За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Лариса Герман у цивільному житті та під час військової служби з донькою. Особистий архів Лариси Герман
Як рідні відреагували на це рішення?
Старша донька категорично проти була, а молодші — нормально. У мене у старшої доньки по чоловіка лінії воюють і брат, і сват. Як не ми, то хто буде воювати?
Важко було перелаштуватися з цивільного життя на армійське?
Дуже легко. Мені подзвонили та сказали, що ви їдете завтра. Я своїм сказала: «Я їду… Все!» Мене ніхто не проводжав, бо я знаю, що будуть сльози… Ми їхали цілу ніч, привезли нас, вишикували та сказали: «Тут ви будете починати службу».
Лариса Герман. Суспільне Запоріжжя
Як потрапили до 141-ї бригади?
Спочатку три місяці навчання я проходила. Пам’ятаю, що була зима, жили в наметах — з однієї сторони було цікаво, а з іншої — важко та незвично. Тепер є одна родина тут (брати та посестри) і одна вдома. Я навіть на другий день відпустки, коли була вдома та прийшли подруги, казала їм: «Я хочу додому». Дівчата кажуть: «Як? У тебе ж тут дім!» Кажу: «Ні, у мене там дім». Дуже цікаво, хоч і лячно.
У перші дні на фронті, як реагували на гучні звуки?
Спокійно, із тверезою головою, бо розуміла, що воно має бути, що від цього нікуди не дінешся, що від цього не застрахований. Лягаєш спати — спокійно, а можна ж і не встати. Це треба розуміти адекватно та себе налаштовувати, що буде краще, а не гірше.
Лариса Герман з дітьми. Особистий архів Лариси Герман
У цивільному житті ви були кухарем, а коли підписували контракт, розраховували що й тут будете готувати?
Я розраховувала працювати ким доведеться. Я людина така, що швидко вчуся. Нема такого, що не зроблю. Якщо наказ є, то він виконується.
Кухарем в бригаді не були жодного дня?
Ні, була, коли наш кухар їздив у відпустку, то я підміняла його тиждень.
Зараз ви не пов’язані з кухнею, а виготовляєте димові шашки?
Так, зараз займаюся хімією, виготовляю димові шашки. Щоб робити димові шашки, треба розрахунки знати, бо якщо щось зайве, може бути летальний випадок.
Димові шашки, які виготовляє Лариса Герман. Суспільне Запоріжжя
Як опановували?
Мені показали один раз, другий, а потім я вже сама робила. Так само робила і розрахунки, і препарати. Ти мусиш дивитися, слідкувати за цим, бо в мене в підрозділі п’ятеро людей. Так само я мушу стежити за тим, щоб вони все правильно робили.
Димові шашки, які виготовляє Лариса Герман. Суспільне Запоріжжя
Жінці в армії важко?
Кожній людині тут важко: і жінці, і хлопцям, бо не всі звикли до цього та сприймають адекватно. Є люди, які йдуть на позицію і кажуть, що звідти не повернуться. А бувають випадки, що людина себе в позитивну сторону налаштовує. Тоді воно дуже легко дається та немає тривоги. У нас немає гендерності. У нас є просто військовослужбовець. У мене в підрозділі три дівчини та два хлопці. Головне — себе налаштувати на позитив і не опускати руки.
А як щодо стереотипу, що жінка — це берегиня й має бути вдома?
Хлопцям потрібна жіноча допомога: і на кухні, і медична. Я, до речі, сама хочу йти на навчання медиків, але згодом. Без жінки ніде не можна.
Особистий архів Лариси Герман. Особистий архів Лариси Герман
Тут маєте свій жіночий куток?
Так, є. Найголовніше — серветки вологі та косметика. Частинку свого простору я тут маю. Нам спальники видали, так я пішла до магазина й купила собі ковдру, постільну білизну, аби було затишніше. Я ще з дому з собою махровий халат взяла, він у мене замість подушки був. Тут побут під себе робиш.
Чим займаєтеся у вільний час?
Вільного часу майже немає. Вирвався на годинку в душ, поправ, поки туди-сюди — вже часу немає. Ніч, коли немає чергування, то це є увесь вільний час. Але нічого, ми це все зможемо вистояти.
Лариса Герман з дітьми. Особистий архів Лариси Герман
Як часто вдавалося за цей час навідуватися до дітей?
Тільки один раз 30 днів у відпустці була, бо тут нас дуже мало. Як виходить, так і відпускають у відпустку.
Які відчуття були, коли приїхали додому та побачили дітей?
Це дуже було цікаво. Мене зустріла моя колега з попередньої роботи, ми зайшли кави попити, а старша донька була на роботі. Потім ми йшли, а донька прибігає, обіймає, сльози… довго заспокоювала її. Молодші діти поз’їжджалися після навчання, були раді, не хотіли відпускати назад.
Особистий архів Лариси Герман. Особистий архів Лариси
Дзвінки додому, які вони?
Спочатку були дуже часто, плачевні були, було важко, але вже звикла.
Яке життєве кредо маєте?
Я все зможу.
Читати ще
Читати ще «Щоб донька знала, що їй за батька не буде соромно»: історія військовослужбовця із Запоріжжя на позивний «Стус»
Читати ще Змінив сцену на поле бою: історія військовослужбовця із Запоріжжя на позивний Скрипаль
Читати ще «32 блокпости РФ пройшли, вдаючи цивільних»: історія військовослужбовця на позивний Дар із Запорізької області
