерц разом із драматургом Катериною Пеньковою провели 15 інтерв’ю з колишніми учасниками проекту вуличного театру. Вони є основою тексту Пенькової, яка іронічно додає режисера Андреаса Мерца як персонажа (у виконанні Мартіна Шніппи), таким чином послаблюючи суто документальні пасажі.
Таким чином, особливо на початку, вистава має легкість безтурботної зустрічі класу, де обмінюються спогадами. Спогади про зелене місто, яке мало яскраве культурне життя та готувалося прийняти Чемпіонат Європи з футболу 2012 року. Ми дізнаємося, що багато молодих людей у Донецьку також хотіли того, щоб Україна вступила в ЄС. А ролики березня 2014 року показують, що в столиці Донбасу багато людей вийшли на вулиці з українськими прапорами, щоб підтримати Майдан у Києві.
У 2014 році, відразу після створення сепаратистської Донецької народної республіки, всі надії покладалися на олігарха Ріната Ахметова, що він, щоб не втратити владу і, насамперед, свої активи на Донбасі, домовленостями переконуватиме окупаційний режим. відкликати. І зараз на сцені запитуєш себе: «Як ми могли бути такими наївними? Ми дуже і дуже дорого заплатили за дешевий газ, який ми забезпечили в 2012 році шляхом подальшого розміщення Чорноморського флоту в Криму».
Дві рідні мови
Катерина Гончарова востаннє була в Донецьку в 2013 році, Катерина Пенькова – в 2020 році, щоб відвідати родичів. «Це ті самі вулиці, ті самі будівлі, але це зовсім інше місто», – каже Пенькова у наступному інтерв’ю. Валерія Трещова, яка втекла до Києва у 2014 році, каже, що насправді має дві рідні мови: російську та українську. Один з трупи вуличного театру, який зараз живе на сході Росії, тому що більше не може бачити свою дитину, каже в інтерв’ю: «Тут нікому не дозволено дізнаватися, що я з України. Я вже забув українську».
Коли Мартін Шніппа на псевдонім Андреас Мерц змушений сказати «Олександерплац» (українською – Олександр) замість Александерплац, масштаб репресій раптом стає чуттєво відчутним.
Нещодавно від ракетного обстрілу загинуло понад 80 відсотків підрозділу із 45-ти осіб, – каже на завершення Зоряна Дибовська. Бо не вистачало дронів раннього попередження. Мета полягає в тому, щоб зібрати гроші на п’ять дронів за допомогою пожертвувань і невеликого аукціону реквізиту…
За матеріалами https://taz.de/ та https://ukrdrama.ui.org.ua/
Фото Інга Передерій: сцена з вистави DONEZK.UA
Сообщение Вистава донеччан про Донбас йде у Берліні: «Як ми могли бути такими наївними?» появились сначала на Газета МИГ.