Шостого грудня, у День Збройних сил України, у фоє ЗОУНБ було відкрито виставку Надії. Рідні безвісти зниклих бійців 110-ї бригади ТРО зібралися разом згадати про рідних та нагадати Запоріжжю, яка ціна заплачена за те, щоб місто лишалося українським. Ця виставка – про бійців, які пішли про війну, і досі не повернулися.
За спільним настроєм стриманих сліз на цій зустрічі було відчуття об’єднання довкола спільного горя.
Та важко було дивитися у прозорі від виплаканого горя очі матерів, гірко розуміти розпач дітей, яких притуляли, втішаючи, до серця мами…

З кожного портрета на нас дивляться справжні чоловіки – сини, батьки та чоловіки… Це фото та історії бійців 110-ї бригади ТРО, доля яких наразі невідома.
“Вони не зникли з нашого життя, вони зникли з нашої видимості, – сказала пані Ольга, дружина зниклого безвисти бійця. – Для мене ця виставка теж особиста: тут є фото мого чоловіка. Ми відчуваємо їх кожного дня. І вони з нашого життя не зникли, ми шукаємо їх, бо ми чекаємо на них, ми боремося. І поки є память, поки наша любов є, вони живі”.
На зустріч прийшли матері, які роками не знімають чорної хустки, діти, які засинають з надією, що тато прийде, дружини, які не втомлюються пистати повідомлення: коханий, я вірю, ти повернешся…


День ЗСУ в країні збігається з Днем Святого Миколая, то, мабуть, кожен звертався подумки до неба: зглянься, допоможи вижити нашій рідній людині…
Війна забирає у нас найдорожче. Але саме завдяки тим, хто став на захист україни ми живі. Вони тримали оборону там, де, здавалося, неможливо встояти…
“Ми не маємо права опускати руки, шукаючи їх”, – так говорили на зустрічі довкола виставки Надії.
Ми розуміємо, що надія залишається найважливішою наразі, піднімаючись понад забуттям.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
Сообщение “Поки є память, надія та любов, вони живі” появились сначала на Газета МИГ.