Закон про мобілізацію під час повномасштабної війни вплинув на рішення українців розширювати свої родини
У зв’язку з ситуацією в країні, як зазначила начальниця Служби у справах дітей Запорізької ОДА Антоніна Матвєєва, “катастрофічно збільшилась кількість бажаючих усиновити, взяти дитину під опіку”.
“Це не треба замовчувати, — говорить посадовиця. — Спостерігаємо суттєвий сплеск любові до дітей за останні два місяці, після прийняття закону про мобілізацію. Я навіть в черзі до лікаря випадково почула розмову двох чоловіків: “А ти не пробував зайнятися усиновленням? Сходи в службу і всі проблеми вирішаться”. І так вважають багато українців”.
Як відомо, частина дітей, яких можна всиновити, перебуває у комунальних закладах — центрах соціально-психологічної реабілітації дітей. На початку війни всі вони були вивезені з територій, які зараз знаходяться в окупації або в зоні активних бойових дій.
Загалом разом з закладами за кордон із Запоріжжя та області вивезли 454 дитини. Географія їх перебування — Польща, Італія і Нідерланди. Всього у безпечні регіони країни та за кордон евакуювали 15 комунальних закладів. Про це розповіла начальниця Служби у справах дітей Запорізької ОДА Антоніна Матвєєва, яка у перші місяці збройної агресії особисто займалася усіма питаннями вивезення дітей з притулків у безпечні місця.
Читайте також: Безпечна освіта — у Запоріжжі на «Космосі» будують підземну школу (фото, відео)
«Тут навіть суп пахне Україною»
Так, гостинна Польща у перші дні повномасштабної війни прийняла понад 300 вихованців із шести центрів соціально-психологічної реабілітації дітей Запорізькоі області.
Після довгих 2 років 4 місяців перебування у Польщі першим з усіх евакуйованих за кордон закладів повернувся в Україну Оріхівський центр соціально-психологічної реабілітації дітей.
Цей комунальний заклад Запорізької обласнеої ради функціонує тепер на Івано-Франківщині. В Оріхів вони не можуть повернутися зі зрозумілої причини — “міцний горішок” знаходиться під постійними обстрілами ворога. Будівля центру зруйнована ворогом.
У Запоріжжя установа також не може релокуватися — внаслідок прильотів в Осипенківський мікрорайон серйозних пошкоджень зазнала розташована там будівля центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Слава богу, що за тиждень до ракетного обстрілу 8 жовтня 2022, коли була зруйнована 9-поверхівка на Зестафонській, дітей з притулку вивезли.
З ініціативою про повернення центрів в Україну Антоніна Матвєєва вийшла ще в листопаді минулого року. Тому що дітей у неблагополучних батьків у Запоріжжі продовжують вилучати і відправляють їх у різні заклади по Україні, де є вільні місця.
До війни через центри у Запоріжжі та області проходили до 700 дітей, які потрапляли до закладу з різних причин. Були навіть діти, яких поміщали у заклад на час перебування мами чи батька в лікарні, це т.зв. “батьківські” діти. Зараз щотижня з родин вилучається до 10 дітей. Їх направляють у дитячі лікарні, а тим часом Антоніна Матвєєва просить колег з інших областей прийняти запорізьких дітей де є місця.
Керівниця Служби у справах дітей вийшла з ініціативою повернути заклади, щоб була можливість влаштовувати дітей. Оріхівський центр, до якого в Польщі зарахували православний дитячий будинок “Надія”, став “першою ластівкою”.
«Мета повернення Оріхівського центру подвійна — влаштування дітей до сімейних форм, вступ до українських закладів освіти і відкриття центру для влаштування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. З різних причин, але це дуже нагальне та болюче питання, — розповіла Антоніна Матвєєва. — Заключили угоду з Івано-Франківською обласною радою, начальником Запорізької ОВА були виділені кошти на утримання закладу.
Це була релокація згідно постанови Кабміну №456. За два тижні все зробили, а 7 місяців чекали погодження, бо польська (та й італійська) сторона вважає, що в Україні небезпечно і не можна перевозити дітей у воюючу країну. Вони призначають своїх опікунів, вони люблять наших дітей, хочуть забирати в родини наших дітей. Але ми як службовці, як люди повинні твердо стояти на позиції — ми повинні повернути своїх дітей.
30 червня Оріхівський центр повернувся. Перше прохання дітей до дорослих було — зваріть супчик. «Тут навіть суп пахне Україною!» — від цієї їх фрази у дорослих побігли по шкірі мурахи.
Дякуємо депутатам Івано-Франківської обласної ради за передачу в оренду приміщення, тепер у Запорізькій області буде хоча б один заклад, бо 5 — в тимчасовій окупації, один знищений, а один — пошкоджений. Всі вони були створені обласною службою у справах дітей та надавали послуги дітям усіх громад області.
Щиро вдячна Генеральному консульству у Вроцлаві, особисто віце-консулу Сніжані Сайченко за професійний, навіть материнський підхід. Протягом усього часу перебування вихователі та діти відчували підтримку та вирішення усіх проблем — як правових, так і соціальних. Приємно коли країну представляють справжні українці!
Я вдячна всім, хто долучився до нашого переїзду та облаштування на новому місці — а це і перевізник, і поліція, яка супроводжувала, служба у справах дітей Івано-Франківської ОДА, працівники комунальних підприємств, які надають послуги, медикам, освітянам, які допомагали влаштовувати дітей до школи, усім, хто допоміг у забезпеченні життєдіяльності закладу.
Дякую мужній, цілеспрямованій директорці закладу Антоніні Пермяковій та колективу (а це поки що поки що 1/10) за наполегливість — за 10 днів вони змогли привести до ладу 3-поверхову будівлю.
І найприємніше, що перші 9 дітей уже влаштовані та повернуті до сімей. Хай щастить!”
Трьох дітей передали під опіку громадянам Польщі, трьох “батьківських” дітей з Новомиколаївки повернули в родини. Ще трьох по приїзду влаштували в оріхівський ДБСТ — дитячий будинок сімейного типу Дмитрієвих, який зараз знаходиться на Івано-Франківщині. Дітей довго чекали, вони щасливі.
Антоніна Матвєєва також відмітила факт, який мало приємний — не встиг заклад освоїтися на новому місці, як прибула — зненацька!- перевірка.
— У перевіряючих великий подив викликали документи, які затекли в розбитому центрі у Оріхові. Бо під страшенними прильотами вивозили дітей, а документи вже витягували з-під уламків стін. Але то вже історія, — поділилася Антоніна Іванівна.
Дітей вивозили і під обстрілами
Начальниця Служби у справах дітей Запорізької ОДА і зараз з хвилюванням згадує, як у перші дні після вторгнення росіян вивозили дітей з окупованих територій.
— 24 лютого 2022 року вже через півтори години я дізналася, що Маріуполь бомблять і почалася повномасштабна війна. Дізналася про це від начальниці маріупольської Служби у справах дітей, яка попросила прийняти дітей з Маріуполя. Таким чином, з 6:30 Служба у справах дітей Запорізької ОДА включилася в евакуацію. Без доручень, без розпоряджень (відповідна постанова Кабміну вийшла тільки через місяць, вона вступила в силу 30 березня 2022). Просто виходячи з того, що ми відповідальні за детей, які перебувають в закладах, особливо за дітей “державних”, які стоять у нас на обліку.
Тому паралельно з прийманням 100 маріупольських дітей, дала команду керівникам Мелітопольського та Мирненського центрів збиратися для евакуації. Через 2 години усі були вже зібрані. Приїхали до Запоріжжя, тут їх розмістили. А через 12 годин російські танки вже були в Мелітополі! Але діти були вже в Запоріжжі.
Рішення про евакуацію Оріхівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей було прийнято ввечері 3 березня, коли стало відомо про захоплення Василівки. Вночі писали і пакували документи. Звісно, у дітей з притулку не було з собою документів, вони поступають після вилучення з родин.
Наші центри соціально-психологічної реабілітації дітей треба було вивозити у безпечні місця, тому треба було брати на себе відповідальність за евакуацію вихованців. 
Вночі спакували сухі пайки. О 9-й були на вокзалі, де нас зустріли “мільйони” людей. Дуже вдячна керівниці залізничного вокзалу “Запоріжжя-1” Тетяні Олександрівні, яка протягом двох місяців допомагала нам вивозити дітей.
Ми привозили їх в локомотивне депо, там розміщали в вагонах по 120 осіб замість 36. Виїжджати з ними було нікому — мою команду сприйняли тільки директори центрів. Я їм просто сказала: “Це війна. І це наказ”. Так ми вивезли усі 6 закладів соціально-психологічної реабілітації. Гуляйпільську школу-інтернат 6 березня вивозили під обстрілами.
Найдорожчий Антоніні Матвєєвій — Пологівський центр соціально- психологічної реабілітації, керівниця обласної Служби дітей родом з цього тимчасово окупованого ворогом міста.
“3 березня стало відомо про захоплення міста Пологи. Але мої працівники сподівалися, що усе буде добре, — згадує ті дні Антоніна Іванівна. — 12 березня, коли був домовлений гуманітарний коридор віце-прем’єркою Іриною Верещук, я поїхала туди разом з гуманітарним конвоєм.
Орки нас довго протримали, потім у нас на очах зірвали міст біля Кам’янського Василівського району, ми були біля нього першими. Не могли ні вперед їхати, ні назад, бо було вже темно і почався обстріл.
Хотіли проїхати через Степногірськ, але попали в засідку до орків. Вони побачили, що це гуманітарний конвой і не відкрили вогонь на ураження. Довелося поспілкуватися і з представниками т.зв. ДНР. Складалося враження, що тоді, 12 березня 2022 року, вони ще самі не знали, навіщо до нас прийшли.
Вибиратися звідти було дуже складно: заміновані посадка, поле, залишалася тільки грунтова дорога. Добре, що вночі було мінус 10, грунт підмерз і можна було по ньому пересуватися. Наші водії, це були водії муніципального транспорту, були просто асами, вони розвертали транспорт між замінованими ділянками.
Години невідомості… Телефон розрядився, зв’язку немає, ти розумієш, що твої рідні хвилюються, бо не знають де ти і що з тобою. О 9-й ранку Ірина Верещук оголосила, що гуманітарний коридор не відбувся. І тепер наше завдання було — врятувати тих, хто їхав евакуювати людей. Так мої рідні дізналися, що зі мною щось трапилося.
Слава богу, ДСНС вночі відпрацював маршрут, ми, таким чином, відкрили “дорогу життя”, яка працювала до закриття пункту пропуску у Василівці.
Дітей з Пологівського центру вдалося вивезти 26 березня, ми їх розмістили у Запоріжжі, а наступного дня відправили до Нідерландів, бо Польща наших дітей вже не приймала.
Не було інформації — куди везти, що робити. Все, що було зроблено в перші дні та місяці повномасштабної війни — це чисто ініціатива обласної Служби у справах дітей.
Я зв’язувалась з колегами — з Києва, з міст на заході України. У Львові колеги разом з волонтерами коридором вишиковувались і зустрічали наших дітей. Садили в автобуси і їх везли до Польщі. Там був фільтраційний пункт “Сталева воля” — з ангарами на 400 місць, розкладачками.
Приїздили директор центру і 40 дітей (було і 54). За штатним розписом у закладі — 50 осіб, але усі залишилися зі своїми дітьми, з своїми сім’ями. І тільки керівники закладів залишили свої родини, батьків і поїхали з вихованцями.
Сьогодні з 290 працівників залишилося 70. Працюють, кого змогли знайти — зокрема, з Кривого Рогу, з Дніпра. У Польщі на наші оголошення відгукнулися 20 українців, які проживають в цій країні.
У дітей зменшуються шанси бути усиновленими
Одне з головних центрів соціально-психологічної реабілітації — влаштування дітей в сім’ю. Зрозуміло, що з початку збройного вторгнення росії ця робота зі зрозумілих причин в Україні практично призупинилася. А діти ростуть, і у них зменшуються шанси бути усиновленими, адже не секрет, що маленьких дітей у сім’ю беруть частіше, ніж більш дорослих.
Читайте також: У Кушугумській громаді побудують «підземну» школу – коли завершать роботи
У листопаді минулого року вийшла постанова, згідно якої майбутні батьки можуть знайомитися з дітьми, які знаходяться в закладі, он лайн. Таким чином, проведені вже 28 знайомств, 16 дітей вже в Україні, знайомляться з потенційними батьками.
“Їм дають направлення, діти оформлюються під опіку з подальшим всиновленням, — розкриває механізм Антоніна Матвєєва. — Це на сьогодні вихід. Але у такому “заочному” знайомстві є й “підводні камені”. Раніше у людей була можливість більш глибше познайомитися дитиною, поспілкуватися з нею, погратися — на це відводилося 10 днів. У центрах були спеціальні кімнати для зустрічей, працювали психологи.
Зараз вони спілкуються по телефону. Дитина сподобалась, приїхали, забрали, привезли додому… І тут виявилося, що вона не така, як по телефону — наприклад, гіперактивна, потребує багато уваги, до чого батьки виявились неготовими. Розусиновлення — це, звичайно, трагедія для дитини в першу чергу”.
Але, на щастя, є і позитивні приклади влаштування діток в нові родини.
Ми писали, що в нашій області наразі будують шість підземних шкіл: дві – в Запорізькому районі, чотири – у Запоріжжя. Будівництво ще однієї підземної школи в Запорізькому районі розпочнеться у вересні 2024 року. Один проєкт проходить тендерні процедури.
Джерело
