У бібліотеці часто чути дитячий сміх.
Потрапляючи сюди, завжди сумую, що в моєму дитинстві такого чудового закладу не трапилося. Дитяча бібліотека Нової Каховки запам’яталася лише запахом книг. А тут складовою до багатотисячного книжкового багатства [сучасні видання й уявити було неможливо] стає й новаторська робота колективу, яка об’єднує дітей довкола знань та творчих вмінь.
Реалії сучасного запорізького життя – це життя біля війни!
Але попри всьому у місті вирує творче життя. У бібліотеці працюють студія живопису «Уроки різноколірного чарівництва», триває напружена арттерапевтична робота, діє фотошкола Владислава Івахніна Black lion kids.
Тут вдячні за підтримку, яку надають англійська Благодійна Організації «The BEARR Trust» (Великобританія) та БФ «Златоград» – без їхньої постійної уваги важко було б підтримувати роботу численних гуртків.
Про це ми поговорили з новою директоркою Оленою Володимирівною Литвак, і з керівником фотошколи Black lion kids – Владом Івахніним.
Перші три місяці на посаді директора
– Саме такий термін я обіймаю посаду директора Комунального закладу «Запорізька обласна бібліотека для дітей «Юний читач» Запорізької обласної ради, – розповіла пані Олена. – Це для мене новий етап у професійній діяльності, який став справжнім викликом і водночас джерелом натхнення. 
Моя бібліотечна кар’єра розпочалася в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці, де я працювала майже 15 років, останні з яких – на посаді завідувачки науково-методичного відділу. Цей період був надзвичайно цінним: він дав мені глибокі знання в організації бібліотечної справи, розуміння методичної роботи, проєктної діяльності та особливостей розвитку бібліотек у сучасних умовах. Здавалося б, після такого досвіду мене вже важко здивувати. Але перехід до Запорізької обласної бібліотеки для дітей «Юний читач» став новою, дуже цікавою сторінкою.
Робота в дитячій бібліотеці – це інша специфіка, інший ритм і, безумовно, інша відповідальність. Якщо в науковій бібліотеці основна увага зосереджувалася на інформаційних ресурсах, методиці й професійній взаємодії з колегами з усієї області, то тут – у центрі стоїть дитина, її світ, інтереси та розвиток. Це зовсім інший підхід: треба не лише давати знання, а й створювати атмосферу, де дитині цікаво, комфортно і безпечно.
Відверто кажучи, мене вразила робота колективу дитячої бібліотеки. За короткий час я побачила, що тут працюють надзвичайно творчі, талановиті й віддані своїй справі люди. Кожен захід, кожна зустріч чи навіть проста порада маленькому читачеві перетворюється на щось більше, ніж бібліотечна послуга. Це маленьке диво, яке допомагає дітям розвиватися, знаходити друзів, пізнавати нові світи через книгу і творчість.
Я зробила для себе важливий висновок: в «Юному читачі» працюють не просто бібліотекарі. Це люди, які вміють бути наставниками, друзями, організаторами дозвілля, психологами і навіть артистами одночасно. Тут постійно панує атмосфера креативу, відкритості й щирості.
Три місяці на посаді директора для мене стали часом знайомств, відкриттів і роздумів. Попереду багато планів, ідей і, звичайно, викликів. Але головне – я переконалася, що маю честь працювати поруч із командою, яка щодня доводить: бібліотека може бути живим, сучасним і надзвичайно важливим простором для дітей та їхніх родин.
Фотошкола Black lion kids: станція формування ообистостей
Бренд «Black lion» Влад Івахнін придумав у 2015 році, зареєстрував у 2019-му. Тоді його друг намалював лого (неповторність назви та дизайну перевіряли разом – і вони єдині у світі). У перші роки це була робоча фотостудія у квартирі, де колись жили дідусь та бабуся Влада. У подальшій розмові ми виявили (й це може здатися дивним, а насправді закономірним), але саме дух старшого покоління визначив правила, за якими Влад організовує діяльність фотошколи та співпрацю з дітьми.
Якості дитячої творчої майстерні фотостудія набула у 2022-му – як дієва підтримка дітей та родин, більшість яких перебралися до Запоріжжя з небезпечних рідних місць. Нині дівчатка та хлопчики вже стали запоріжцями, за три роки адаптувавшись на новому місці.
І за великим рахунком, цій адаптації допомогло творче життя, яким наповнена робота фотошколи Black lion kids.
Про спільні походи та поїздки, про виставки, на яких зібрані дитячі враження, наша газета не раз писала минулого року.
Нинішнє літо теж видалося творчим – студія працювала влітку, продовжує роботу й восени. Підтримка запорізьких та благодійників з-за кордону допомагає розвивати різноманітні вміння. Поки ми розмовляємо, дівчатка шліфують зроблені на 3D-принтері деталі. На комп’ютері поруч старший хлопчик крутить зображення, розраховуючи подальший процес. А наймолодший доводить до досконалості дерев’яний макет рушниці для анімаційних ігор. Окрім власне фотосправи, студійці отримують різноманітні практичні вміння, до яких заохочує Влад, який і сам має багато захоплень.
– Графік занять довільний, – розповідає Влад. – Та є такі завзяті, що готові збиратися мало не щодня. Є дівчинка, яка приходить на заняття раз на два тижні. Тримаємо зв’язки й онлайн: дівчинка, яка з рідними виїхала до Угорщини, звідти приєднується до нас та надсилає свої роботи.
– Тож, спілкування не переривається через відстань та обставини.
– Так. Ми тут як родина – у студії до 30-ти дітей, всі різні… Й мені іноді доводиться бути свого роду подушкою безпеки у стосунках. Як зробити, щоб хлопці відчували себе сильними, а дівчата, самостійні у самопроявах, це підтримували? Я навчився цьому саме на прикладі стосунків дідуся та бабусі, які 44 роки прожили разом.
Бабуся Людмила Борисівна була творча людина, мала звання заслуженої вчительки України. Вона викладала методику образотворчого мистецтва у педучилищі на Бабурці…
Дідусь – Владислав Іванович – працював завідуючим кафедрою на транспортному факультеті тодішнього ЗНТУ. А до нього у цьому ж виші працював мій прадідусь, Владислав Йосипович Івахнін, тоді це був Машинобудівний інститут. І навіть мене запрошували по закінченні навчання, я майже погодився піти працювати викладачем.
Тож, дідусь – технар, бабуся – педагогиня, тому на мені були випробувані найрізноманітніші техніки. Ми з бабусею малювали пальцями, ліктями, малювали крупами та борошном, малювали по склу. Клеєм… Глиною… Якщо ліпили щось, то місили глину в тазиках до потрібної консистенції і робили горщики до самозабуття. А дідусь нам глину приносив: нате, творіть! І ніхто мене не примушував. Ти хочеш спробувати – давай! І тоді я й не думав, наскільки це важливо.
– При такому ставленні не прикіпити до творчості неможливо!
– За що не брався, все вдавалося. І багато чого подобалося. Музикою займався – і вдячний вчителю, який не примушував мене грати мелодії, які мені не подобалися!
Страшенно любив вивчати та споглядати комах. Одного разу мені пощастило врятувати кладку махаона: у мене була личинкова станція, з якої вилетіло аж десять метеликів. Тоді ми з дідом висаджували спеціальні рослини, якими харчуються махаони. Я цією темою досі цікавлюся…
Тому важко було знайти та обрати те, що мені дійсно подобається.
Допоміг дідусь, який обережно мені підказав, і я вивчився на конструктора. Це мій перший напрямок, перше захоплення. Згодом отримав і другу вищу освіту, економічну.
– А звідки прийшла любов до фото?
– Фотосправою займався саме прадід. І в родині дивувалися, що моє захоплення проявилося через покоління.
А я, коли знайшов його роботи, то здивувався: він же по суті робив фізичний та химичний фотошоп! Тобто без усіх сучасних гайдів, без доступу до інформації, він робив так само, як зараз працюю я. Він рамочки підставляв, папірці підкладав і змінював людей у кадрі… Десятки років тому, у червоній кімнаті, яка була майстернею, він робив той самий фотошоп, який наразі існує у програмі.
І так я раптом відчув та зрозумів історію у своїй справі.
– Чи залишився у спадок фотозбільшувач?
– На жаль, він до мене вже не дійшов, з ним трапилася якась серйозна поломка. Та до мене дійшли прадідусові макромехи, за допомоги яких я зміг збільшити та роздивитися пікселі на своєму телефоні.
– А хтось малював у родині?
– Та… всі малювали. Мама малює, бабуся малювала, – у кольорі… Дід малював – здебільшого пейзажі. Зараз ми ці роботи бережемо як скарб. І я малюю. Мені ближче чорно-біла графіка.
І це поєдналося у фотографії: як художнє та технічне. Створюючи картинку, я творчо ставлюся до процесу. А потім технічно вирішую: роблю потрібні пристрої, виставляю світло. І завдяки програмі приймаю рішення, що маю доопрацювати, щоб отримати кращий результат.
Цей процес проходимо й разом із студіцями.
– Фотошкола насправді – місце можливостей.
– Так. Тут місце, де можна робити … все! Є інструменти для практичної роботи, а є комп’ютер з найсучаснішими програмами і 3D-принтер. Можна робити креслення.
Та згадуючи своє дитинство, коли робив безліч цікавих справ, і розумію, що ніякі гаджети та придбані дорогі іграшки не замінять нашу увагу до дитини. З власного досвіду знаю: людська свідомість вчиться не на помилках, а на успіхах. Коли ти робиш помилку, мізки гарячково не розуміють: чому? І шукають спроби це подолати. А успіх дає натхнення. Тому я обережно підтримую в кожній дитині рух на самостійну творчу удачу. Зрозуміти та засвоїти технології – дуже важливо. Помацати, пошліфувати, покрасити. Так що, хочеш спробувати – берись, твори! Те, що ти зробив, – забирай з собою, користуйся! Це ж твоя робота.
Бліц
В цей час у фотошколі триває робота.
Олександр, друг Влада, – займається аніме, косплеями, – готує нову зустріч [саме з неї – креативний фоторепортаж]…
Леонід за компом робить модель, яка піде на принтер.
Дівчата, Катя та Настя, разом підрізають, шліфують спільну роботу – це буде мотоцикл. У студії вони вже два роки.
– І що змінилося у житті, коли ви прийшли до фотошколи?
– Стало менше вільного часу, – сміються у відповідь.
– Який матеріал любиш найбільше? – питаю Миколу.
– Дерево, – впевнено відповідає хлопчик та продовжує чистити свою рушницю, з якої летить стружка.
– І що ви будете робити з цими знаннями далі? – питаю усіх.
– Фотографію не покинемо!
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників подій
Сообщение Дві щирі розмови та один бліц у бібліотеці для дітей «Юний читач» появились сначала на Газета МИГ.