Три роки окупації Запорізької області: як проходили бої за Мелітополь, Пологи та Василівку (ВІДЕО)

24 лютого 2022 року увійде в історію, як одна з найтрагічніших дат в історії сучасної України. Сусуідня росія вкотре вирішила напасти на Україну та окупувати її теориторію. Нажаль Запорізька область стала одним з регіонів, де ворог зміг захопити велику тероторію та закріпитись на ній. Акцент згадує, якими були перші дні та тижні бойових дій на Запоріжжі.

Мелітополь  – ключове місто, що відкрило шлях для окупації Бердянську, Токмаку, Поліг, Енергодару

О 5:30 ранку у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, жителі Мелітополя почули перші вибухи. Окупанти завдавали удари по аеродрому,  де розташовувалась 25-а бригада транспортної авіації України. Вже зараз відомо, що там було повністю зруйновано Іл-76МД, а інший військово-транспортний літак отримав пошкодження передньої частини фюзеляжу. Ніч пройшла відносно спокійно, однак зранку все змінилося.

Вже 25 лютого місто фактично опинилося у блокаді росіян, які прийшли з боку Криму. Із північного в’їзду до Мелітополя вранці заїхала колона військової техніки. На ній були пізнавальні знаки «Z». Південний виїзд з міста також був зайнятий ББТ-рами та танками.Почалися вуличні сутички з захисниками міста, внаслідок чого сталися влучання снарядів у будинки цивільних мешканців. На вулиці Олега Кошового під час обстрілу травмувалася 12-річна дівчинка та її 46-річний батько. Рятувальники деблокували постраждалих та надали першу медичну допомогу.

Основні зусилля окупанти зосереджували на захопленні будівель СБУ і Нацполіції у місті. Біля міськради також бачили озброєних російських військових. За тодішніми оцінками, співвідношення сил було на боці окупантів: 20 до 1. Попри це українські військові два дні чинили опір загарбникам, стримуючи їхнє просування в області, після чого відступили у бік Василівки. Загалом на кінець 25 лютого було відомо щонайменше про 10 зруйнованих будинків та 1 загиблого цивільного. Майже півдня у місті не було електроенергії: під час обстрілу зашкодили одну з головних електростанцій. Електропостачання повернули, опалення було у 50% міста.

З 26 лютого місто поступово перейшло під контроль російських загарбників. Місцеві мешканці висловили свій протест мирним шляхом. Антиросійські мітинги продовжились у наступні дні, незважаючи на заборону з боку росіян.

Нещодавно генерал Сергій Наєв в інтерв’ю назвав кроки, які допомогли б захистити Запорізьку область у лютому 2022 року.

Раніше ми також публікували думки військових та експертів, чому так сталося, що Мелітополь був швидкой зайнятий росіянами:

• Військовий 59-ї бригади пояснив, чому вони не змогли захистити Чонгар, Херсон та Мелітополь у перші дній війни
• Бутусов розкрив деталі, чому Мелітополь залишився без оборони і був швидко захоплений (ВІДЕО)
• Швидка окупація Півдня України: генерал Наєв пояснив, як ЗСУ зупинили наступ росіян (КАРТИ)

Бердянськ – після втрати Мелітополя став наступним окупованим містом

Бердянськ зазнав перших обстрілів 24 лютого, але аварійних або позаштатних ситуацій не сталося, як на ранок наступного дня повідомив т.в.о. мера міста Олександр Свідло. 

Вранці 25 лютого стало відомо, що у напрямку міста рухається  колона військової техніки окупантів. Зрештою вони зупинилися на околицях міста в районі аеропорту, деякі підрозділи стояли біля села Азовське. Є повідомлення, що деякі містяни намагалися домовитися з окупантами, щоб не відбулося обстрілів і вбивств, адже у місті не було української армії і інших силовиків, які б чинили опір. Паралельно “фіксувалися” “прильоти” по скупченням техніки і живої сили ворога у передмісті. Містяни активно предавали ЗСУ координати і самі партизанили. 

27 лютого, за спогадами очевидців, військова техніка рф показово проїхалась містом. Також через свого гінця передали місцевій владі, що на місто розгорнуто близько 7 “Градів”, і що окупанти мають намір зайти у місто, щоб сховатися від “прильотів”.

Близько 15.00 велика колона військової техніки почала рух по Східному проспекту Бердянська. У цей момент було вбито першого бердянця: охоронець підприємства з “Бердянських жниварок” був застрелений окупантами за спробу перегородити дорогу. Ще одного бердянця було поранено. Декілька бердянців з заводу «Бердянські жниварки» намагались зупинити військових, але голими руками кидатись на буки та БТРи було марно. Окупанти просунулись до будівлі виконкому. Будівля поліції та інших правоохоронних органів вже були зайняті. 

Близько 18.00 група спецпризначенців більше 50 людей з великою кількості зброї зайшли у будівлю виконкому. На своєму робочому місці знаходився в.о. міського голови Олександр Свідло та декілька його помічників. Після розмови з окупантами офіційна влада перемістилася до інших локацій, звідки керувала вже окупованим містом. Свідло залишався у Бердянську до червня і виїхав з міста за допомогою СБУ.

28 лютого вранці представники міської влади вже не вийшли до міськвиконкому на роботу, але там зібралися жителі Бердянська, аби чинити спротив окупантам. Після першого мітингу у місті пролунав гучний вибух, люди на якийсь час розійшлися по укриттям. Окупанти у ході мітингу пообіцяли бердянцям залишити місто, але не зробили цього. Вони намагалися добитися розходу мітингувальників по домівкам. Акції спротиву тривали до 20 березня.

Що стосується сил ЗСУ, то відомо, що у місті базувався 501-й батальйон морської піхоти 36-ї бригади, але з початку вторгнення він чомусь був  направлений не в Мелітополь на стримування ворога, а в Маріуполь, де врешті  решт практично у повному складі потрапив в полон. Можливо, якби морпіхи були направлені до Мелітополя, то тоді до міста встигли б підійти частини 128-ї гірсько-шутрмової бригади, які за свідченнням військових тоді оператвино перекидались на Запоріжжя.

Токмак – якісну оборону міста огранізувати не встигли

26 лютого близько 9-ї ранку Токмак здригнувся від перших вибухів. Стало відомо, що росіяни вже перебувають на території громади. У Токмаку зникло електропостачання, вода і газ. Російські війська підійшли до Токмака у ніч на 28 лютого. Окупанти використали здобуту на складах форму ЗСУ, частина з них потрапила у місто.

Місцевий мешканець Федір С. так згадує події тих днів у коментарі “Акценту”:

“Охороняти міст зі сторони Мелітополя поставили одну стару гармату і, начебто, БМП. Це щоб стримати 200 машин. Але зі сторони Запоріжжя гармат і танків було нормально. Зранку о 9-45 чули постріли конкретні біля самого міста. Довго. Години 3 може більше. Їхні танки, машини, бтр, бмп, перли ввечері великою колонною. Більше 200 шт. Тільки вони в’їхали у Токмак, Їх зустріли двоє токмачан на самому проспекту голіруч хотіли зупинити. Один відскочив убік, другого танком переїхали навпіл. Ім’я того, що вбили Ігор Приходько.До цього Стукальського Віктора вбили на жд переїзді, він підняв руки, але його все одно розстріляли.На Центральній вулиці.Розбили скло в ломбарді, обікрали магазин з ковбасами. Усі все знали і бачили. Хлопців наших на мосту з пушкою розстріляли. Вночі ходили по дворах і світили по вікнах прожекторами. Було страшно, жуть… Зранку багато переодягнених солдат вже боавталися по місту”

З боку Запоріжжя українські військові змогли провести контратаку. Тоді росіян вдалося відкинути на деякий час на південні околиці міста. З цього моменту точилися важкі бої.

Невизначеною ситуація залишалася до 1 березня. Росіяни поступово закріплювалися у місті. Окупанти цілодобово використовували танки, артилерію та авіацію. Місцеві мешканці перебували в укриттях цілодобово. 1 березня Міноборони рф відзвітувало, що Токмак перейшов під контроль загарбників. 

2 березня заступник міського голови Володимир Харлов повідомляв, що у місті є загиблі зі числа окупантів, українських військових і цивільних. Офіційна влада відмовилася йти на співпрацю з росіянами, а місцеві мешканці протягом трьох тижнів березня збиралися на акції протесту.

Енергодар – місцеві мешканці кілька днів виходили на трасу перекривати в’їзд до міста

27 лютого, російські сили розпочали розгортання військ поблизу міста. Вже на наступний день жителі Енергодара встали на захист свого міста “живим щитом”. Протягом кількох днів поспіль мешканці виходили на в’їзд у місто, демонструючи російським військовим, що тут нікого не потрібно “спасати”, і що Енергодар – це частина України.

1 березня, військовослужбовці в/ч 3042 Національної гвардії України та підрозділи Територіальної Розвідувальної Операції (ТРО) брали участь у боях з російськими окупантами поблизу Енергодара. Ворог сконцентрував приблизно 90 одиниць військової техніки в районі села Дніпровка. 

3 березня у напрямку міста рухалася російська колона, яка нараховувала приблизно 100 одиниць важкої техніки. Міський голова Енергодара Дмитро Орлов повідомив у своєму Телеграм-каналі, що ворог обстріляв блокпост. Він закликав людей залишатися вдома, оберігаючи себе та своїх співмешканців.

4 березня о 01:01 мер повідомив, що більше години на підступах до Запорізької АЕС тривають запеклі бої. О 01:40 він написав:”Внаслідок безперервного обстрілу ворогом будівель та блоків найбільшої АЕС у Європі палає Запорізька Атомна станція!!!!”

4 березня о 02:26 ночі третій енергоблок було від’єднано від єдиної енергосистеми. О 05:20 підрозділи ДСНС виїхали на гасіння пожежі в навчальному корпусі.

9 березня всередині Запорізької АЕС перебували 500 російських військових та 50 одиниць важкої техніки. Протягом 4 днів окупанти утримували працівників станції у полоні, піддаючи їх катуванням та змушуючи записувати звернення до українського народу. Записи були задумані російськими пропагандистами як провокаційний інструмент та дезінформація.

Жителі міста продовжували виходити на протести. З початку окупації росіяни викрадали людей, зокрема заступника мера Енергодара Івана Самойдюка незаконно утримували 333 дні. Він повернувся на підконтрольну Україні територію 16 лютого 2023 року.

Пізніше стало відомо про зухвалу, але нажаль невдалу спробу відбити ЗАЕС, оранізувавши десантну операцію.

Пологи за тиждень війни також не змогли підготувати до оборони

За спогодами місцевих жителів, перші дні повномасштабного вторгнення у Пологах відчувалися відносно спокійно. Містяни слідкували за перебігом бойових дій в області і готувалися до оборони, записуючись до лав ТРО. Але при цьому відомо, що багато місцевих силовиків, в тому числі з тих, хто мав видавати зброю, залишили  Пологи. Окупанти підійшли до міста вже після захоплення Токмака, 3 березня.

Переважаючі сили росіян у Пологах намагалися стримувати бійці місцевої ТРО. Місто почали сильно обстрілювати, за кілька днів сильно зруйнувавши центральну його частину. Пологи перейшли під повний контроль росіян за три дні обстрілів і боїв, 6 березня. Але локальні сутички тривали і на наступний день, 7 березня.

Після цього окупанти не раз фіксували у місті партизанські рухи та напади на російських військових. Окупанти використовують у якості військових баз промислові підприємства Поліг, зокрема великий МЕЗ (маслоекстракційний завод). ЗСУ впродовж 2022-2024 років регулярно там знищували техніку.

Василівка – стала останнім окупованим містом росіян на Запоріжжі

28 лютого, згідно з повідомленням міської ради Василівки, військові угрупування Російської Федерації наблизилися до міста. Міський голова Сергій Каліман закликав містян вийти на вулиці, щоб запобігти входженню ворога в місто.

1 березня російські війська обстріляли місто, зокрема центр і подвір’я місцевої школи, де декілька снарядів вразило двох осіб. 2 березня, окупанти атакували Василівську лікарню інтенсивної терапії, вбивши четверо людей і поранивши трьох. Українські військові вечором знищили ворожу техніку біля міста, і окупанти відступили.

З 3 по 5 березня російські війська відновили удари з “Градів” артилерії та ракет. Місто до п’яти днів перебувало без зв’язку, води і світла.  ЗСУ були змушені відходити, стримуючи переважаючі сили противника. Василівка виявилася останнім великим населеним пунктом, який вдалося захопити росіянам при просуванні в бік Запоріжжя.

Зараз лінія фронту проходить в районі н.п. Кам’янське та П’ятихатки. В Кам’янському ЗСУ у січні-лютому 2025 року мали просування, а П‘ятихатки росіяни активно штурмували кілька днів тому.

Оріхів і Гуляйполе росяни так і не змоглим захопити – вже прибули резерви ЗСУ

Оріхів і Гуляйполе після окупації Полог, Токмака і Василівки опинилися в частковому оточенні ворога, який активно захоплював навколишні села, проте самі міста загарбники так і не змогли окупувати. Бої тут тривають з 1 березня 2022 року вже понад 2 роки поспіль.

Просування окупантів зупинилося за 5-8 кілометрів від Гуляйполя, в селах Марфопіль і Степанівка.  Потім, з 4 на 5 березня сили російських окупаційних військ намагалися просунутися на флангах поблизу міста.

Зранку 5 березня колонна окупантів поїхала штурмувати село Новоселівку, із західного флану від Гуляйполя. Переночувавши ніч, 6 березня, колонна продовжила свій рух от тільки в зворотному напрямку на свої позиції, на яких знаходяться дотепер. Українські сили відстояли Гуляйполе та зупинили просування ворога. В районі Марфополя і Степанівки ситуація незмінна з початку вторгнення. Зупинити ворога вдалося в тому числі завдяки резервам, що прибули на Запоріжжя – 128-ма гірсько-штурмова бригада в перші дні мчала у напрямку Мелітополя, але нажаль, не встигла. І змогла зупинити ворога лише під Гуляйполем.

Зі східного флангу поблизу Гуляйполя у середині березня також було окуповано ряд населених пунктів: Затишшя, Малинівка, Веселе, Зелений Гай і Червоне Запорізької області. Через 17 днів внаслідок успішної контратаки ДШВ ЗСУ їх також було звільнено.

Окупація Оріхова також здавалася цілокм реальною – в перших числах березня танки росіян можна було бачити з південних околиць міста, зокрема у напрямку Новоандріївки. На той час росіянам вже вдалося зайняти Нестерянку, Копані та Роботине. Останнє ЗСУ вдалося відбити влітку 2023 року. Проте за рік, росіяни змогли знову захопити, але вже руїни села.

Оточення поблизу Оріхова створювалося за рахунок атак на села Щербаки та Малі Щербаки на захід від міста, де з 3 березня почалися сильні обстріли, які фактично зруйнували ці населені пункти. З’являлися неофіційні повідомлення про окупацію цих сел, але насправді окупанти так і не змогли закріпитися на цій ділянці. 2 червня на карті Deepstate ці села позначили як звільнену територію, що означає її перехід із “сірої зони” під контроль українських військових. Офіційних повідомлень про їхнє звільнення також не надавалося. Також росіяни в перші дні змогли просунутися і північно-східніше Оріхова, захопивши Чарівне та Новоселівку, тим самим створюючи із заходу загрозу також і для Гуляйполя. Але ЗСУ змогли вибити ворога.

Врешті, Оріхів і Гуляйполе і досі знаходяться на шляху ворога, який майже повністю знищив ці міста. Окупанти використовують для ударів по ним усі види озброєння і постійно проводять штурми поблизу.

Останні новини щодо мирної угоди, яку просуває президент США Дональд Трамп, наждаль не дають оптимізму щодо повернення до складу України нині окупованих територій. Проте будемо вірити в українських захисників, пам’ятаємо та вдячні всім, хто віддав життя та здоров’я за мир на нашій землі та тим, хто зараз стоїть на її захисті.

The post Три роки окупації Запорізької області: як проходили бої за Мелітополь, Пологи та Василівку (ВІДЕО) first appeared on Портал Акцент.