Чим довше йде повномасштабна російсько-українська війна, тим рідше в українському інфополі згадують співвітчизників за кордоном. І ще рідше говорять про те, що наша діаспора продовжує справами, а не на словах, підтримувати українців на Батьківщині: передаючи гуманітарну допомогу громадянським та військовим, надаючи фінансову підтримку людям на окупованих територіях. Про це повідомляє Акцент.
Займаються цим не політики та дипломати, а звичайні люди, які давно виїхали в Америку чи Європу і влаштували своє життя на новому місці. Серед них Влад Хоренко, який 10 років тому ризикнув переїхати до США з нульовим знанням англійської, а сьогодні керує власною будівельною фірмою з мільйонними оборотами.
Від нуля до мільйона – класичний шлях успіху по-американськи
Влад та Яна Хоренко відносяться до однієї з останніх хвиль еміграції до Штатів. Сам Влад зізнається, що вони з дружиною давно планували переїзд, щоправда, спочатку в якості країни релокації розглядалась Канада. Але доля розпорядилася так, що 2014 року сім’я з двома маленькими дітьми приїхала до Сан-Дієго.
«Основною причиною переїзду було бажання займатися бізнесом без тієї корупції, з якою доводиться стикатися підприємцям в Україні«, — розповідає Влад Хоренко. Вперше про можливості приватного бізнесу він почув у 18 років на фестивалі “Білі ночі” у Криму. В родині хлопця бізнесом ніхто не займався, тому підприємницький досвід юнак отримував сам, починаючи від виробництва та закінчуючи роздрібним продажем і маркетингом.
Готовність діяти стала одним із вирішальних факторів успіху Влада Хоренко і в Америці, куди він приїхав з величезним бажанням будувати бізнес та нульовими знаннями англійської мови: “Чесно зізнаюся, приїхавши до Сан-Дієго у 2014 році, я не міг купити бензин на заправці та не знав, що таке дієслово do”.
Незнання мови визначило вибір сфери діяльності — будівництво, де, перш за все, потрібно вміти працювати руками. Зі всіх варіантів зупинився на сантехніці. “Це найвигідніший напрямок, — каже Влад, — у якому немає фіксованої ціни за квадрат або метр, сезонів, а попит зберігається цілий рік. Тому з першого дня я шукав роботу саме у сантехніці”. Щоправда, починати довелося як найманий робітник з укладання паркету та ламінату, з 10-12-годинним робочим днем.
Якоїсь миті натрапив на вакансію з частковою зайнятістю в компанії Almco Plumbing. Але вже через 4 місяці роботи стало зрозуміло – треба або розпочинати свій бізнес, щоб залишитися у сантехніці, або повертатися на встановлення паркету. Зарплатні в Almco Plumbing ледь вистачало на те, щоб покрити поточні витрати сім’ї.
Так, у 2016 році Влад Хоренко перейшов із найманих робітників у підприємці. Подальша формула успіху складалася з двох простих компонентів: не боятися працювати руками та регулярно реінвестувати у бізнес. У 2019 році Влад став власником компанії, з якої розпочинав свій шлях у сфері сантехнічних послуг. Щоправда, до ліцензії та бренду додавалися борги, у що сьогодні, коли Almco Plumbing має мільйонні річні обороти і виходить на IPO, важко повірити.
“Лише минулого року, на своє 37-річчя, я одягнув білу футболку і сказав, що більше можу не працювати руками, – сміється Влад. — Але якщо знадобиться, не боюся переодягнутися в робочу робу і зараз”.
«Я просто не можу залишатися байдужим»
З першого року життя в Америці родина Хоренків допомагала нужденним в Україні через церкву Євангельських християн-баптистів. Щомісяця на таку неофіційну благодійність вони витрачали близько $300 — відчутна сума за доходу максимум $2500-2800, з яких половина йшла лише на оплату житла.
“Хоча я їхав до Америки робити бізнес, а не допомагати іншим, я розумію, як зараз люди живуть в Україні та які є можливості тут. І просто не можу залишатися байдужим”, — зізнається Влад. За кілька років, вже після запуску власного бізнесу і хоча невеликого, але зростання доходів, Хоренки почали безпосередньо підтримувати парафії у рідній для них Полтавській області.
Приватна ініціатива переросла в благодійний фонд «I Care Ministry», ідеєю якого було об’єднати приїжджих до Штатів із різних регіонів України, щоб ті могли підтримувати парафії у своїх рідних областях. «Моя основна мета — до 50 років мати можливість жертвувати $100 000 на місяць«, — каже Влад Хоренко. «Вона допомагає мені сьогодні рухатися вперед і не здаватися більше, ніж будь-що інше«.
Після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну регіональні контакти дуже допомогли для допомоги людям, які залишилися на окупованих територіях.
Початок великої війни
У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії церква та благодійні фонди, подібні до фонду «I Care Ministry», практично самостійно забезпечували гуманітарною допомогою Донецький регіон
“Найважчими напрямками з гуманітарки навесні 2022 року були херсонський, донецький та луганський напрями, – згадує Влад Хоренко. — Їхати туди ніхто не хотів, максимум погоджувалися до Дніпра. Тому ми домовилися із Центральною церквою ЄХБ у Дніпрі, привозили до них у мішках по 5-10 тонн борошна, макаронів, інших продуктів. Окремо вдалося знайти людей із Донецької та Луганської областей, які погодилися доставляти ці мішки до прифронтових міст. І вже на місцях пастори разом із парафіянами сортували продукти по пакетах і роздавали нужденним. Згодом прийшли великі фонди, ми відійшли на другий план. Але у перші два місяці війни фонд «I Care Ministry» став тим зв’язком, завдяки якому ми змогли надавати гуманітарну допомогу людям у тих областях.”
Підтримка, яка стала можливою завдяки внескам головного донора фонду – Almco Plumbing – та небайдужих жителів Сан-Дієго, не обмежувалася продуктами. Так, буквально за лічені дні було зібрано гроші та вирішено питання із заміною насоса у свердловині на території однієї з церков у фронтовій зоні. На той час Авдіївка, де розташовувався прихід, залишилася без централізованого водопостачання, і для навколишніх мешканців церковна свердловина була єдиним джерелом чистої води.
На жаль, не завжди такі історії про допомогу мали гарний фінал. З важким серцем згадує Влад про херсонський Дім малюка, вихованці якого разом із вихователям більше місяця ховалися у підвалі однієї з їхніх церков. Наступного дня після заяви про це омбудсмена Людмили Денисової, яка розійшлася у всіх світових ЗМІ, ФСБ прошерстили всі церковні підвали та вивезли дітей у невідомому напрямку. Доля цих маленьких громадян України залишається невідомою досі.
“Донатів поменшало, але ми продовжуємо допомагати”
Сьогодні БФ «I Care Ministry» продовжує допомагати фінансово волонтерам, з якими співпрацює з 2022 року. Гроші спрямовуються здебільшого на ремонт та заправку машин, рідше – на купівлю нового транспорту, востаннє це був автомобіль для військового капелана. Багато сил йде на моральну підтримку пасторів, які продовжують працювати на території України: у перші місяці всі церкви перетворилися на своєрідні шелтери для біженців, через які пройшли і проходять тисячі людей.
“Зараз фінансовий потік зменшився порівняно з 22 роком, але ми продовжуємо допомагати у міру наших можливостей”, — каже Влад Хоренко. Так, коли великий потік українців пішов через кордон із Мексикою, і Сан-Дієго перетворився на один із головних перевалочних пунктів регіону, компанія власним коштом допомогла облаштувати церкві “Світло світу” кілька таборів біженців.
А навесні 2024 року Almco Plumbing в особі Влада Хоренко підключилася до нового та дуже важливого напряму – протезування кінцівок. Як партнер виступає американський фонд “Protez Foundation”; компанія Влада є фінансовим донором, а родина Хоренків допомагає приймати українців, які приїхали на протезування. За словами Влада, вже з’явилося кілька ідей, як розширити діяльність Protez Foundation на Сан-Дієго. Впевненість, з якою він про це розповідає, не залишає сумнівів – все вийде.
Поки по інфопросторах розганяється меседж “Захід втомився від війни”, українська діаспора продовжує щодня допомагати Батьківщині, яка відстоює своє право на існування. І Влад Хоренко – яскравий приклад, що означає бути українцем не за паспортом, а на ділі, незалежно від того, де ти зараз живеш.
