Рушницю вигравали навіть у лотерею
Цікаву рекламу побачили ми в газеті «Индустриальное Запорожье» за 1963 рік: база Посилторгу (була така торгова система, що надсилала товари поштою) з російського міста Тула пропонувала нашим землякам усілякий ширвжиток. Серед баянів, самоварів та швейних машинок затесалися «рушниці мисливські ТОЗ «БМ» – двоствольні, […] 16-й калібр».
Ціна рушниці легко запам’ятовується і цілком прийнятна — 44 карбованці 44 копійки (з орнаментом і карбуванням — 61 карбованець 4 копійки). Це вчетверо дешевше за баян і вдвічі — за швейну машинку.
У наш час, до слова, стріляну-перестріляну ТОЗ-БМ в інтернеті пропонують за ціною від 4-х до 22-х тисяч гривень.
Читайте також: «Я мріяв затрофеїти російський танк і я це зробив» — відважний запоріжець завів бойову машину під носом окупантів
Про дозвіл на зброю у старій газетній об’яві і слова не було. Виходить, замовляй рушницю, плати і радянська пошта цілком легально доставить тобі «інструмент». Ще й запчастини до нього пропонувала та сама реклама.
Читайте також: Їх вбила росія — керівник поліції Запорізької області назвав кількість усіх загиблих внаслідок ворожих обстрілів
Як тут не згадати історію, розказану художником Олександром Губаревим. Він товаришував з кінорежисером Сергієм Параджановим і був на зйомках фільму «Тіні забутих предків» у Карпатах.
— У грудні 1963 року я отримую листа від [художника-постановника «Тіней забутих предків»] Георгія Якутовича: «Сашко, бери мого сина і приїжджай сюди», — згадував Олександр Губарев. — База кіногрупи розташувалася у Верховині, столиці Гуцульщини. […]
У СРСР існувала спортивна лотерея: білет коштував 50 копійок. Я купував десяток, і в кращому разі вигравав кілька карбованців. А тут раптом виграю мисливську рушницю! Приходить поштою коробка, а там — двостволка. Лежить у мене рік, два. Що ж робити з рушницею? І раптом думаю: візьму її до гуцулів, може, хтось купить. Летимо з [11-річним сином Якутовича] Сергієм. В аеропорту Жуляни тоді простіше було: жодних металошукачів. Зайшов у літак з рюкзаком, сумкою і рушницею. Вийшли в Івано-Франківську, звідти літачком АН-2 прилетіли до Верховини. Це було перед Новим роком, 29 чи 30 грудня [1963 року]. У Верховині в дерев’яній будівлі знаходився реквізит фільму. Там [ Якутович познайомив мене з Сергієм Параджановим. […]
За 18 кілометрів від Верховини є село Дземброня. І гора Дземброня є. З Верховини їдемо туди, веземо випивку, закуску та живого барана. 31-го всі збираються, господарі Василь та Явдоха накривають стіл. Я підходжу до господарів і кажу: у мене є рушниця, якщо вам потрібна, можете купити чи комусь запропонувати.
— Добре, — кажуть. — Ми вам ставимо відро самогону, а ви віддаєте рушницю.
Я й погодився.
Сергій Параджанов біля хати Василя і Явдохи. Певно, з тим самим відром
Сергій Параджанов 1 січня 1964 року
Читайте також: «Кохання, що сильніше за зневіру» — в Запоріжжі зняли зворушливий короткометражний фільм
А проте в цій історії епатує не лише відро самогону. Дивує, як легко в СРСР можна було придбати рушницю, навіть виграти її в лотерею і літати з нею в літаках.
А потім так вдало обміняти.
Фото: архів редакції, amnesia.in.ua, uoor.com.ua
Раніше ми розказали, як у Дніпрі 200 років тому ловили осетрів.
Джерело
