Історія атомника Запорізької АЕС, який служить на Куп’янському напрямку
Мешканець тимчасово окупованого Енергодара Віталій з позивним «Інженер» до повномасштабної війни працював на Запорізькій АЕС. Сьогодні він — командир роти у війську та разом з побратимами тримає оборону на одному з найважчих напрямків фронту – Куп’янському. Його історію розповіли на сайті Енергодарської міської ради.
Читайте також: Став у стрій, як тільки отримав протез — морський піхотинець з Енергодара повернувся на фронт після втрати ноги
Повномасштабна війна застала Віталія у рідному місті, у відпустці. Тоді ще ніхто не знав чи зайде ворог в Енергодар.
Чоловіки, серед яких був і Віталій, організовували чергування на створених блокпостах, проводили нічні патрулювання аби запобігти можливим висадкам ДРГ, виготовляли та розливали «коктейлі молотова».
По закінченню відпустки Віталій вийшов на роботу на станцію. Доволі швидко після окупації міста російські військові почали репресії та терор. В катівні забирали одного за другим — як з власних домівок, так і прямо з робочих місць. І чоловік прийняв рішення виїжджати.
Віталій залишався в Енергодарі до вересня 2022 року. Можна сказати, що вскочив в останній вагон. Бо вже з жовтня орки повністю заблокували проїзд через Василівку на Запоріжжя.
«Я вважаю, що і тут мені пощастило. На той час вони вже неохоче випускали атомників. Я їхав з легендою, що я підприємець, працюю в сфері обслуговування швейних машин, а моя дружина шиє одяг. Для переконливої «картинки» погрузили в автівку кілька машинок.
На пункті фільтрації у Василівці між орками якраз відбувався гучний конфлікт. Тому зайняті сваркою, на мене вони особливої уваги не звернули. Поверхнево глянули та пропустили», — пригадує Віталій.
У Запоріжжі Віталій якийсь час волонтерив — розвантажував гуманітарну допомогу, долучався до розбору завалів зруйнованих житлових будинків.
Читайте також: Не казав мамі до останнього — ветеран із Запоріжжя, що втратив ноги на війні, розповів про поранення, реабілітацію та ставлення до життя
Потім прийняв рішення – іти до лав Збройних Сил, щоб захищати українців та нищити ворога. Віталій вже мав офіцерське звання, закінчив Севастопольський військово-морський університет.
У жовтні 2022 року пішов добровольцем у військкомат, потрапив у піхоту. Отримав направлення до Волинської бригади, яка тримає фронт на Купʼянському напрямку. Весь цей час Віталій разом з побратимами служить саме на цьому напрямку – одному з найважчих.
«Памʼятаю свій перший бій. Волосся дибом, голос просідає. Але треба бути однозначним та чітким в командах. Голос командира має чути весь особовий склад. Вдоночас командир – це не тільки про накази. Це також певним чином психологічний мотиватор», — розповідає Віталій.
Не секрет, що піхота – один з тих родів військ, який бере на себе перший удар. І не кожен готовий нести службу саме в ній.
«Всі війська важливі на війні, всі виконують свою бойову задачу. Але без піхоти на війні просто ніяк. Лінія фронту починається в тому місці, де окопався піхотинець. Саме звідси починається відлік з нуля», — каже чоловік.
За гідну військову службу енергодарця відзначено державними почесними нагородами – Нагрудним знаком «Знак пошани» Міністерства оборони України та Нагрудним знаком «Відзнака командира ХХ ОМБР імені князя Романа Великого». Також Захиснику присвоєно військове звання «капітан».
Раніше ми розповідали про бійця запорізької тероборони, який тепер двічі святкує день народження, адже він дивом уникнув смерті на передовій.
Джерело
