«Україна тримає фронт за Європу»: голос етнічного німця в лавах української армії

Незалежність та свободу України у війні проти російських окупантів захищають представники багатьох національностей. Українські етнічні німці – серед них. Але, як виявилося, кремлівські пропагандисти продовжують взаємодіяти з керівництвом Союзу німців  України бажаючи впливати на німецьку  громаду та вносити суперечки. Погляди на війну, ситуацію  в Україні та Німеччині, з якими проблемами стикаються етнічні німці – про це журналіст Акцента поспілкувався з військовослужбовцем ЗСУ Олексієм Гааком.

Розкажіть трохи про себе: хто ви і звідки?

Мене звати Олексій Гаак, мені 57 років. Я народився в Україні, у Дніпрі. Мої предки по батьківській лінії походять із німецької колонії Кільманшталь — нині це село Письменне Синельниківського району Дніпропетровської області.

Мої предки були селянами. На долю українських німців-колоністів, так само як і на долю українців, у ХХ столітті випали страшні випробування: громадянська війна, голодомори, Друга світова війна. Усю мою рідню по батьківській лінії було знищено більшовиками. Прадіда розкуркулили, дід загинув у ГУЛАГу.

Залишився лише батько і моє прізвище — рідкісне для України. Це все, що вціліло від великої родини.

Яким було ваше життя до війни? Чим ви займалися?

Я закінчив Дніпропетровський університет за спеціальністю інженер-механік ракетних двигунів. Деякий час працював у КБ «Південне», згодом моя професійна діяльність була пов’язана із залізницею.

З 2024 року я — військовослужбовець української армії.

Чому ви вирішили стати на захист України?

Спробую пояснити.

У свої 57 років, із моїми хворобами, я цілком міг списатися з армії й виїхати до Німеччини за програмою пізніх переселенців. У мене були формальні підстави й шанс почати спокійне життя. Але я цього не зробив.

Я в українській армії за переконаннями.

Росія розв’язала страшну, загарбницьку війну проти України.

Росія — це не Пушкін, не балет, не горілка і не балалайки. Росія — це хаос і руйнування, смерть і горе людям. Ось що таке справжня росія.

Українська армія сьогодні воює не лише за Україну. Вона, по суті, воює і за Німеччину, і за всю Європу.

Тому я тут. Це не пафосні слова. Повернення у 2013 рік уже не буде — це нова реальність. В Україні це вже зрозуміли, а в Європі — ще не всі.

У Європі прості люди поки що далекі від війни. Нехай кожен європеєць запитає себе: ви особисто готові воювати за ЄС і Німеччину? Воювати з підступним, навченим і численним ворогом?

Якщо ні — тоді допомагайте Україні. Україна воює за вас.

Боріться з московською пропагандою і не вірте їхній брехні. Інакше воювати доведеться особисто вам, але нас уже поруч не буде. У цьому немає жодних сумнівів.

Як ви дієте і що робите в нинішній ситуації?

Я служу інженерно-транспортних військах. За спеціальністю я зв’язківець. Наразі підрозділ належить до інженерних військ. Ми займаємося будівництвом укріплень і забезпеченням інфраструктури.

З якими завданнями чи ролями ви стикаєтеся щодня?

Я служу у відділенні зв’язку. Головне завдання — забезпечити постійний, цілодобовий зв’язок. Без зв’язку армії не існує.

У вересні під час виконання службового завдання я потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Наразі перебуваю в госпіталі на лікуванні.

Які рішення й дії були для вас особливо важливими з початку війни?

Найважливіше моє рішення — бути в українській армії. Цим усе сказано.

Як ваша служба й участь у захисті країни змінили вас як людину?

Війна — це страшна трагедія. Це постійний біль, втрати, зруйновані життя.

Краще б цього ніколи не було. Але, на жаль, у нас немає вибору — це наша реальність.

Як ви взаємодієте з іншими людьми на фронті та в громаді?